Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Бахчисарайська Успенська скеля / Історія / Заснування Успенської церкви (1596 – 1598…

Бахчисарайська Успенська скеля

Історія

Заснування Успенської церкви
(1596 – 1598 рр.)

Микола Жарких

Нову ситуацію окреслює нам указ московського царя Федора 1596 року, згідно якого греку Пасхалію видано на монастир Пречистої в Салачику 15 рублів. Указ містить немало цікавого і дивного, і даремно «історики» переписують його з однієї книги до іншої, не намагаючись вникнути в його зміст.

Я уявляю собі з цього приводу таку розмову в Посольському приказі:

– Ось б’є чолом царю і великому князю Пасхалій – просить видати жалування на монастир на Салачику.

– А хто цей Пасхалій? Мабуть ігумен того монастиря?

– Ні…

– Так може, теє-то як його – він чернець чи що?

– Ні, не чернець.

– Так хто ж він такий?

– Він титулує себе «греком».

– А який стосунок він має до того монастиря?

– Не можу знати!

– А той монастир, про який він просить, теє-то… він справді існує?

– Та хто ж його зна…

– А побий того самозванця лиха година! Ну, як великий государ укаже…

На найбільше наше здивування, цар наказав пожалувати цього Пасхалія, і пожалувати дуже щедро. Мабуть він, так само як і пізніші «історики», не заглиблювався у зміст указу (це можна дарувати цареві, але не можна – дослідникам).

Сума пожалування виносилась на цілих 15 рублів, і то грошима. Тут треба пояснити, що Москва значно охочіше роздавала жалування цінними хутрами (соболями), котрі надходили до царської казни як натуральна данина (ясак), ніж грошима, з якими завжди було скрутно (власних срібних копалень Московія не мала, і срібло припливало в країну виключно із-за кордону).

Щоб мати уяву – що таке 15 рублів, варто продивитись перелік кримської данини, складений у Посольському приказі в 1633 р. На 12..15 рублів виносилась оцінка вартості доброї нагольної шуби з куниці, така ж шуба з горностаїв оцінювалась на 13 рублів, з соболів – на 20 рублів.

Але важливо підкреслити – данина грошима за цим переліком належала тільки ханові; всім іншим чинам ханства данина давалась майже виключно хутром (наведені числа – це не ринкова вартість хутра, а присяжна оцінка вартості царськими кушнірами). Тобто отримати царське жалування грошима – це була ще додаткова милість.

Ще один цікавий момент цього указу – це вмонтована в нього довідка: «наперед сего посылано в тот монастырь ко Пречистой в Салачик по государевой жалованной грамоте милостыню по 15 рублей». Отже, указ 1596 р. не був першим, йому передувала якась невідома нам «государева жалувана грамота» ранішого часу, яка і встановила розмір жалування на 15 рублів. Розглядувана ж грамота керується нею як прецедентом.

Коли ж могла бути видана оця початкова грамота? В 1593 році в Криму був послом С. Безобразов, але він нічого не згадував про виплату жалування на «монастир». Не маючи царського указу, він не міг нічого виплачувати; а маючи указ – не міг не виплатити і не відзвітувати про це. За розтрату казенних коштів на Москві били кнутом дуже охоче – і в 16 ст., і значно пізніше (це тільки в 21 ст. за такі подвиги почали нагороджувати орденами). Тому я розумію справу так, що попередня грамота була видана в 1594 або 1595 роках і виплата по ній була виконана один раз.

Тому указ 1596 року можна вважати першим документальним свідченням про якусь християнську святиню на Салачику. Чому «якусь святиню», а не «монастир»? – тому що монастиря не буває без ігумена і без ченців, а ми нічого того не побачимо аж до 1850 року…

Минуло тільки 2.5 роки – і ситуація з цією святинею докорінно змінилась. За цей час на Москві змінилась династія, але не політика – в Посольському приказі служили все ті ж люди, які готували указ 1596 року.

З указом царя Бориса з грудня 1598 року трапилась та сама історія, що і з попереднім – «історики» його охоче переписували з однієї книги до іншої, але не читали. Виняток тут становив лише Бертьє-Делагард, але ж він і не історик, а військовий інженер… А там є що читати і про що поговорити.

