Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

1851 – 1875 рр.

Микола Жарких

(1) 1853 р. Олександр Макінтош Подорож до Криму

Англійський генерал-майор Олександр Фішер Макінтош (1795 – 1868) об’їхав береги Чорного моря напередодні й на початку Кримської війни 1853 – 1855 років з цілком конкретною метою – роздивитись театр майбутньої війни та намітити можливі напрямки дій союзних військ проти Росії. Він запропонував атакувати Севастополь, що й було зроблено (не знаю, чи внаслідок його спостережень). Про наш монастир він написав так:

The following day proved rainy; but in spite of the weather our whole party set out about noon, mounted upon active little horses, to explore valley up to the chief town of the Caraïte Jews, called Jafoot-Kalleh, or Jew’s Castle. On the way we stopped at very interesting spot, designated the Assumption, where a monastery, with its church, and many neighbouring dwellings (the latter now deserted) are cut of the soft calcareous rock of the valley, and placed at such a height on the side of the nearly perpendicular cliff as to require ladders to reach them.

These excavations, which are of great antiquity, are believed to have existed long before the Tatar invasion, and were no doubt resorted to by the Christian inhabitants of that period as places of refuge from their conquerors, and may probably have been enlarged since, and rendered more defensible.

The monastery contains a complete Greek church, cut into lofty vaulted aisles, and embellished with the usual paraphernalia. Several monks reside in the edifice, and show it to visitors [Macintosh A. F. A military tour in european Turkey… – London: Longman, 1854, , p. 232 – 233].

Наступний день видався дощовим; але не дивлячись на погоду, наша група зібралась біля полудня і сіла на маленьких жвавих коней, щоб подивитись долину і головне місто євреїв-караїмів, що зветься Чуфут-Кале, або Єврейський замок. По дорозі ми зупинились в дуже цікавому місці, позначеному як Успіння. Цей монастир з церквою і багатьма сусідніми помешканнями (ці останні нині порожні) вирубані у м’якій вапняній породі долини, і розміщені на такій висоті на майже вертикальній поверхні скелі, що потрібні сходи, аби туди дістатись.

Вважається, що оці дуже старовинні печери існували задовго до татарського нашестя, і безсумнівно слугували християнам того часу як схованки від їхніх завойовників; мабуть, з того часу вони були побільшені і краще пристосовані до оборони.

В монастирі є ціла грецька церква, вирубана у високому склепінчастому коридорі, та прикрашена звичайними приналежностями. Кілька ченців живуть у цій споруді і показують її відвідувачам.

Слова «місце, позначене як Успіння» можуть натякати на те, що у мандрівника була карта, і то найновіша на той час триверстова карта 1842 р. – перша з російський карт, на якій позначено Успенський монастир.

Але як не старався англійський шпигун, нічого в нього не вийшло – так його ніхто й не читав. Простіше здобути «неприступний» Севастополь, ніж привернути увагу «істориків» до цього тексту.

(1) 1855 р. Томас Мілнер Історія Криму

Через Кримську війну 1853 – 1855 років інтерес європейців до Криму підвищився, і кілька авторів у цей час надрукували свої книги про Крим. Серед них – огляд географії та історії Крима англійця Томаса Мілнера. Про наш монастир він написав так:

Further up the valley, the sides are more precipitous, and the upper stratum overhangs. High overhead, on the perpendicular face of a cliff, some light wooden galleries appear, forming a communication between several caves. This is the monastery of Uspenskoi, or of the Assumption of the Virgin, occupied by a few Greek priests.

It comprises a chapel and adjoining chambers, natural hollows in the limestone, enlarged and shaped by the chisel. The aerial abode is reached by a staircase cut in the rock.

