Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Бахчисарайська Успенська скеля / Історія / Баснословний «монастир» (1794 – 1849 рр.)

Бахчисарайська Успенська скеля

Історія

Баснословний «монастир»
(1794 – 1849 рр.)

Микола Жарких

Ми завершили попередній розділ на тому, що за митрополита Ігнатія (1771 – 1778) Успенська печерна церква продовжувала діяти, а монастиря там ніякого не було.

Така ситуація підтверджується і джерелами з початку російського панування в Криму: камеральним описом 1783 року та справою про кримські монастирі 1793 р. Опис фіксує в Бахчисараї одну цілу церкву, а в селі Майрум – одну знищену, нашу Успенську (мабуть, є правда в тому, що греки, полишаючи Крим в 1778 р., добряче її обідрали).

Костянтин та Георгій Спіранді

Отже, в перші 10 років російського панування Успенську скелю звали церквою, і ніхто не думав, що тут міг бути який монастир. Ситуація змінилась у 1794 році, коли П. С. Паллас об’їхав Крим і дав свій опис півострова. Його більше цікавила природа, але він згадав саме про монастир по дорозі з Бахчисарая до Чуфут-Кале, хоча й не дав його опису. І надалі всі численні туристи, які відвідували скелю до 1850 року, в один голос називали її монастирем. Що ж такого їм трапилося?

Тут нам треба згадати, що в Бахчисараї була церква св. Миколи. Згідно указу імператора Павла 1-го (1799 р., в нашому літописі) було побудовано нову церкву, їй надано статус собору і визначено державне жалування для причту. При соборі мав бути протопіп, і дійсно, принаймні від 1795 року ми бачимо в Бахчисараї священика Костянтина [Лебединцев А. Столетие церковной жизни Крыма. 1783 – 1883 гг. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1883 г., т. 13, с. 207].

Це був Костянтин Спір-оглу – грецький священик, який приїхав у Крим з Анатолії і тут прийняв більш грецьке прізвище Спіранді. Після нього бахчисарайським протопопом був його син Георгій. Наша «історична наука» до з’ясування їх біографії поки що не дійшла, хоча я не маю сумніву, що церковні архіви містять про них якісь дані. Адже протопоп, та ще й на державному жалуванні – фігура помітна, це ж не сторож чи свічкар.

Поки що ми змушені користатись тільки тими спогадами Георгія Спіранді, які записав у 1849 р. Михайло Родіонов (у нашому літописі), та оповіданнями про кінець 18 ст. у роботах Ф. Хартахая [Хартахай Ф. Христианство в Крыму. – “Памятная книжка Таврической губернии на 1867 г.”, Сф., 1867 г., т. 1, с. 113 – 114], М. Родіонова [Родионов М. Статистико-хронологическо-историческое описание Таврической епархии. – Сф. : 1872 г., с. 42, 229] та Гермогена [Гермоген Таврическая епархия. – Псков : 1887 г., с. 478]. Ніде в цих трьох останніх роботах не зазначено, звідки узято відомості про скелю, і тому я змушений припускати, що вони походять від г. Спіранді – від його усних оповідань або записів (того ж М. Родіонова?), які повністю не опубліковані.

Нам слід пам’ятати, що всі ці записи віддалені від самих подій на 50 – 70 років, і відповідно достовірність їх не надто висока.

Це ми бачимо, уже задавши собі перше запитання – коли приїхав до Криму Костянтин? У 1779 р. (Родіонов, 1849), у червні 1781 р. (Хартахай), у 1801 р. (Родіонов, 1872). Остання дата неможлива, оскільки, як ми бачили, в 1795 році консисторія уже писала листа цьому Костянтину в Бахчисарай. Дата 1779 р., я думаю, є розрахунковою (Родіонов думав, що греки виселились із Криму в 1779 р., і прибуття Костянтина прив’язав до неї).

