Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Бахчисарайська Успенська скеля / Літопис / 1826 – 1835 рр.

Бахчисарайська Успенська скеля

Літопис

1826 – 1835 рр.

Микола Жарких

(1) 1829 р. Джемс Александер Подорож до Криму

Капітан англійської армії Джемс Едвард Александер (1803 – 1885) в 1829 році поїхав на театр воєнних дій російсько-турецької війни. По дорозі він побував у Криму і відвідав наш монастир:

The valley now divided into two branches; we took the one to the right, and passed the remains of a handsome mosque and minaret on the banks of the stream. After proceeding some distance with high walls of rock on each side, my guide said in Turkish, «Would you like to see the Monastery?» and then pointed over head.

Perched against the perpendicular side of a cliff were wooden verandahs, supported by beams in the rock, and seemingly enclosing a range of caves. I immediately dismounted and ran up a long flight of steps, and entered the caverns, which were mostly open in front, and shaded by the verandahs: in the last I came to there were rude pillars supporting the roof, an altar, and a niche for holy water; an old priest in black robes then made his appearance and welcomed me to his singular retreat [Alexander J. E. Travels to the seat of war in the East, through Russia and Crimea in 1829. – London: H. Colburn and R. Bentley, 1830, vol. 1, ].

Долина [за поселенням циган] тут ділиться на дві гілки; ми взяли праворуч і проїхали попри залишки красивої мечеті з мінаретом на березі потічка. Проїхавши деяку віддаль між високими скелями з обох боків, мій провідник спитав по-турецьки: «Чи хочете побачити монастир?» – і потім вказав над головою.

На вертикальному урвищі скелі були розташовані дерев’яні веранди, підтримувані балками у скелі, і мабуть прикривали ряд печер. Я негайно спішився і побіг по довгих сходах та увійшов до печер, які переважно були відкриті спереду і затінені верандами. В останній, куди я зайшов, були грубі стовпи, що підтримували стелю, вівтар та ніша для святої води. Потім з’явився старий священик у чорній рясі і привітав мене у своїй одинокій схованці.

От бачите, як добре, що я знаю деякі іноземні літери, такі як s, q, w! Завдяки цьому таємному знанню я можу дивитись згори вниз на «істориків», котрі ніяких літер не знають і не читали цього опису.

(1) 1831 р. Шарль Монтандон Путівник по Криму

Швейцарський підприємець Шарль Монтандон (1792 – ?) подорожував у 1831 – 1833 роках по Криму і надрукував в 1834 році в Одесі перший путівник для мандрівників по Криму [Молочко Є. В. для мандрівників першої половини XIX століття як історичне джерело з вивчення пам’яток історії та культури (на прикладі Криму). – Історичний архів, 2012 р., т. 8, с. 137 – 144]. Він дав досить докладний опис і гравюру нашого монастиря:

Pour se rendre de Baghtsché-Saraï au Monastère de l’Assomption (Ouspenskoï) on remonte le cours du Djurouk-Sou, par un chemin pierreux qui passe entre des rochers pelés de forme grotesque au pied desquels sont toujours de beaux vergers.

Arrivé au bout de la ville, qui n’a plus que l’apparence d’un maigre faubourg, od découvre sur la gauche un grand nombre de tentes et de bicoques, appuyées sur le pehchant des rochers. Elles sont peuplées de bohémiens dont les chants, les cris sauvages et la musique discordante produisent un charivari qui retentit au loin dans les montagnes.

Les voyageur qui aime à observer et qui ne craindra pas l’être trop dégouté en voyant de près ces misérables, à peine couverts de haillons, pourra s’avancer vers leurs demeures enfumées; elles sont le tableau parlant de la dégradation humaine portée à son plus haut degré.

Au dessous de ce lieu, qu’on ne sait comment nommer, est la Mèdresse mentionnée plus haut et une ruine très remarquable. Le chemin qui mène directement à Tschoufout-Kalè prend de-là, mais les étrangers le suivent rarement.

