Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Звичай постриження правителя в ченці / Історія звичаю

Звичай постриження правителя в ченці

Історія звичаю

Микола Жарких

Проаналізувавши звичай передсмертного постриження з усіх можливих боків, залишається написати тепер його історію у вузькому розумінні – тобто пояснити, чому і як виник цей звичай, як поширювався і чому занепав.

Тут наші джерела відмовляються нам служити: в жодному з них немає ніяких пояснень щодо цього звичаю, і ми не маємо поняття про те, якими міркуваннями керувались люди, котрі йому слідували.

Тому нам залишається іти шляхом припущень, котрі не мають безпосередньої опори на джерела.

Цей звичай виглядає як своєрідна православна хінаяна. Нагадаю: хінаяна – це поняття в буддизмі, котре (спрощено) означає «вузький шлях до спасіння». Згідно цього вчення, спастися (досягнути нірвани) можуть тільки буддійські ченці. Миряни ж, котрим не випало стати ченцями, мають сподіватись, що в одному з наступних перевтілень вони таки стануть ченцями…

Отже, можна припустити, що у православії теж була течія, котра стверджувала, що потрапити у царство небесне, у рай можуть тільки ченці, схимники, люди, які відмовились від гріховного світу. Така теорія ніколи, здається, не була категорично сформульована – теорія чернецтва завжди зупинялась на тому, що хоча ченці й стоять ближче до царства небесного, доступ до нього відкритий і для мирян (ну, якщо вони даруватимуть ченцям по 600 Мерседесів на рік, будуватимуть для них кумирні такі високі, щоб з них було видно Москву, братимуть участь у їхніх камланіях і падатимуть ниць перед їхніми бовванами…).

Прояви цієї половинчастої теорії ми можемо побачити і в історії з постриженням Василя 3-го: ті, хто заперечував постриження, посилались на приклад Володимира Великого, котрий помер не у чернецтві, а у рай потрапив (ну, вони мали, мабуть, виписку з райських відомостей…).

Повторюся: для ствердження існування такої течії нам бракує теоретичного трактату на цю тему.

Щодо джерела цього звичаю можуть бути два припущення: 1, що він виник прямо на Русі; 2, що він був звідкись запозичений.

Проти першого припущення досить рішуче виступає той факт, що звичай виник практично одночасно по всій території Давньої Русі (тільки в часі після Батия він сконцентрувався у північно-східній Русі). Чому звичай, котрий виник, скажімо, на Волині, мав би бути авторитетним для Владимиро-Суздальського князівства і Новгорода – неясно.

Проти місцевого джерела говорить і хронологія – звичай поширився зі швидкістю майже телеграфічною, і важко утриматись від спокуси припустити існування циркуляру київського митрополита, розісланого по всіх єпархіях з викладом цього звичаю.

Але поширення цього звичаю по каналах церковних зв’язків не виглядає єдиною можливим варіантом. Можна так само припустити, що він поширювався по лініях міжкнязівських зв’язків. Наші джерела або не вказують, хто був ініціатором постриження – мирянин-правитель чи духовенство, або акцентують на волі правителя (якому подекуди заперечують інші миряни-придворні, але ніколи – духовенство).

Активної, ініціативної ролі представників духовенства ми в цих випадках не бачимо, і в 16 ст. царське самовладдя доходить до того, що цар Іван 4-й «наказав себе постригти» (Новий літописець). Духовенство просто виконало цей наказ – так само як воно виконувало інші царські накази.

Отже, попри церковний характер церемонії, ми зовсім не бачимо, щоб духовенство сприяло поширенню цього звичаю, так само як не бачимо і заперечень чи перепон з його боку.

А що ж можна припустити для зовнішнього джерела?

У пошуках його слід перш за все відхилити припущення про можливість запозичення звичаю із православних країн Балкан і Кавказу. Відомі з Хронографа випадки постриження сербських правителів (у даному випадку для нас байдуже, чи були вони реальні чи тільки літературні) – не могли служити прикладами хоча б тому, що на Русі цей звичай зафіксовано раніше, ніж відбулися (в дійсності чи на письмі) сербські випадки.

Єдиний кандидат на зовнішній духовний вплив на давню Русь – це Візантія.