According to tradition, some refugees fled to this secluded spot centuries ago, during a time when the disciples of the cross were persecuted by the followers of the crescent. They found in one of the caves a picture of the Virgin. It was hailed as a heaven-descended object symbolising protection; and superstition soon invested it with the power of working miracles. In calmer times, its reputation was noised abroad, and crowds came to pay honour to the blessed image. Hence arose the present religious establishment at the spot, the credit of which has not at all abated.

Annually, on the 15th of August, the Christian population of the Crimea, gaily dressed Greeks and Armenians, men, women, and children, flock to the holy place; and as many as 20,000 pilgrims sometimes enliven the sequestered valley, to the no small emolument of the monks and of the innkeepers of Bakchi-serai [Milner T. The Crimea, its ancient and modern history. – London: 1855, ].

Далі [після циганського поселення] вгору долиною, її боки стають крутішими, а верхні шари починають нависати. Високо над головою, на вертикальній поверхні скелі, з’являються кілька легких дерев’яних галерей, утворюючи сполучення між кількома печерами. Це – Успенський монастир (Успіння богородиці), зайнятий кількома грецькими священиками.

Він включає каплицю та суміжні приміщення – природні порожнини у вапняку, збільшені й оформлені за допомогою долот. У це повітряне приміщення піднімаються по сходах, вирубаних у скелі.

Згідно традиції, деякі вигнанці утекли у це віддалене місце багато століть тому, в часи, коли послідовників хреста переслідували послідовники півмісяця. Вони знайшли в одній з печер зображення Діви. Це було сприйнято як предмет, що зійшов з неба і символізує захист. І забобони скоро піднесли його силою творення чудес. У спокійні часи його слава широко розійшлася, і натовпи приходили віддати честь благословенному образу. І таким чином виникла сучасна релігійна установа на цьому місці, і довіра до неї ніяк не слабне.

Щорічно 15 серпня християнське населення Крима, яскраво вдягнені греки та вірмени, чоловіки, жінки та іти, прибувають на святи місце; і до 20 тисяч паломників оживляють у цей час відлюдну долину, з немалою вигодою для ченців та власників заїздів у Бахчисараї.

Невідомо, чи був Мілнер сам у Криму; здається, 20 тисяч прочан і кілька «священиків» переїхали сюди з Омар де Геля. Погано уявляючи собі, що таке християнство, автор припускав можливість спільних для греків та вірмен релігійних свят (насправді вони вважають одні одних єретиками; і здається, обидві сторони в цьому праві).

Ну, так чи інакше, я не можу не потішитись своєю тотальною інтелектуальною перевагою над «істориками»: я знаю іноземні літери, а вони – ні. То чи треба дивуватись, що першим українцем, котрий цього Мілнера читав, був фізик-теоретик?

(1) 1860 – 1861 рр. Опис монастирів

«Дело о состоянии церквей и скитов епархии после Крымской войны 1853 – 56 гг.» [Державний архів автономної республіки Крим, фонд 118, оп. 1, т. 4, ч. 2, спр. 5380].

обіцяє нам документи від 31 травня 1860 до 15 березня 1861 року.

(1) 1865 р. Опис монастиря

Ф. Хартахай у своїй статті 1867 р. наводить фрагмент із «брошури покійного Інокентія» (своїм звичаєм він не подав точного посилання, а я поки що не міг дошукатись, що це за видання. Можливо, це складена Інокентієм брошура «Описание Успенского Бахчисарайского скита» (Одеса: 1852 р.), але я її не бачив):

Головна турбота начальства і нових мешканців скелі, природно, зверталась на печерний храм, котрий, як цвинтарний, належав до Бахчисарайського собору, і вже тому не мав ані власної суми церковної, ані начиння та ризниці, мав потребу в усьому – від потира і облачення до фіміама й свічки.

За поданням єпархіального начальства, святіший Синод не зволікав надати в нову обитель повне коло богослужбових книг і важливіші з творінь св. отців, аскетичного змісту.

За пропозицією того ж начальства, необхідна на перший раз кількість начиння і облачень охоче було подаровано новому скиту тими з церков Херсонсько-Таврійської єпархії, які мають у тому надлишок.

