Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Бахчисарайська Успенська скеля / Літопис / 1836 – 1845 рр.

Бахчисарайська Успенська скеля

Літопис

1836 – 1845 рр.

Микола Жарких

(1) 1836 р. М. Сан-Саво Подорож до Криму

Французький консул в Одесі М. Сан-Саво в 1836 р. супроводжував графа Воронцова в плаванні уздовж берегів Криму і Кавказу. Він відвідав також наш монастир:

A un quart de lieue de là, je m’arrêtai pour monter au monastère de l’Assumption, situé à la gauche du chemin tracé dans le ravin qui conduit à Baktché-Séraï. Les escaliers, la petite église à quatre colonnes, les cellules des prêtres et les corridors de ce monastère sont taillés dans le roc. Deux galeries en bois sont construites à l’extérieur, et sont soutenues par des échafaudages. Je ne restai qu’un instant dans ce monastère, qui ne présente d’autre intérét qui celui de la patience qu'il a fallu avoir pour faire dans la rocher les excavations où il se trouve [Saint-Saveur M. Excursion en Crimée et sur les côtes du Caucase, au moins de juillet 1836. – Paris: 1837, ].

Через чверть льє [від Чуфут-Кале] я зупинився, щоб піднятись до Успенського монастиря, розташованого ліворуч від дороги в ущелині, що веде до Бахчисарая. Сходи, маленька церква з чотирма колонами, келії священиків і коридори монастиря вирубані у скелі. Дві дерев’яні галереї побудовані на зовнішньому боці і підтримуються підпорками. Я не лишився довше в монастирі, який не становить ніякого інтересу, окрім терпіння, котре було потрібне, аби вирубати його в скелях, де він знаходиться.

Ні, людоньки, все ж погано бути фізиком-теоретиком. Там, де «історик», не знаючи жодної іноземної літери, розпрягає собі коні та лягає спочивать, я змушений перекладати оцей опис, котрий ніхто в Україні ніколи ще не читав.

(1) 1836 р. Микола Мурзакевич Подорож до Криму

Російський вчений-історик Микола Никифорович Мурзакевич (1806 – 1883) об’їздив Крим у 1836 році і описав пам’ятки старовини. Про наш монастир він написав так:

За версту з гаком від медресе, піднявшись по похилому добре вирівняному уступу, ми помітили майже висячу споруду – це храм Успіння пресвятої Богородиці, який звуть монастирем.

Може бути, що в перші часи християнства нові віруючі, ховаючись в ущелинах, вирубали для себе цей храм. Тіснява церкви, вирубаної у суцільному камені, її сумрак і мила простота внушають невільне благоговіння. Стан первісного християнства, гонимого язичництвом, описаний св. апостолом Павлом: «Озлоблені, гонимі, пригнічені, у вертепах і яскинях земних криються» [До євреїв, 11, 37 – 38], ніде не не можна пригадати так доречно, як тут.

Невеликий іконостас з кількома іконами (з яких дві – Успіння та св. Іоана Воїна – давнього (корсунського?) письма), св. сосуди з кількома грецькими книгами складають убоге церковне начиння.

15 серпня ця підземна церква, що нагадує катакомби, в який перші християни відправляли свої громадські молитви, наповнюється жителями Бахчисарая і навіть Симферополя. Передпокій храму, за звичаєм мандрівних пішоходів та їздців, покритий іменами, які однак важко прочитати. У підніжжя ганку, вирубаного із суцільного каменю, який веде до церкви, знаходиться простий надгробок з кам’яним хрестом, який добре пасує до цього місця.

За панування татар, попри їх іновірність, Успенська церква користувалась особливою повагою як від ханів, так і від простого люду. Причиною такої поваги були чудеса від ікони пресвятої Богородиці, що знаходилась тут. Вважаємо належним виписати тут від слова до слова давній переказ про цю обставину (з рукопису 17 ст., який ми маємо):

Есть еще в оных каменных горах, близко Бакшисарая, чудесный образ пресвятой девы Богородицы, о ее же явлении сице поведают.

Бысть некогда во оных каменных горах змий великий, людей и скоты пожирающий, и того ради люди от того места отбежавши, пусто оставиша. Но яко тамо во оно время жили еще греки и генуенсы, молишася пресвятой Богородице, дабы их от оного змия освободила; и тако, единого времени, в нощи, узреща в горе той свещу горящу, идеже не могущи крутыя ради и острыя горы взыти, вытесавши степени из каменя и приидоша тамо, идеже свеща горяше, и обретоша образ пресвятой Богородицы, и свещу пред ним горящу, тамо же, близко того образа, и змия оного обретоша мертва, разседшася.