Спокусливим виглядає припущення про приклад імператора Мануїла Комніна (1118 – 1180, правив у 1143 – 1180 роках). За повідомленням Никити Хоніата, він перед смертю прийняв чернецтво під іменем Матфія (помер Мануїл 24 вересня 1180 року).

Його 37-літнє відносно щасливе правління могло виглядати справжнім золотим часом, особливо на тлі його мізерних спадкоємців (за наступні 24 роки, до 1204 р., за престолі змінилось аж шість імператорів – поки не прийшли хрестоносці й не розігнали цей балаган).

До того ж Мануїл підтримував досить тісні зв’язки з Руссю, котрі відбились переважно у візантійських джерелах, але трохи є і в наших. Чи знали на Русі про його постриження і чи справило воно якесь враження – однозначно сказати важко. Хронограф збуває його правління простою згадкою його імені.

В Московії існувала спеціальна повість про грецького царя Мануїла [Брюсова В. Г., Щапов Я.Н. , царе греческом; Приложение: «О чюдном видении Спасова образа како явися благоверному царю греческому Мануилу, еже он же написа». – Византийский временник, 1971 г., т. 32, с. 85 – 103], але:

1, вона була написана тільки в кінці 15 ст. в Новгороді, після завоювання цього міста Москвою;

2, відомості про Мануїла там такі розпливчасті, що не можна вирішити, про якого імператора йдеться (певно, і сам автор повісті цього не уявляв);

3, ані про постриження, ані про смерть імператора там не йдеться.

Одним словом, ця повість нашої теми не стосується.

Разом з тим припущення про приклад Мануїла Комніна для Русі зустрічає й поважні ускладнення, перше з яких – дуже малий час між смертю Мануїла і першими задокументованими передсмертними постриженнями на Русі, що змушує припустити уже згадану телеграфічну швидкість поширення звичаю.

Попередники Мануїла – Олексій та Іоанн Комніни – чернецтва не приймали. Для 11 ст. ми маємо в історії Візантії цілу масу прикладів, коли скинутих імператорів примусово постригали у ченці (про це і з Хронографа можна було довідатись), але це, ясна річ, зовсім не те, що добровільне постриження перед смертю.

(Примусове постриження було відомим у давній Русі: приклади Судислава Володимировича (1059 р.), Ігоря Ольговича (1146 р.), Рюрика Ростиславича (1204 р.) показують, що тут досвід Візантії був відомим. Далі цей звичай зникає аж до «відродження» у Московії в кінці 15 ст. (примусове постриження князів Патрикеєвих) і активно використовується в 16 – 17 ст. Але це – не наша тема.)

Поширення звичаю передсмертного постриження на Русі, як я уже відзначав, дещо нагадує поширення християнства. Цей звичай поширюється перш за все серед правителів: князів та посадників. Можливо, що цей звичай сприймався як атрибут влади (випадки постриження осіб, котрі не були носіями влади, досить нечисельні). Прийнявши це припущення, ми можемо пояснити собі поширення цього звичаю упродовж 13 – 1 пол. 15 ст. (а ми хіба не князі?). Скорочення побутування цього звичаю в 2 пол. 15 і особливо у 16 ст. знаходить пояснення у ліквідації дрібних князівств, місцевих династій, у скороченні соціальної бази звичаю. Коло осіб, яким личило (згідно цього припущення) передсмертне постриження, звелося до московського великокнязівського роду, і відповідно до скорочення його чисельності занепадав і звичай.

Загальною особливістю було те, що обряд постриження виконувала найвища духовна особа з числа присутніх – митрополит або єпископ, що також надавало звичаю характер певної соціальної привілегії. В тих випадках, коли участь єпископа не зафіксована, слід здогадуватись, що обряд виконував ігумен того монастиря, де особа приймала постриг (або монастиря, наближеного до князівської родини). Зауважимо, що для Новгорода ми не маємо жодної згадки про участь архієпископа в цьому обряді (попри досить численні випадки, зафіксовані в наявних джерелах).

А де ж історіографія – спитає читач. Мені спеціальні роботи по даній вузькій темі невідомі, а принагідні згадки я цитував на відповідних місцях.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 283

Модифіковано : 1.01.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.