Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Нариси з історії східної… / Міфічна «битва на Синій Воді» / Рогозький літописець / Вол…

Міфічна «битва на Синій Воді»

Рогозький літописець

Волость Синя

Микола Жарких

Для того щоб знайти Синю Воду у Тверському князівстві, мені знадобилось кілька раз клацнути мишкою. Але все по порядку…

Дослідники часто звертають увагу на два епізоди 1363 року в РогЛ (у нас – 134 та 135) і замислюються – що то була за Коршев, на який напала литва. Найсміливіші говорили прямо, що це Керч у Криму, і виводили звідти походи Ольгерда у Крим, зруйнування ним Херсонеса та інші грандіозні фантазії.

«А ларчик просто открывался». Коршев з епізоду 134 – це не що більше як Корчева – місто на Волзі, повітовий центр Тверської губернії, тобто досить помітний і добре відомий об’єкт. В 1937 році «русские» знищили це стародавнє містечко, затопивши його водами Іваньковського водосховища.

Може, хто скаже, що Коршева – це не те саме що Корчева, але ми знаємо, що корчма – це те саме що коршма. Можливо, місцева вимова цієї назви коливалась між зазначеними варіантами, а письмової традиції цієї назви не було, можливо, що й до 17 ст. Зрештою, Корчева значно більше подібна до Коршеви, ніж Орнач – до Ургенча.

Отже, цей епізод можна пояснити так, що якийсь литовський загін пройшов до Коршеви і вигнав звідти представників тверського князя. Оце супроводжувалось і виступом місцевих жителів проти влади, і з того «створились мятежі» – може, і не в одному місці, але будь-що-будь на невеликій території. Звичайно, литовці не могли утримувати Коршеву тривалий час і відступили (літописець навіть не міг дізнатись імені їх командира), після чого влада тверського князя була відновлена. Епізод цей був незначний, стосувався однієї тільки Твері, і тому не потрапив до СимЛ і до наступних літописів.

Так само – «елементарно, Ватсон!» – розв’язується і справа Синьої Води. Ця назва стосується маленької (довжиною 24 км) річки Синьої, яка тече з південного заходу на північний схід і впадає в більшу річку Дьоржу (рос. Дёржа, саме через ё) навпроти містечка Погоріле Городище Тверської області. Дьоржа, в свою чергу, впадає у Волгу, про яку, мабуть й історики наші щось чували.

Довідка про цю річку Синю є у , так що знайти її було важко тільки історикам, але ніяк не нам, фізикам-теоретикам.

Синя Вода на карті 1853 р.

Синя Вода (Синявка) на карті Тверської губернії
О. І. Менде (1848 – 1853 рр., масштаб 1 : 84 000)

Синя Вода на карті 1990 р.

Синя Вода (Синяя) на сучасній карті Тверської області
(масштаб 1 : 100 000, в квадраті – 2 км)

Ну, а Білобережжя що? Білобережжя – це місце, де берег якогось водного об’єкту відрізняється білим кольором. Чому берег може бути білим? Якщо він має відслонення мармуру (через це сучасне Мармурове море звалось раніше Білим), або вапняка, або крейди (на середньому Дону, у Воронезькій області, над Доном височать цілі крейдяні гори, та й наш Святогірський монастир збудовано у такій крейдяній горі над Сіверським Дінцем). Зрештою, назва могла позначати просто білий пісок (пісок, в залежності від вмісту окислів заліза, може набувати різних відтінків жовтого аж до червоного).

Яке відношення мають ці загальні міркування до нашого випадку? – Як не дивно, безпосереднє. У читаємо:

Примерно в двух километрах перед впадением в Волгу река Дёржа пробила проход сквозь известняковый кряж: образовался красивейший каньон с шумными перекатами и белыми скалами по правому берегу. На дне реки — плоские известняково-кремнёвые плиты, в русле — гранитные ледниковые валуны.

Якого ще білого берега нам потрібно? Слід знати, що річка Синя впадає в Дьоржу за 26 км від гирла останньої, отже, за 24 км від цих білих скель.

Таким чином, потрібні нам топоніми легко локалізуються на невеликому відтинку південно-західного рубежа Тверського князівства – саме там, де була найбільша кількість нападів литви на Тверське князівство.