Слідом за тим почали з’являтись і приватні благодійники, плодом пильності яких були два дзвони, один на 58 пудів [928 кг], другий на 12 пудів [192 кг], і новий іконостас для печерної церкви, який був необхідним, тому що попередній, не дивлячись на свою невелику давнину (1781 р.) до того зотлів, що ледве міг триматись.

За допомогою інших благодійників упродовж наступної зими (1851 р.) браття св. скелі устигла огородити кам’яним муром, з ровом і мостами, протяжністю близько 2.5 верст, усю приналежну скелі, вгорі і внизу, землю; зробила, починаючи від Бахчисарая до самої скелі, в кам’яній горі дорогу для зручного проїзду; влаштувала для підйому на верх скелі сходи для пішоходів, і приготувала велику кількість матеріалу для побудови братських келій.

Упродовж тієї ж зими таврійський губернський архітектор, після ретельного огляду всієї місцевості, уклав (за безпосередньою вказівкою єпархіального начальства) план для всіх будівель і споруд, які мали бути на скелі; цей план після розгляду його Синодом цілком схвалено і повернуто для виконання. За цим планом передбачено:

1. Печерну церкву опорядити і зробити скільки можливо просторішою і зручнішою для богослужіння, нітрохи не змінюючи при тому її давнього виду й характеру, а ззовні місце явління чудотворної ікони, прикрите нині покрівлею балкона, цілком розкрити й опорядити, з влаштуванням неугасимої лампади перед зображенням Богоматері, яке там знаходиться.

2. На самому верху св. скелі спорудити храм на честь Воскресіння Христова, і з’єднати його підземним проходом з внутрішнім печерним храмом, влаштувати при ньому цвинтар і кілька келій для братії, оточивши усе це садом.

3. Три печерні келії у скелі, які служили до цього часу приміщенням для братії, обернути (відповідно до їх розташування біля печерної церкви) на священне призначення – влаштуванням у них невеликої церкви на ім’я усіх святих Афонських, і з уміщенням у них тих ікон і трискладового хреста, які були надіслані з Афонської гори на благословіння нової Успенської обітелі.

4. Внизу під скелею у западинах її, праворуч і ліворуч від печерного храма, збудувати по ряду келій для уміщення нижчої братії, а далі по схилу від скелі до яру у вигляді півкола звести келії окремо для настоятеля і монастирською бібліотекою та лікарнею, особливо для ієромонахів. У самому ж низу, над струмком, збудувати невелику трапезу і поварню, з фонтаном перед ними.

5. При в’їзді на монастирську землю з боку Бахчисарая, під гірським урвищем, збудувати готель для богомольців і відвідувачів, з басейном проти нього зі струмка, що тут протікає. Перед початком самої дороги вгору до скелі, на руїнах старовинної Софійської церкви, котра була обернена колись на мечеть (котра також цілком зруйнована) – збудувати каплицю на честь св. Софії Премудрості Божої, з криницею всередині.

6. Над джерелом, з якого проведено під скелю фонтан з відкриттям його з-під землі – поставити також каплицю для освячення води у дні, встановлені для того церквою.

7. В окремих великих кам’яних скелях з висіченими в них келіями, які лежать в різних місцях в яру, – утворити окремі приміщення для особливих любителів пустинножительства, оточивши кожну цю скелю фруктовими й дикими деревами.

8. Посередині яру зі струмка, що тут протікає, зробити у трьох місцях по басейну і розвести довкола них для обителі виноградні та масличні сади.

