Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Передісторія (15 – 16 ст.)

Микола Жарких

«Датування» печер в Успенській скелі спирається виключно на фантазію авторів – від 2000 (двохтисячного!) року до н. е. до 15 ст.

Залишки християнства ранньовізантійського часу (6 – 7 ст.) на території південно-західного Криму не є рідкістю. Відомі вони і в районі Бахчисарая. Відомі тут залишки і пізніших часів (12 – 14 ст.) [Маркевич Ар. Памятники христианства в окрестностях Бахчисарая и Карасубазара. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1899 г., № 29, с. 101 – 109]. На мою думку, вони ніякого відношення до Успенської скелі не мають.

Висловлені в літературі припущення, що Бахчисарайський монастир походить із глибокої давнини, чи не з 8 ст., спираються виключно на аналогії з іншими печерними монастирями Криму. Ці інші монастирі, у свою чергу, не мають твердо визначеного датування, котре у різних авторів лежить між 8 та 15 ст. Дане припущення наразі не має ніяких конкретних підтверджень у бахчисарайських матеріалах.

Більше того, зібрані письмові дані показують, що монастир в Успенській скелі фактично був створений лише в 1850 році. Це, на мою думку, вимагає перегляду, по-перше, усталеної інтерпретації численних печерних об’єктів Криму саме як монастирів; по-друге, усталеного датування цих об’єктів.

Найдавнішим населеним пунктом в нашому мікрорегіоні є Кирк-Ор, який належав татарам з 15 ст. Ранні звістки про Кирк-Ор проходять через два століття (15 – 16 ст.)

Першим центром татарської влади в Криму був Старий Крим, який став і столицею новоутвореного в середині 15 ст. Кримського ханства. В той же час хан Хаджі-Гірей почав звертати свою увагу на Кирк-Ор. Згадка Длугоша під 1465 роком про приїзд хана до Кирк-Ора показує, що в цей час місто належало до ханства.

Для розуміння статусу Кирк-Ора в цей час важливою є найдавніша кримська книга московського Посольського приказу, котра була розпочата в 1474 році. Перші 16 років, до 1490 р. включно, вона повністю мовчить про Кирк-Ор. Але від 1491 року маємо в цій книзі регулярні звістки про Кирк-Ор як місце перебування хана Менглі-Гірея. З цього контрасту ясно випливає, що саме в 1491 році столиця ханства була перенесена в Кирк-Ор. Там часто перебуває хан, там знаходиться його родина, вищі вельможі ханства, туди їдуть посли. Там, нарешті, знаходиться така важлива державна установа, як в’язниця, куди вкидають неугодних послів.

І от московські посли, піднімаючись до Кирк-Ора єдиним можливим шляхом – ущелиною, яка пізніше стала зватись Майрум-Дере – щоразу проїжджали попри скелю, яка пізніше стала Успенською… і нічого в ній не бачили. Скеля як скеля, нічим не вирізняється серед сусідніх.

На початку 16 ст. у посольских звітах почала з’являтись назва Девлет-Сарай (Щаслива столиця). Там був споруджений палац Менглі-Гірея, для якого італійський архітектор Алевіз побудував Залізні двері [Эрнст Н. Л. Бахчисарайский ханский дворец и архитектор великого князя Ивана 3-го фрязин Алевиз Новый. – Известия Таврического общества истории, археологии и этнографии, 1928 г., т. 2, с. 39 – 54]. Ернст припускав, що цей палац знаходився на Салачику, але такої назви в часи Менглі-Гірея, здається, не зафіксовано.

Ще пізніше, в 2-й чверті 16 ст., з’являється назва Бахчи-Сарай (місто-сад), котра досить упевнено прив’язується до сучасного міста такої ж назви. І тільки в кінці 16 ст. джерела фіксують назву Салачик для поселення в ущелині під горою Кирк-Ора. Це збільшення числа топонімів відповідає збільшенню населення і поглибленню освоєння території.

Польський посол Мартин Броневський, який відвідав Крим в 1578 та 1579 роках, залишив досить детальний географічний опис, в якому згадано і Салачик. але Броневський не побачив там нічого християнського.

Може, він не цікавився християнськими святинями і просто ігнорував їх? – Якраз навпаки, він дуже ретельно записував кожен слід християнства в Криму, на який натрапляв, зокрема, відзначив і Георгіївський монастир у Балаклаві як діючий. Оця пара спостережень – його увага до християнства і згадка про Салачик – дають нам повну підставу твердити, що на той час ніякої християнської святині в Салачику ще не було. І на цій оптимістичній ноті ми можемо закінчити передісторію Успенської скелі.