La vue de quelques maisons, appartenant à cette forteresse, bâties tout-à-fait au bord d’un rocher à pic, d’une hauteur considérable, est la seule chose qui donne de l’intérêt à cette route; tandis que celle à droite au contraire nourrit constamment l’attention. Après s’être élevé une demi verste en contournant un rocher, où l’on observe des niches dans lesquelles sont taillée des sarcophages qui servent aujourd’hui de crèches, ou arrive au pied du monastère; 48 marches creusées dans le roc conduisent à une terrasse d’où l’on monte encore un escalier en pierres avant d’entrer tout-à-fait dans l’intérieur du rocher. Les passages, les cellules et la petite église à colonnes ne sont remarquables que par l’idée des peines qu’elles ont dù coùter. Des galeries en bois, construites à l’extérieur du rocher sur des échafaudages dont on admire la hardiesse, offrent une vue d’une beauté sauvage donnant sur la gorge que l’on a à ses pieds et sur les montagnes qui sont en face.

C’est le 15 Aout que ce lieu saint, habité toute l’année par un prêtre grec, parait dans tout son éclat. Ou y vient en pélérinage, souvent à pieds nus, de toutes les parties de la Crimée; et ce jour là, la contrée est animée par une foule prodigieuse qui se presse sur toutes les avenues pour assister au service qui se fait en l’honneur de la Vierge.

Les groupes d’individus de tout âge, de tout sexe et de tout nations, qui se forment, sur différents points de la montagne et des rochers adjacents, après cet acte religieux pour faire leurs repas champêtres, offrent des scènes extrêmement curieuses; et la spectacle de la variété des costumes, est relevé par l’originalité d’un site agreste et la vue du monastère qui paraît comme suspendu dans l’air [Montandon C. H. . – Odessa: Imprimiere de la ville, 1834, p. 218 – 220].

Загальний вигляд Успенської скелі біля Бахчисарая. Гравюра з книги Ш. Монтандона «Путівник для мандрівників по Криму» [Montandon C. H. Guide du…

Вид Успенського монастиря. Гравюра з книги Ш. Монтандона (1834), між с. 218 та 219.

Кам’яниста дорога веде від Бахчисарая вгору за течією Чурук-Су до Успенського монастиря. Дорога проходить між голими скелями химерної форми, біля підніжжя яких – прекрасні фруктові сади.

Досягнувши кінця міста, котре має вигляд злиденного передмістя, ліворуч ми бачимо велику кількість наметів і халуп, притулених до скель. Вони населені циганами, і їхні співи, дикі крики і безладна музика утворюють котячий концерт (charivari), який відлунює далеко по горах.

Мандрівник, який любить дивитись і не відвертатись від бридких картин, побачивши цих нещасних, може зайти до їх прокурених будинків. Ця картина говорить про деградацію людей, яка дійшла до вищого ступеня.

Нижче цього місця, котре не має назви, знаходиться згадане вище медресе і варті уваги руїни. Шлях, який веде прямо до Чуфут-Кале, проходить і там, але іноземці рідко ним ходять.

Вид деяких будинків у цій фортеці, повністю побудованих на прямовисній скелі на великій висоті – це єдине, що оживляє дорогу; в той же час вид праворуч, навпаки, постійно привертає увагу. Обійшови кругом половину версти, ми бачимо біля підніжжя монастиря ніші, котрі були вирубані для гробниць, а тепер слугують яслами [для худоби]. 48 сходинок, вирубаних у скелі, ведуть на терасу, де знову піднімаються кам’яні сходи перед входом, повністю заглибленим у скелю. Коридори, келії та маленька церква з колонами не так цікаві [самі по собі], як думкою – скільки праці вони коштували. Дерев’яні галереї, споруджені на поверхні скелі на підпорках, дивують своєю сміливістю; з них відкривається красивий вид дикої ущелини під ногами і гір перед нами.

15 серпня це святе місце, де живе цілий рік тільки один грецький священик, постає в усій красі. З усіх кінців Криму приходять сюди паломники, часто босими ногами. І в той же день місцевість оживлюється величезним натовпом, який тиснеться усіма дорогами, аби взяти участь у службі на честь Діви.