Підливає керосину вказівка, що Костянтин прибув разом із сином Георгієм, якому було 10 років (отже, Георгій мав би народитись бл. 1769 р.), і в 1850 році йому мало би бути понад 80 років. Покладатись на далекі спогади у питанні точної дати нема сенсу, ми можемо тільки сказати, що Костянтин прибув після виходу греків (1778 р.), але ще за хана Шагін-Гірея (до 1783 р.). Костянтин хотів правити службу в с. Мангуш, але хан наполіг, щоби він почергово правив також в Успенській церкві. Хартахай писав навіть, що хан вкинув Костянтина у тюрму і тримав там 30 днів, поки той не погодився на запропоновану комбінацію. Думаю, що це вигадка або перебільшення в дусі мисливських оповідань.

Далі Хартахай пише цілком неможливу річ: що у Бахчисараї була церква св. Іллі, і вона завалилась перед виходом греків (нічого такого з документів не видно, церква звалась св. Миколи як раніше, так і пізніше).

Бахчисарайський комендант полковник Тотович (серб) спорудив для печерної церкви іконостас, а азовський губернатор Каховський – царські двері (це знову Хартахай, і з нього у скороченнях – наступники). Ну, між нами, фізиками-теоретиками, кажучи, ніякого «азовського губернатора Каховського» ніколи не було, і сама Азовська губернія була ліквідована в 1783 році. Василь Васильович Каховський в 1789 – 1794 роках був правителем Катеринославського намісництва (а думаю, йдеться про нього а плутанина з титулами природна для спогадів, записаних від дуже старої людини і через багато років).

Цей іконостас чомусь дуже рідко привертав увагу відвідувачів (Мурзакевич, 1836 р.; Інокентій, 1852 р. – там він датований неможливим 1781 роком). Звідки й куди вели царські двері – мені не зовсім ясно (в сучасній церкві ніякого окремого приміщення для вівтаря нема). Датувати цей іконостас слід часом від 1783 до 1799 років, бо після спорудження собору в Бахчисараї прикрашати почали його, а Успенську церкву лишили як філіальну.

За спогадами Г. Спіранді, на скелі були проведені деякі будівельні роботи. Із запису Родіонова (1849) виходить, що було два етапи робіт. Спочатку (здогадно, за Костянтина Спіранді) церква була розширена врубуванням у скелю, а потім, уже за Георгія Спіранді, церковний староста Стефан Каліга влаштовано контрафорс для балкона, опоряджено сходи, келії і церква розширена на 3 сажені врубуванням у скелю.

Стефан Каліга був церковний старостою наприкінці 18 ст. і побудував собор в Бахчисараї (Гавриїл, 1848 – в нашому літописі). Оскільки в Бахчисараї була тільки одна парафія, природно, що Каліга міг вважатись і старостою Успенської церкви. Але розширення церкви у два етапи викликає у мене сумнів – чи не поплутано тут щось у спогадах.

Ф. Хартахай відніс ці роботи до кінця 18 ст. (перед 1800 р.) і описав їх загалом подібно: розширена печерна церква, поліпшено сходи, влаштовано ганок і балкон. Виконавцем робіт так само названо С. Калігу. Але якщо якісь роботи виконувались за Георгія, то це мало би бути орієнтовно в 1820-1840-х роках.

Ще одну деталь з будівельної історії навів Ф. Ліванов: в 1837 р. стараннями симферопольського купця Євстафія Савопуло прокладено до скелі підземний водогін з одного з джерел, що вище в ущелині, і влаштовано під скелею фонтан, головно для богомольців [Ливанов Ф. В. Путеводитель по Крыму с исторически описанием достопримечательностей Крыма. – М.: 1875 г., разд. паг.; глава «Бахчисарайский Успенский скит в Крыму», с. 25]. Я думаю, це теж походить від оповідань Г. Спіранді.

Але головна заслуга Костянтина Спіранді полягала в тому, що він рішуче приклав слово «монастир» до Успенської скелі. Подорожники, які прибували до Бахчисарая, звичайно, зустрічалися з місцевим священиком і запитували його про минуле і про пам’ятки. Вони чули від нього назву «монастир» і заносили її до своїх нотаток – і так ми бачимо її у всіх описах кінця 18 – 1 пол. 19 ст. Важливо, що Спіранді був заїжджим греком (місцеві-то греки знали, що ніякого монастиря не було), але в очах туристів він був місцевим чоловіком і авторитетним знавцем.