На цьому, наскільки я міг зрозуміти Ф. Хартахая, закінчується виписка з брошури Інокентія. В ній, як ми бачили, описано те, що встигли зробити до кінця 1850 року і що було заплановано в 1851 р. на майбутнє. Інокентій помер, як ми пам’ятаємо, в 1857 р., тому наступний звіт Ф. Хартахай запозичив, мабуть, з поточних справ скиту:

З цих пропозицій від заснування скиту до 1865 року виконано тільки деякі, а саме:

1. Вгорі біля підніжжя скелі, в ущелинах влаштовано до 16 келій, досить зручних для розміщення братії і цілком відповідних характеру пустинного життя. Вони побудовані на кошти доброчинців та богомольців.

2. Збудовано двоповерховий кам’яний будинок під залізним дахом в нижній частині схилу, проти самої печерної Успенської церкви, над самим протоком струмка. В цьому будинку розміщується братська трапеза, кухня з пекарнею, коморами і три братських келії. Проти цього будинку перед самим ганком тече з гори фонтан джерельної води, і при ньому влаштовано басейн, де плаває кілька пстругів.

3. Ліворуч від печерного Успенського храму під навісом скелі влаштована нова невелика гарна церква на ім’я рівноапостольних царя Костянтина і Олени, власним коштом і рідкісним старанням дівчини, дочки колезького асесора, що служив у Симферополі, Єлизавети Дмитрівни Беркової.

4. Пильністю і коштом чиновника м. Симферополя пана Айвазова вирубана в скелі (нижче Успенської печерної церкви) і опоряджена як слід невелика церква на ім’я апостола й євангеліста Марка.

5. Збудована на площадці біля скелі кам’яна двоярусна дзвіниця.

6. Споруджено кам’яний будинок настоятеля нижче дзвіниці.

7. Споруджено готель двоповерховий, при якому розведено й сад з фруктових дерев – волоських горіхів, груш та кизилу.

8. Споруджено святі ворота при вході від Бахчисарая в огорожу скиту, гарні, з тесаного каменю, при них по обох боках келії для жительства. [Бачимо, що жоден пункт плану 1851 р. не виконано.]

9. Під час минулої Кримської війни тут влаштовано особливий цвинтар, де поховані вбиті у битвах за віру й отечество генерали та інші визначні особи.

Положення і устрій самого скиту – особливе і виняткове, являє три-складову обитель, верхній поверх якого – церкви і печерні келії по боках, в середньому, звідки починаються сходи на верх, будинок настоятеля з фонтаном і садом; в нижньому – трапеза зі службами, готель і святі ворота.

У різних місцях скиту облаштовано чотири фонтани з басейнами і три джерела необроблених внизу й вгорі; по узгір’ям проведено дороги, одна для проїзду, а друга для проходу, засаджені каштанами та іншими дикорослими деревами. Весь яр скиту, особливо правий бік його, де й саме його святилище, вкритий розкішною зеленню різних дерев і трав південного Криму, в яких живуть не тільки птахи, але й звірята.

На самій же вершині скель ростуть майже самі ялівці, за винятком невеликої частини білодревника або граба. Окрім невеликого виноградника і подекуди фруктових садів в вершині скиту на південь, в долині між скель пишається невеликий, але прекрасний сад з різних фруктових дерев кримських та іноземних. Сад цей за положенням своїм живо нагадує вертоград Гефсиманський.

При Успенському скиті обшир землі рахується в в ущелині, у самому яру, зручної і незручної – 15 десятин і на поверхні скелі – зручної тільки для пасовиська 17 десятин (відведеної містом Бахчисараєм за клопотанням покійного архієпископа Інокентія). Вся земля скиту обнесена кам’яною огорожею, складеною за кримським звичаєм насухо. Окрім того є дві ділянки гористої землі на 50 десятин при річці Качі, за 7 і 25 верст від скиту, подарованих скиту надвірним радником Кашкадамовим і севастопольським купцем Гущиним.

До скиту з перших років його заснування приписана мурована Анастасіївська церква при р. Качі в урочищі Качи-Кальон, за 8 верст від скита. Там здійснюється богослужіння кілька разів на рік. Місце дивне і примітне давнім цілющим джерелом, на висоті скелі, до якого приходять у немалому числі не тільки християни, але й магометани.