Отже, похід Ольгерда на тверське порубіжжя був незначним за територіальним розмахом і напевно недовгим. Метою походу було не тільки пограбувати і узяти полон (що й описується звичними для того часу виразом «повоював»), але і з’ясувати, наскільки міцно тримається тверська влада в цьому районі, чи не можна тут щось відкусити на свою користь, як уже відкусили Ржеву.

Виявилось, що відкусити так легко не випадає, а невдовзі по тому, уже в 1368 році, Ольгерд і Михайло Тверський виступили союзниками у боротьбі проти Москви.

І цей епізод був незначним, стосувався одного тільки Тверського князівства, не супроводжувався ніякою битвою, не мав ніяких тривалих наслідків і тому не потрапив до СимЛ і пізніших літописів (окрім НикЛ, у який ми маємо систематичні запозичення з РогЛ, але без ніякої додаткової інформації про подію).

Волость Синя фігурує і в пізніших документах московського уряду. Так, у духовній грамоті великого князя Івана 3-го Васильовича (бл. 16 червня 1504 р.) записано, що він заповідав своєму сину Андрію. В числі інших земель –

Да в Тверской земле даю ему город Старицу с волостями… да даю ему Холмских вотчину, Холм и Новый Городок, да волость Олешню, да волость Синюю, и иные волости… [Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей 14 – 16 в. – М.: 1950 г., № 89, с. 361.]

Князь Андрій, а потім його син Володимир володіли цими землями аж до 1566 року, коли цар Іван 4-й Васильович вирішив забрати Старицю з повітом в опричнину, а князю Володимиру дав замість неї місто Дмитров. В грамоті про обмін (15 січня 1566 р.) читаємо:

А к Новому Городищу, по книгам письма князя Василия Ростовского Голубого, лета 7028 [1520], станы Порицкий, Верховский, Сукроменский, Семеновский, да волость Синюю, да дворцовые сёла Раково да Вахново, а были преж сего вотчинные [Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей 14 – 16 в. – М.: 1950 г., № 102, с. 421].

Документи ці були надруковані ще у 18 ст. у «Древней русской вивлиофике», а потім на початку 19 ст. у загально відомому збірнику «Собрание государственных грамот и договоров» і були доступні усім історикам, починаючи від Карамзіна.

І якщо всі вони не зробили тих очевидних спостережень, які зробив я, то виключно через дивне засліплення, буцімто Синя Вода – це українська Синюха.

Отже, в наступних розділах нам доведеться розібратись, як склалось це помилкове упередження.

Слід знати, що розглянути вище річка Синя (яку будемо для конкретності звати Синьою-Старицькою) – не єдина Синя Вода у Тверській області. Є ще інша річка Синя (Кашинська) на сході області. Вона невелика, тече серед боліт із заходу на схід і впадає в (рос. Скорбёж, саме через ё):

Річка Синя і озеро Скорбьож на карті 1990 р.

Річка Синя і озеро Скорбьож на сучасній карті Тверської області
(масштаб 1 : 100 000, в квадраті – 2 км)

З цього озера в напрямку на схід витікає річка Яхрома. Щоб ви мені не заплутались у цих Синіх Водах, подаю орієнтаційну картосхему:

Річки Сині в Тверській області: 1 – Старицька; 2 – Кашинська

Річки Сині в Тверській області: 1 – Старицька; 2 – Кашинська

Чому ж слід віддати перевагу в нашій темі Синій-Старицькій перед Синьою-Кашинською?

1, головне: Синя-Старицька знаходиться в центрі зони нападів литви на Тверське князівство, тоді як Синя-Кашинська знаходиться далеко на схід від неї;

2, річка Синя-Старицька тече серед лісів і полів, і біля неї є населені пункти, тобто є можливість воювати і є предмет для збройного грабунку (звичайно, лісів у давнину було більше, а полів менше); в той же час Синя-Кашинська тече по болотах, і на ній ніяких поселень нема і не могло бути (нині там торфорозробки показані, навряд чи вони могли когось привабити). Отже, якщо американський спецназ висадиться зі свого ковра-літака на цій річці Синій, максимум, що він зможе пограбувати – це іржаві лопати на давно закинутому торфовищі.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 278

Модифіковано : 1.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.