Перш за все, серед чолобитчиків ми бачимо нашого знайомого Паскела (Пасхалія) – з тим самим титулом гречина, що і в 1596 р. Але на цей раз команда просителів зміцнена за рахунок попа Антона та ще одного грека, ім’я котрого збереглося фрагментарно – Ол[ексій? Олександр?].

Вони діяли від імені цілої групи кримських парафій (своєрідної «конгрегації»), з яких Успенську церкву на Салачику представляли піп Антон та його брат піп Павло. Отже, ніякого монастиря на Салачику ми вже не бачимо, а бачимо парафіальну церкву з двома священиками (представниками білого духовенства, а не чорного).

Далі бачимо монастир св. Георгія в Корсуні (фактично – Балаклаві), де на той час був ігумен Мелентій. Наявність ігумена знімає всі сумніви щодо існування монастиря.

Названі також попи Костянтин (церква св. Іоана Предтечі в с. Бія-Сала) та Федір (церква св. Федора в с. Мангуш).

Названі також новоспоруджена церква св. Михаїла в селі Шурю (там був будівельний напис про її відновлення в 1594 р.) та церква св. Анастасії в селі Качи-Кальон.

Отже, на той час в найближчій околиці Бахчисарая (не більше 12 км, див. картосхему) діяли п’ять грецьких парафій, із них три отримали від царя храмові ікони та поставні свічки. Це дає нам підстави вважати всі 5 цих церков новозаснованими. Для двох маємо прямі дати (1587, 1594 рр.), ще дві отримують намісні ікони (одноіменні з посвятою церкви), що також свідчить про недавній час їх заснування.

Таким чином, відзначаємо виразний сплеск будівельної активності греків довкола Бахчисараю, і можемо не мати сумніву, що він пов’язаний з прибуттям нових поселенців (нагадаю, що у 18 ст. польські пани, дбаючи про заселення спустошеного Поділля, також змушені були дозволяти будівництво православних церков у своїх селах, аби притягнути переселенців).

Яка саме ікона ховається у грамоті під виразом «образ Пречистой Богородицы» – однозначно сказати не можна, але найчастіше це Успіння. Та і сам храм на Салачику теж названо «Пречистою Богородицею», що теж мало означати Успіння.

Грамота надзвичайно докладно визначає розмір і порядок виплати грошового жалування. Тут перш за все треба відзначити покликання на грамоту царя Федора, якою було визначено жалування на 4 церкви в розмірі 30 рублів на рік. Такої грамоти ми не маємо, і знову мусимо припускати, що вона була видана перед 1596 роком (в 1594 – 1595 роках). Половина цієї суми призначалась на Салачик, а друга половина – рівними частинами на три інші церкви. Таким чином, видатне значення Успенської церкви підкреслено ще й потрійним розміром жалування.

Грамота передбачає, що жалування буде виплачуватись представникам кримських парафій в Москві, або якщо таких не буде – відсилатись із московськими дипломатичними представниками

Але регулярність дипломатичних зносин з Кримом залишала все ж таки бажати кращого, тому цар розщедрився ще більше – наказав виплатити «заборгованість» за 7105, 7106 та 7107-й роки, коли жалування в Крим не надсилалось. На це було виділено 45 рублів – тобто половина суми (3 × 30 = 90 руб.). 7105-й вересневий рік розпочався 1-го вересня 1596 р., тобто розрахунковий період тут від вересня 1596 до грудня 1598 року (дати видачі грамоти).

Про цю грамоту в Криму довго пам’ятали, і ми ще побачимо спроби отримати в Москві жалування згідно неї.

В сухому залишку ми бачимо, що плани бахчисарайських греків від 1596 року змінились. Про монастир уже не йдеться (думаю, його реально не було, був щонайбільше намір його заснувати). Натомість маємо парафіальну церкву, збудовану між 1594 та 1958 роками, і при ній – велику парафію з двома попами.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 198

Модифіковано : 27.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.