И тако радостни бывше, воздаша велие благодарение Богоматери, избавльшей их от такого зла – змия оного; его же, изсекши на части, сожгоша огнем. И от того времени жители тамошние часто начаше ходити тамо молитися пресвятой Богородице, паче же генуенсы, иже в кафе жили. Не точию же сии, но и татарове велию почесть тому святому образу воздают.

Хан крымский, именем Ачи Гирей, воююще против супостат своих, просил помощи от пресвятой Богородицы, обещающе знаменитое приношение и честь образу ее воздати. И творяше тако: егда бо откуду с корыстию и победою возвращашеся, тогда, избрав коня или двух елико наилучших, продаваше и накупивши воску и свещ соделавши, поставляше тамо чрез целый год, еже и наследники его, крымские ханы, многажды творяху [Мурзакевич Н.Н. Поездка в Крым в 1836 г. – Журнал министерства народного просвещения, 1837 г., № 3, ].

Рукопис, який процитував Мурзакевич – це, як ми бачимо, «Скіфська історія» А. Лизлова.

Треба визнати, що українським «істориком» бути простіше, ніж російським. Для такого російська мова – іноземна, «мая твая ні панымай», і можна не зважати на джерела, нею опубліковані. От ніхто з «істориків» цього опису не використав.

(1) 1837 р. Анатолій Демідов Подорож до Криму

Російський заводчик Анатолій Миколайович Демідов (1812 – 1870) був фахівцем з вивозу капіталів із Росії та вкладання їх у промисловість у Європі. Також він купив собі титул князя Сан-Донато. В 1837 році він проїхав по Європі, півдню України та Криму. Він відвідав також наш монастир:

Трохи далі [після поселення циган] картина змінюється: віддаляючись від берегів струмка Чурук-Су починаючи підніматись на гору, ми помітили на правому боці множество скель, від природи розташованих симетрично. На деякій висоті, серед урвищ, ми побачили багаточисельні заглиблення, які сполучаються між собою за допомогою легкої галереї, що тягнеться на велику віддаль уздовж спадистого краю гори.

Це Успенський монастир. Дорога до нього лежить у глибокому яру; але щоби проникнути у це, можна сказати, повітряне житло, треба підніматись по сходах, вирубаних в урвищі. Найбільш примітну частину цього ланцюжка печер складає невелика каплиця, прикрашена кількома простими колонами, котрі вирубані самими іноками. Тут є священик православного визнання. В день Успіння пресвятої діви, 15 серпня, з усіх кінців Криму в цей монастир припливає множество богомольців. За словами наших провідників, печери ці були викопані в такий час, коли християни терпіли сильне гоніння від мусульман [Демидов А. Н. Путешествие в Южную Россию и Крым через Венгрию, Валахию и Молдавию, совершенное в 1837 году. – М.: тип. А. Семена, 1853 г., ].

Також мандрівник відзначив, що в Бахчисараї є православна церква (с. 344).

Як справжній російський патріот, оцей князь із купленим дипломом надрукував опис своєї подорожі французькою мовою в Парижі в 1840 р., а в 1853 р. було надруковано російський переклад. Але наші «історики» паризького видання не читали через ne parlent pas français, а російського… ну, що може вийти доброго із Назарета? Опис Демідова згаданий у числі джерел статті В. Зверинського (1890), але її ніхто, в свою чергу, не використав.

(1) 1839 р. Вільям Джесе Подорож до Криму

Англійський мандрівник Вільям Джесе (1809 – 1871) в 1839 – 1840 рр. об’їхав південь України та північний Кавказ. Він відвідав також наш монастир:

We continued our journey in the afternoon, and at a little distance from the town came to a stream, which has been described as the «roaring Djourouksou»; when we passed it was was so small than we stepped across it, and ascending the ravine, arrived at the monastery of the Assumption at Korolee.

This building, like the St. George, is perched upon a ledge of rock, pierced in many places for mausoleums similar to those of Inkerman [Jesse W. Notes of a half-pay in search of health: or, Russia, Circassia, and the Crimea, in 1839 – 1840. – London: J. Madden, 1841, vol. 1, ].

Ми продовжили нашу поїздку після обіду, і на невеликій віддалі від міста [Бахчисараю] прийшли до потоку, який був описаний як «ревучий Чурук-Су»; коли ми проходили, він був такий маленький, що ми перешагнули через нього, і піднімаючись яром, прибули до монастиря Успіння у Короле.

Ця споруда, подібно до [монастиря] св. Георгія, розташована високо на виступі скелі, пронизаній у багатьох місцях [печерами] для мавзолеїв, подібними до інкерманських.

Я сподіваюсь, читач уж змирився з тим, що і цей опис був повністю зігнорований нашими «істориками» – «да зачем уж так стараться, долго ль думой надорваться». Прийдуть фізики-теоретики і все зроблять.