Від Спіранді про цей «монастир» довідались і місцеві росіяни, і також розповідали про нього гостям, які відвідували ханський палац. І так ця назва поширювалась як нині модно говорити, «в інформаційному просторі» – аж поки архієпископ Інокентій не сказав собі: «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью» – і зробив…

Мешканці скелі

Чи були якісь підстави говорити про існування монастиря в даний період? Подивимось, що записали мандрівники.

Дата відвідин Автор Що побачив
1786 р. Жильбер Ромм Живе один чернець-відшельник
1794 р. Петер Паллас
1795 р. Марія Гатрі Живе один самотній чернець (в іншому місці вона писала про двох)
1799 р. Павло Сумароков
1800 р. Едвард Кларк
1811 р. Габріель де Кастельно Живе один старий хворий чернець
1820 р. Іван Муравйов-Апостол Живуть сторожі храму, старий диякон грек зі своєю дружиною
1820 р. Гавриїл Гераков Тут живе старик грек з жінкою
1822 р. Роберт Лиал Тут живе усамітнена пара, старий чоловік і його жінка
1823 р. Джордж Джонс Спочатку тут було сімдесят ченців, нині їх число скоротилось до двох
1825 р. Павло Свиньїн
1825 р. Джемс Вебстер Нині він не заселений
1825 р. Б. Єгер Нам назустріч вийшов чернець
1825 р. Д. Тарасов В монастирі перебувають два відшельника-ченця
1829 р. Джемс Александер З’явився старий священик у чорній рясі
1831 р. Шарль Монтандон Живе цілий рік тільки один грецький священик
1834 р. Фредерик Дюбуа де Монпере
1834 р. Август Мармон
1834 р. Чарльз Еліот Єдина особа, яка нині посідає цю релігійну пустинь…
1834 р. Іван Бороздна Нині там немає ченців
1836 р. М. Сан-Саво
1836 р. Микола Мурзакевич
1837 р. Анатолій Демидов Тут є священик православного визнання
1839 р. Вільям Джесе
1841 р. Ксавьє Омар де Гель Живуть кілька ченців
1844 р. Генрі Сеймур Одна з печер обернена на монастир Успіння і заселена ченцями
1845 р. Август Грім
1845 р. Олімпіада Шишкіна Живе стара жінка, яка присвятила себе догляду за церквою

Складена мною таблиця – це ще не наука, це етап на шляху до науки. Витративши певний час (в моєму випадку – два місяці) на складання літопису, ми тепер можемо витратити додаткові 20 хвилин на узагальнення зібраних даних у вигляді таблиці. Ніякої надзвичайної премудрості в такому способі дії нема, і можна тільки дивуватись, чому це не було зроблено 100 або 150 років тому – адже в таблиці ми маємо виключно надруковані джерела.

Відкинемо записи людей, котрі нічого не згадали про мешканців скелі (ми пам’ятаємо анекдот про цигана, який обіцяв виставити двадцять свідків, котрі не бачили, як він украв коняку). Подивимось на тих, які про це згадали.

Мандрівники 1786 – 1811 років досить згідно пишуть про самотнього ченця.

Мандрівники 1820 – 1822 (1823?) років також згідно пишуть про подружжя старих греків.

Мандрівники 1825 – 1837 років також згідно пишуть про священика / ченця.

Свідчення мандрівників 1841 – 1845 років не узгоджуються: там і «ченці» (у множині), і стара жінка, котра доглядає церкву.

З усього цього можна зробити такий висновок, що в кінці 18 – на початку 19 ст. тут дійсно жив чернець, але жив контрабандою, не заявляючи про себе російським церковним начальникам, котрі про нього не знали і ніякого монастиря тут не визнавали. Характерною тут виглядає назва, вжита Габріелем де Кастельно: ермітаж (по-нашому пустинь) – місце, де у самоті живе один чернець. Така форма чернечого життя в давнину існувала, але російська бюрократична церква її не сприймала (пустинь в Російській імперії 19 ст. – це філіальний монастир зі скороченим штатом).