Братії в наш час в Успенському скиту – до 20 осіб: 7 ченців і 13 послушників. Утримується скит трудами братії та приносами богомольців [Хартахай Ф. Христианство в Крыму. – “Памятная книжка Таврической губернии на 1867 г.”, Сф., 1867 г., т. 1, с. 115 – 120].

(1) 1868 р. Довідка

В 1868 році в скиту мешкали 9 ченців і 4 послушники [Державний архів автономної республіки Крим, фонд 513, оп. 1, спр. 2, арк. 11 – використано в кн.: Катунин Ю. А. Монастыри Крыма в XIX – XX веках (по материалам крымских архивов). – Симферополь: Культура народов Причерноморья, 2000 г., с. 36].

(1) 1872 р. Євген Марков Нариси Криму

Російський мандрівник Євген Львович Марков (1835 – 1903) почав відвідувати Крим в 1866 р., а в 1872 р. вперше були надруковані його белетризовані «Нариси Криму», які витримали багато видань. Отже, спостереження його слід датувати 1866 – 1872 роками. Про наш монастир він написав навіть двічі. Перше оповідання міститься у 4-у розділі (Мертвий город):

Вид монастыря не похож ни на что, с чем мы знакомы по картинам и описаниям… Мне он показался просто фантастическим. В глубине пустынного и цветущего ущелья, вы вдруг замечаете высоко в стенах скал окна, балкончик, переходцы и крылечки, прилепленные и выдолбленные как гнезда стрижей… Фигуры святых, нарисованные прямо на дикой скале, кресты, сияющие в углублениях, убеждают вас, что это монастырь… Но долго не приучишься понять это и наглядеться на это…

Никак не сообразишь, как и куда подниматься, не только как там жить… Внизу скалы на огромной высоте; сверху висит такая же высокая и тяжкая громада… Издали эти кресты и окошечки, чернеющие на разных высотах. кажутся маленькой, миленькой игрушечкой, устроенной для декорации.

Цыган мой, не разделявший моих фантастических воззрений, прехладнокровно гнал лошадь через сад к монастырским зданиям, стоявшим внизу, на дне ущелья, которых я сначала не заметил… Это уже все новые прибавления, проникнутые новыми воззрениями на удобство жизни и на самую цель жизни. Тут пахнет монастырем, но монастырем подчиненным особенному министерству, получающим штатное содержание из государственного казначейства, по ассигновкам и сметным расписаниям, а не теми пустынническими скитами, в которых ели коренья и спали на камнях.

Тот монастырь, – вон там наверху, ископанный уставшею и исхудалою рукою, скрывший в себе тех, кому действительно необходимо было скрываться, кто бежал мира и добровольно погребал себя в камнях… Вот наверху его темные окошечки, его тесные и низкие пещерки… Там не было коридоров и нумеров, и ковриков по крашеному полу, и чистеньких новеньких штор.

Когда мы въезжали по довольно удобному подъему, монах в белом балахоне, работавший с заступом около деревьев сада, поклонился нам, не отрываясь от работы… Это был сам настоятель монастыря. Здесь все монахи за работой, кто в саду, кто в кузне… Сад у них огромный и новый, требует много ухода… Как жаль, что не везде у нас встретишь такой трезвый взгляд на занятия отшельников!..