(1) 1841 р. Ксавьє Омар де Гель Подорож до Криму

Французький мандрівник Ксавьє Омар де Гель в 1838 – 1841 рр. об’їхав південь України та південну Росію. В 1841 р. він побував у Криму і в нашому монастирі:

Opposite to Karaite town is the celebrated convent of the Assumption, which is annually visited in the month of August by more than twenty thousand pilgrims. Its celles excavated in the rock have a very curious appearance from a distance. Some wooden flights of stairs on the outside of the rock lead to the several stages of this singular convent inhabitated by a few monks [Hommar de Hell X. Travels in the steppes of the Caspian sea, the Crimea, the Caucause etc. – London : 1847, ].

Напроти караїмського міста [Чуфут-Кале] розміщено відомий Успенський монастир, який щорічно у місяці серпні відвідують понад двадцять тисяч прочан. Його келії, вирубані у скелі, здалеку виглядають дуже цікаво. Дерев’яні прольоти сходів на поверхні скелі ведуть до кількох ярусів цього виняткового монастиря, де живуть кілька ченців.

Чи треба пояснювати, що і це свідчення ніхто із «істориків» монастиря ніколи не використав? Всі чекають, поки фізики-теоретики цим займуться.

(1) 1844 р. Генрі Сеймур Подорож до Криму

Англійський мандрівник Генрі Сеймур (1820 – 1877) об’їхав Крим в 1844 році. Про наш монастир він написав так:

On the opposite side one of them is converted into the Monastery of the Assumption, and inhabited by the monks, and a visit to it enables the traveller to judge how the old crypt towns looked before they were deserted. Many white crosses mark the tombs of rich Greeks, whose bodies have been brought from various parts, to be buried in this sacred ground [Seymour H. D. Russia on the Black sea and sea of Azof. – London: J. Murray, 1855, ].

На протилежному [від Чуфут-Кале] боці одна з них [печер] обернена на монастир Успіння і заселена ченцями. Його відвідання дозволяє мандрівникові судити, як виглядали давні печерні міста до того, як вони були покинуті. Багато білих хрестів відзначають могили заможних греків, чиї тіла привозили сюди звідусіль, щоби поховати у цій святій землі.

Ну, наших «істориків» англійськими мандрівниками не злякаєш – ніхто з них цього тексту не читав аж до пришестя Миколи Жарких в українську історичну науку…

(1) 1845 р. Август Грім Подорож до Криму

Німецький чиновник у російській службі Август Теодор Грім (1805 – 1878) у 1845 р. об’їхав Крим. Про наш монастир він написав так:

Der Weg nach diesen Judenburg steigt allmählich das enge Thal empor, in welchem die tatarische Hauptstadt liegt. Gleichzeitig mit uns Reisenden ging ein langer Zug Wasserträger, ein Geschäft, zu welchem Jahr aus Jahr ein eine Anzahl Esel männlichen und weiblichen Geschlechts angestellt sind; denn auf der Felsenhöhe der Stadt quillt nirgends ein Brunnen.

Das Thal, obgleich nur etwa drei Viertelstunden lang, macht einen unerquicklichen Eindruck, denn der Weg ist schwierig für Fußgänger, wird immer enger, die Felsenstürze immer drohender, und bietet keinen Reiz der Pflanzenwelt, ja nicht einen Busch oder Palm, der das eintönige Grau der Reise unterbräche. Unterhalb des Rheinsteines ist ein ähnlich enges Thal, die Morgenbach genannt, welches aber im Herbste besonders einen bunten Schmuct des Laubes darbietet und der Düsseldorfer Schule manche schöne Landschaft geliesert hat.

Etwa auf der Hälfte des Weges führt ein hölzernes Gerüst über eine Schlucht mitten in eine Felsenhöhnung hinein, welche das Kloster zur Himmelfahrt genannt wird. Der Sage nach ist es von russischen Matrosen nach dem Vorbilde von Inkerman in die senkrechte Wand eingemeiselt, enthält eine kleine Kapelle und die apostolische Wohnung eines Priesters. Wahrscheinlich ist es nur von Matrosen vergrößert und mit dem Meisel seine Wände geebnet worden; denn viele andere natürliche Höhlen sind noch jetzt sehr oft der Zufluchtsort von Zigeunerbanden [Grimm A. T. Wanderung nach Südosten. – Berlin: 1855, , S. 138 – 139].

Дорога до цього жидівського міста [Чуфут-Кале] піднімається поступово вгору по вузькій долині, у якій лежить татарська столиця. Одночасно з нами, мандрівниками, йшла довга череда водоносів; цим займаються рік у рік [за допомогою] ослів та ослиць, тому що на високій горі, де місто, немає ніякого джерела води.