Пізніше, від 1820 р., (мабуть після смерті цього невідомого на ім’я відшельника) скелю доглядало подружжя греків. Я думаю, що чоловік помер раніше, і О. Шишкіна в 1845 році застала одну жінку.

Свідчення про ченця / священика між цими роками, я думаю, переважно стосуються того ж Спіранді, окрім якого в цих краях – від Симферополя до Севастополя – не було іншого священика. Іменування його ченцем слід віднести до числа дрібних непорозумінь, котрі часто зустрічаються у людей іншої віри, мови і культури, які брались описувати мало знайомі їм реалії.

Щоправда, цьому суперечать спогади Д. Тарасова, згідно яких два ченці постійно мешкали у скелі. Але заради приїзду імператора у нас навіть паркани фарбують, то можна припустити, що й ці ченці (про яких згадано аж двічі) не були місцевими.

Складніша справа з кількома ченцями, яких нібито бачили мандрівники в 1841 – 1844 роках. З одного боку, спокусливо зробити «відкриття» і вказати на поширення цього підпільного монастиря. З другого боку, не менш спокусливо зарахувати цих мандрівників до послідовників барона Мюнхаузена і вважати ці вказівки фантазіями. З третього боку, можна знову згадати про мовний і культурний бар’єр, коли мандрівники бачили там кількох людей в рясах, але не змогли розібратись, хто вони є (а можна думати на причетників Бахчисаарайського собору, котрі щось робили у філіальній церкві).

Слід пам’ятати, що з усіх мандрівників один тільки Гераков міг говорити грецькою мовою – і справді розмовляв з мешканцями скелі, котрі не знали ані німецької, ані французької, ні англійської мов і ледве говорили російською (достоту як наші «історики»).

Так виглядає ситуація з доглядом скелі в даний період.

Свято Успіння

Складаємо таблицю!

Дата відвідин Автор Що побачив
1786 р. Жильбер Ромм
1794 р. Петер Паллас
1795 р. Марія Гатрі
1799 р. Павло Сумароков
1800 р. Едвард Кларк
1811 р. Габріель де Кастельно
1820 р. Іван Муравйов-Апостол
1820 р. Гавриїл Гераков
1822 р. Роберт Лиал
1823 р. Джордж Джонс
1825 р. Павло Свиньїн 15 серпня буває тут величезний збір богомольців з усього Криму
1825 р. Джемс Вебстер
1825 р. Б. Єгер
1825 р. Д. Тарасов
1829 р. Джемс Александер
1831 р. Шарль Монтандон 15 серпня це святе місце, де живе цілий рік тільки один грецький священик, постає в усій красі [докладний опис]
1834 р. Фредерик Дюбуа де Монпере
1834 р. Август Мармон В большие праздники тут присутствуют все окрестные христиане
1834 р. Чарльз Еліот 15 серпня це місце являє вражаючу картину [з Монтандона]
1834 р. Іван Бороздна
1836 р. М. Сан-Саво
1836 р. Микола Мурзакевич 15 серпня ця підземна церква… наповнюється жителями Бахчисарая і навіть Симферополя.
1837 р. Анатолій Демидов В день Успіння пресвятої діви, 15 серпня, з усіх кінців Криму в цей монастир припливає множество богомольців.
1839 р. Вільям Джесе
1841 р. Ксавьє Омар де Гель Щорічно у місяці серпні відвідують понад двадцять тисяч прочан
1844 р. Генрі Сеймур
1845 р. Август Грім
1845 р. Олімпіада Шишкіна
1848 р. Гавриїл Урочисто відзначається свято в 15-й день серпня

Ну як, подобається? Як на мене – маємо дуже переконливе свідчення, що до 1825 року ніхто не мав зеленого поняття про якусь особливу урочистість святкування Успіння. Всі такі оповідання датуються 1825 – 1841 роками і досить подібні, бо скрізь згадується, що прочани прибувають з усього Криму.