В монастыре я нашел только молоденького послушника, мальчика лет пятнадцати, да и тот был чем-то занят… Он повел меня по лестницам, вырубленным в скале, в старинные бедные церквочки, похожие скорее на часовни, которых своды едва ли позволяли вытянуть голову… Хотя золоченые образа и новая живопись несколько изменили древний характер этих молелен, однако сущность не могла не сказаться… Вид неописанный… Все ущелье, с самого устья своего, видно a vol d'oiseau

Противоположный ряд диких укреплений смотрится на вас, глаз в глаз, и вершины их, освещенные уже невидимым для вас солнцем, кажутся чрезвычайно близкими, рукой достать… Перед монастырем, за садом, тихое кладбище с высокими крестами; это останки севастопольских воинов, привезенных сюда на вечный покой… Тут могилы несчастных генералов несчастного дела при Черной речке: Вревского и Веймарна. Оба лежат рядом, а вокруг них, без счету и без имени, русские солдатики. Почивайте, братцы! Тут вам тихо и тепло!

Константиновская церковь уже в новом вкусе; она выстроена как будто на балконе, или, скорее, в алькове. Порохом вырвали пещерку в стене скалы, выровняли пол, и под сводом этой пещеры, в постоянной защите от дождя и непогод, как под стеклянным колпаком, сложили довольно большую и довольно хорошенькую церковь. Но эта большая церковь смотрит такою куколкою, когда подъезжаешь к монастырю снизу. Свод, широко ее покрывающий, составляет только мало заметную ямку в целой громаде скалы…

Вообще, Успенский скит интересен только издали. Внутри почти нечего осматривать; только разве пройтись по внутренним переходам из яруса в ярус, да полюбоваться видами с балкона, у кого не кружится голова…

Друге оповідання міститься в окремій частині «Нарисів», яка має назву «Печерні міста Криму» і окрему нумерацію розділів. Тут у 2-у розділі читаємо:

Живописное ущелье Успенского скита благоухало садами. В эту узкую и глубокую теснину уже забрались зеленые тени и прохлада вечера, хотя солнце было высоко над степью.

Чем-то непонятным и чуждым нам глядели эти окошечки келий, черневшие высоко над землею, в белых толщах известняка. Переходцы, лесенки, балкончики прилеплены над отвесною пропастью, как гнезда ласточек, словно жить в нем не людям, а пернатым.

Византийские фигуры святых мучеников, в золотых венчиках и цветных одеждах, в наивно-благочестивых позах, писанные прямо по сырцу скалы, окружают входы пещерных церквей и сообщают характер глубокой средневековой древности этому полувоздушному, полуподземном скиту.

На верху столообразной скалы, в которой высечены пещеры скита, огромный крест венчает всю западную стену ущелья; как будто и ущелья, окружающие его, и горы, составляют один титанический храм. К этому кресту ведет чрезвычайно крутая лестница, с бесчисленным множеством ступеней, высеченная в толще скалы. Мы поднялись по ней и, с плоской вершины горы, уже обращаемой монахами в плодовый сад, могли свободно обозреть окрестность; только отсюда можно убедиться в естественной принадлежности Успенского скита и Чуфут-кале к Бахчисараю, предместьями которого они всегда считались. И до Бахчисарая, и до Чуфута отсюда рукой подать, а снизу, проезжая по окольным дорогам, среди скалистых стен, даже не подозреваешь этой близости.

Долина, над которою мы стояли, полная теперь монастырскими садами, недавно еще носила название Марианполя, города св. Марии. Это был религиозный центр крымских греков, местопребывание их митрополита; русское правительство. незадолго до присоединения Крыма, намеренно переселило отсюда греков на берега Азовского моря. Новый Марианполь или Мариуполь, в пределах единоплеменной России, должен был привлечь к себе помыслы промышленных крымских греков и нанести сильный удар умирающему ханству.

До сих пор сохранилась старинная привычка чествовать древнюю святыню Крыма, святыню Крыма, и 15-го августа, в день Успения св. Девы Марии, старый Марианполь или Успенский скит наполняется толпами богомольцев, особенно греков. Игумен показывал нам все уголки своего горного хозяйства, и, несмотря на свои лета, бодрее всех нас поднялся по крутым ступеням к подножию креста. Но мы спешили в Чуфут и должны были отказаться от любезного приглашения выпить чашку чаю под тенью монастырских персиков [Марков Е. Л. . – Спб.: тип.К.Н.Плотникова, 1872 г.].