Долина, хоча й простягається лише на три чверті години, робить неприємне враження, тому що дорога важка для пішоходів, стає все вужчою, падіння каменів – усе більш загрозливим, і не має нічого привабливого з рослинного світу, ані кущів ні дерев, що би розбивало одноманітний сірий колір дороги. Нижче оцих рейнських скель є інша вузька долина, яка зветься Моргенбах; восени вона прикрашається барвистим листям, і Дюсельдорфська школа зробила би з цього красиві пейзажі.

Близько середини дороги бачимо дерев’яні підпорки над урвищем на середині висоти гори, – це зветься монастир Вознесіння [у католиків, як відомо, немає свята Успіння, є Вознесіння діви Марії]. За оповіданням російських матросів, він вирубаний у вертикальній стінці за прикладом Інкермана, має невелику каплицю і апостольське житло священика. Мабуть, це розширено тільки для матросів і стіни вирівняно за допомогою долот, тому що є багато інших природних печер, які нині часто служать притулком для груп циган.

Цей поетично настроєний німець наповнив книгу своїми численними віршами, написаними одночасно із шевченковим «нехай скаже німець». Німець-то сказав, але читати його ніхто окрім мене не схотів.

(1) 1845 р. Олімпіада Шишкіна Подорож до Криму

Олімпіада Петрівна Шишкіна (1791 – 1854) – російська придворна пані й письменниця. в 1845 році вона проїхала від Петербурга до Криму. Про нашу скелю вона написала так:

Під’їхавши до монастиря, точніше сказати до церкви Успіння божої матері, ми по високих, висічених у камені сходах піднялися на дерев’яний балкон, незрозуміло як укріплений в такому місці, і я, подивившись на глибоку ущелину піді мною, на круту гору проти мене, на ясне блакитне небо, із замилуванням відчула, що тут не потрібні мирські задоволення, і цілком можна насолоджуватись одним спогляданням величності божої.

Є переказ, нібито плавателі, які тонули в Чорному морі, коли були врятовані у день Успіння, за даною ними обітницею видовбали тут у кам’яній горі існуючу нині церкву з куполом. Вона досить велика, і в ній усе, навіть, підсвічники, з того ж каменю.

Ми просили відслужити нам молебень. Зворушливим було це моління. Старий протопоп Бахчисарайського собору, окрім якого нема тут іншого священика, пильно молився, як справжній відшельник, який віддав перевагу цій пустині перед світом, і лик Божої матері, надзвичайно привабливий, здавалось, запрошував нас залишити тут свої клопоти і думи житейські.

Ми заходили до келійки, де живе стара жінка, яка присвятила себе догляду за церквою. Мені хотілося з нею поговорити, але ми були недалеко від Чуфут-Кале, його теж цікаво було оглянути, і час не дозволяв баритись.

Я однак простояла хвилину на площадці, яка видається з гори, де ховають християн, і на пам’ятнику з кримського порфіра прочитала, що тут лежить сімнадцятирічна дочка генерала Потапова. Дивний цвинтар – тут не засипають землею гроби, а ставлять їх, неначе у склеп, вирубаючи місце в горі. Інших за бажанням ховають також у церкві [Заметки и воспоминания русской путешественницы по России в 1845 году. – Спб.: 1848 г., , с. 108 – 109].

Бідний собор у Бахчисараї! Не схожий він на собори російські. при ньому немає й дзвіниці, ікони написані погано, співають недоладно [там само, с. 132].

Цього запису ніхто з «істориків», ясна річ, не використав. Він згаданий у числі джерел статті В. Зверинського (1890), але її ніхто, в свою чергу, не використав.

(1) 1845 р. Олександр Ратшин
Опис монастирів Російської імперії

Олександр Ратшин (? – ?) склав опис монастирів та визначніших церков у Російській імперії. Хоча його книга була надрукована в 1852 р., цензурний дозвіл дано ще 11.05.1845 р., тому слід вважати, що дані цього довідника – не пізніші за 1845 р.

Монастир знищений: Успенський грецький, чоловічий, за 3 версти від Бахчисарая, на досить крутій горі. Коли він був заснований, невідомо. Тут церква Успіння Богородиці (в якій у святкові дні відправляється богослужіння) висічена у скелі; а біля неї, також у скелях, є печери та гроти, в яких мешкали колись іноки [Ратшин А. Полное собрание исторических сведений о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях и примечательных церквях в России. – М. : 1852 г., ]

Ці дані використовували автори наступних довідників (зокрема, Зверинський, 1890), але не «дослідники» Успенської скелі.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 280

Модифіковано : 23.02.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.