Слід звернути увагу – ніхто з подорожників не бачив цього свята на власні очі, бо нікому не пощастило потрапити сюди саме 15 серпня. Отже, вони записували те, що їх оповідали «екскурсоводи», головними з яких були батько і син Спіранді. Я навіть думаю, що власне Костянтин Спіранді такої фантазії ще не розповідав, тому за перших 40 років ніхто її й не записав; розповідати її, на мій здогад, почав уже Георгій Спіранді з очевидною метою – пустити славу про це свято (ну, подекуди це зветься відпуст – звичай приходити здалека на храмове свято).

Від 1848 року маємо звістку, що це свято було офіційно визнано владою (архієпископом Гавриїлом).

Уявлення про минуле скелі

І паки складаємо таблицю!

Дата відвідин Автор Що побачив
1786 р. Жильбер Ромм
1794 р. Петер Паллас
1795 р. Марія Гатрі Імовірно [він був споруджений] готами; було 72 ченці
1799 р. Павло Сумароков
1800 р. Едвард Кларк Татари забороняли кримським грекам вживати будь-яку публічну церкву… подібно до переслідуваних аріан, вони пішли у скелі та урвища
1811 р. Габріель де Кастельно
1820 р. Іван Муравйов-Апостол
1820 р. Гавриїл Гераков Слід думати, що під час гонінь на християн тут ховались люди твердого благочестя… побудований років 800 тому [= 1020 р.]
1822 р. Роберт Лиал
1823 р. Джордж Джонс Переказ говорить, що монастир був заснований пастухом, з наказу святої Марії… спочатку тут було сімдесят ченців… печери колись служили аріанам як місце притулку
1825 р. Павло Свиньїн
1825 р. Джемс Вебстер
1825 р. Б. Єгер
1825 р. Д. Тарасов
1829 р. Джемс Александер
1831 р. Шарль Монтандон
1834 р. Фредерик Дюбуа де Монпере
1834 р. Август Мармон Без сомнения, тут было жилище первых христиан в средние века.
1834 р. Чарльз Еліот Вона була побудована як таємне місце для поклоніння у дні мусульманського правління, коли християнам не дозволялось публічно відзначати зовнішні обряди своєї віри.
1834 р. Іван Бороздна
1836 р. М. Сан-Саво
1836 р. Микола Мурзакевич Може бути, що в перші часи християнства нові віруючі, ховаючись в ущелинах, вирубали для себе цей храм.
1837 р. Анатолій Демидов За словами наших провідників, печери ці були викопані в такий час, коли християни терпіли сильне гоніння від мусульман
1839 р. Вільям Джесе
1841 р. Ксавьє Омар де Гель
1844 р. Генрі Сеймур
1845 р. Август Грім
1845 р. Олімпіада Шишкіна Є переказ, нібито плавателі, які тонули в Чорному морі, коли були врятовані у день Успіння, за даною ними обітницею видовбали тут у кам’яній горі існуючу нині церкву
1848 р. Гавриїл Заснування цієї церкви може бути віднесене до часів появи тут християнства, до 1 – 2 – 3-го віків

Ми бачимо, що спільним місцем тут виступає переховування християн від гонінь, що мало би пояснити печерний характер церкви. Відносно того, від кого саме ховались християни, ми бачимо дві думки: 1, від язичників перших віків християнства; 2, від татар. Слід розуміти, що автори записок були мандрівниками, а не дослідниками; вони висловлювали побіжні міркування, і не намагались розкрити загадку.

Тому їх записи я вважаю джерельними свідченнями – не про саме походження монастиря, але про уявлення, які побутували в 1 пол. 19 ст. про його походження.

Звідки Гатрі узяла свої «72 ченці», а Джонс – свої 70, я з певністю сказати не можу. У пізнішого Джонса не видно слідів знайомства з докладним описом Гатрі. Залишається припустити, що це – елемент екскурсійного плану, за яким оповідав, мабуть, Костянтин Спіранді, бо після 1823 р. такого вже не записували (а вище ми визначили цей час як вступ на посаду Георгія Спіранді).

Двоє подорожників записали легенди про заснування монастиря – про них ми детальніше поговоримо у розділі «Баснословіє».

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 203

Модифіковано : 15.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.