Слід знати, що в 1902 році було надруковано третє видання книги, рясно ілюстроване фотографіями. Ці фото, хоча й низької якості, ми відтворюємо в нашій галереї монастиря.

Хоча стремління нашого автора до літературних красот зашкодило документальності, все ж таки даремно «історики» ігнорують цей текст. Ми, фізики-теоретики, будемо намагатись щось із нього видобути.

(1) 1872 р. Михайло Родіонов Опис Таврійської єпархії

Михайло Родіонов, про якого ми вже згадували, опублікував опис Таврійської єпархії. Історичний нарис Успенського монастиря там дуже слабенький і заснований на статті Ф. Хартахая. Цікавішими є відомості про сучасний йому стан скиту.

Перелік нових споруд – такий самий, як у Ф. Хартахая, але уточнено, що побудовано 16 келій. В скиту були 1 архімандрит, 3 ієромонахи, 1 ієродиякон, 5 ченців і 2 послушники (12 душ). Землі в яру між горами було 30 десятин, на верху скелі – 20 десятин незручної кам’янистої землі. На р. Качі є ділянка на 16 десятин, подарована купцом Гущиним, і 43 десятини гористої землі, подаровані Кашкадамовим.

Архієпископ Інокентій подарував скиту 27 акцій торговельного пароплавства, доход від яких становить 1000 – 1500 рублів щорічно. У Симферополі скит має подвір’я з одноповерховим кам’яним будинком і церквою в цьому будинку – подарунок дворянки Єлизавети Дмитрівни Беркової в 1857 р. [Родионов М. Статистико-хронологическо-историческое описание Таврической епархии : общий и частный обзор. – Сф. : 1872 г., с. 230].

(1) 1874 р. Джон Телфер Подорож до Криму

Англійський мандрівник Джон Телфер (1831? – 1907) в 1874 р. проїхав по Криму і Закавказзю. Про наш монастир він написав так:

The monks of the monastery of the Ouspenye, were fitting up a good-sized house for the reception of votaries and pilgrims to the shrine of their Virgin Mary, which would be available to strangers of every Christian denomination; but no provision was being made for the supply of meat and drink. Travellers, however, may at all times rely upon finding desirable accommodation in a Tatar home.

Returning towards the palace, we continued in a southerly direction along the Douryel-sou, «stagnant water», a fitting name for a stream that is dammed with the refuse of the town, and passing through the tchyngheny, «gipsy» quarter, a straggling and foul neighbourhood where the dwellers in the extreme condition of dirt universally follow the occupation of blacksmiths, we entered the Mairem, «Mary’s» ravine, formed of lofty and nearly perpendicular cliffs that extend to the picturesque valley of the same name as the town, where were of old the gardens of the khans.

We kept to the right, and halted to mount the wooden stairs, and steps cut in the rock, to visit the chapel and monastery of the Ouspenye, «Assumption», in the ancient crypts high up the white calcareous cliff. The road hence continues to the end of the valley, but we preferred crossing it to take the shortest path to Tchyfout-Kaleh, two miles from Baghtchasarai [Telfer J. B. The Crimea and Transcaucasia. – London: H. S. King, 1876, vol. 2, p. 185 – 186, ].

Ченці Успенського монастиря мають будинок гарного розміру для прийому прихильників і паломників до їх святині діви Марії, котра має бути доступною для християн усіх визнань. Але вони нітрохи не дбають про постачання м’яса і пиття. Однак мандрівники по всяк час можуть розраховувати знайти належний прийом у татарському домі.

Повернувшись до палацу, ми пішли далі в напрямку на південь (?) уздовж Дурель-Су, «стоячої води» – відповідна назва для потоку, який перегороджений сміттям із міста. Він проходить через циганський квартал, невпорядковане і засмічене передмістя, де мешканці в умовах неймовірного бруду постійно займаються ковальством. Ми увійшли у Майрем, ущелину Марії, утворену високими і майже прямовисними скелями, які тягнуться уздовж мальовничої долини такої ж назви, як і місто, де в давнину були ханські сади.

Ми повернули праворуч і зупинились перед дерев’яними сходами, і ступенями, вирубаними у камені, щоб відвідати каплицю і монастир Успіння в давній печері високо у білій вапняній скелі. Дорога тут продовжувалась до кінця долини, але ми визнали за краще перетнути її і піти найкоротшим шляхом до Чуфут-Кале у двох милях від Бахчисараю.

Як бачимо, подробиць тут небагато, але нема підстав ігнорувати звістку про монастирський готель у Бахчисараї, як то люблять робити «історики».

(1) 1874 р. Федір Ліванов Опис монастиря

Федір Васильович Ліванов (? – 1879) – російський чиновник і письменник, в 1874 році надрукував серію брошур про пам’ятки Криму, котра в 1875 році була випущена у вигляді окремої книги (зі збереженням окремої пагінації брошур). Одна з брошур – «Бахчисарайский Успенский скит в Крыму» – містить популярний історичний нарис, про який ми ще трохи поговоримо в розділі історіографії. Особисті враження, які нас тут цікавлять, зводяться буквально до наступного:

Переходи, драбинки, балкончики приліплені над прямовисним урвищем, як гнізда ластівок, неначе жити в них не людям, а повітряним, неземним істотам… Візантійські фігури святих мучеників у золотих вінцях, написані прямо по сирцю, надають характер глибокою давнини напів-повітряному, напів-підземному Успенському скиту [Ливанов Ф. В. Путеводитель по Крыму с исторически описанием достопримечательностей Крыма. – М.: 1875 г., разд. паг.; глава «Бахчисарайский Успенский скит в Крыму», с. 41].

Весь нарис його – суцільна компіляція, і може бути, що і ці рядки – не його власні, а звідкись запозичені, тільки я поки що не дошукався…

(1) 1870-і роки Спостереження О. Л. Бертьє-Делагарда

Олександр Львович Бертьє-Делагард (1842 – 1920) був військовим інженером і дослужився в Росії до генерал-лейтенанта. В 1870-х роках він спостерігав за розбудовою монастиря:

Успенський монастир частково успадкував печери, а частково від самого свого відновлення і на моїх очах у 1870-і роки довбав нові. У ченців навіть були визначені розцінки на такі роботи тоді ж мною записані, які я й наводжу на пам’ять в майбутньому.

У найбільш тісних місцях, де приходилось довбати скелю сидячи, платили за кубічний аршин [0.36 куб. м] до п’яти рублів; де було вільніше, ціна знижувалась до 1 – 2 рублів і навіть до 50 копійок. Середню вартість звичайної житлової печери рахували 1 рубль за аршин. Рубання сходів на самий верх скелі обійшлося монастирю всього в 100 рублів, при висоті сходів близько 200 футів [60 м].

Звідси видно, що кубічна сажень [3.24 куб. м] печерного приміщення, рахуючи його всередині, обходилась менше 30 рублів, тоді як сажень звичайного будинку, з додатком зовнішніх обводів, начорно коштувала не менше 60 – 80 рублів.

Удвічі менша початкова вартість, крайня простота роботи, яка потребувала лише малого уміння з одного фаху – каменяра у найбільш м’якому камені, а більше всього майже вічна міцність, вогнестійкість і наслідування моди – ось основні і навіть єдині причини влаштування печерних приміщень, особливо для тих потреб і для тієї частини населення, котрі не вимагали особливих житейських зручностей: церкви, келії, склади, сторожки, житла бідняків [Бертье-Делагард А. Л. Исследование некоторых недоумённых вопросов средневековья в Крыму. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1920 г., № 57, с. 120 – 121].