Особи різного віку, обох статей та усіх народів з цього натовпу розміщуються на всіх точках гори і прилягаючих скель, і відповідно цей релігійний акт виглядає як сільське свято, пропонуючи дуже цікаві сцени. Тут можна побачити різноманітний одяг з цілою низкою оригінальностей на тлі монастиря, який неначе висить у повітрі.

Цей опис і ця гравюра, ніколи не використана ніким з «істориків», включена в повний російський переклад путівника, надрукований у Києві в 2011 році. З одного боку, трохи дивно пропонувати сучасним мандрівникам варіанти переїздів конями чи верблюдами і вказувати ціни, які діяли 180 років тому. Але з другого боку, якщо «руSSкій мір» ще років із п’ять потриває, то в Криму може не лишитись і тих готелів, які була за графа Воронцова, а росіянам, котрі за цей час звикнуть ходити босими, зовсім не треба буде їхати аж до Бахчисараю, щоби побачити крайній ступні деградації (вона буде скрізь і довкола)…

(1) 1834 р. Фредерик Дюбуа де Монпере Подорож до Криму

Швейцарський мандрівник і вчений Фредерик Дюбуа де Монпере (1798 – 1850) в 1831 – 1834 роках об’їхав Кавказ і Крим. Опис його подорожі склав шість товстих томів, знайшлося там місце і нашому монастирю:

En face des cryptes vides, en paraissent d’autres dans le rocher opposé à la forteresse; elles sont aussi abandonnées, à l’exception du monastère de l’Assomption de Notre-Dame, dont le temple et les cellules sont encore cryptiques (i).

(i) Atlas, 2-e série, pitt., pl. 46. Comparez avec la vue que donne C. H. Montandon, Guide, n° 14. La granda fête du monastère est le 15 du mois d’août: il se fait alors un concours prodigieux de pèlerins venus de toute la Crimée. Son nom, dans l’ancienne hydrographie russe (en russe), p. 16, est Soontchouki, y qu’on prononce aujourd’hui Salatchik.

La vue que j’en ai donnée servira à faire comprendre ce que sont des cryptes, quand elles sont habitées; et quand on y a ajouté à l’extérieur des cloisons en bois, des murs, des toits, des escaliers, des galeries, etc., comme c’est ici le cas. L’on voit très-bien que ce monastère n’occupe qu’une très-faible partie des anciennes cryptes dont plusieurs devaient être immenses.

Les éboulements des rochers ont fait crouler la plupart des façades, et il ne reste plus que la partie reculée ou le fond des cryptes, ouvertes ainsi à tous les regards. Une saillie de rocher, aujourd’hui couverte de buissons, servait jadis de rue pour l’étage supérieur qu’occupe le monastère; les Grecs riches aiment à se faire ensevelir sur ce sol sacré, et les croix blanches taillées en pierre désignent leurs tombes [Dubois de Montpereux F. Voyage autour du Caucase, chez les Tcherkesses et les Abkhases, en Colchide, en Georgie, en Arménie et en Crimée. – Paris: Librairie de Gide, 1845, t. 6, ].

На протилежному від фортеці боці з’являються порожні печери; вони переважно занедбані, за винятком монастиря Успіння богоматері, храм і келії якого все ще загадкові (*).

(*) Атлас, 2-га серія, іл. 46. Порівняйте з тим, що дає Ш. Монтандон, № 14. Велике свято в монастирі відбувається 15 серпня; тут сходяться паломники з усього Криму. Його ім’я, згідно старої російської гідрографії (російською мовою), с. 16 – Соончуки, а зараз ми говоримо – Салачик.

Думки, які я виклав, будуть потрібні, аби зрозуміти, що то за печери, які досі заселені; і до них ззовні додані дерев’яні стіни, дахи, сходи, галереї, як отут. Легко побачити, що монастир займає тільки невелику частину давніх печер, серед яких було кілька дуже великих.

Зсуви породи знищили більшу частину фасадів і залишили тільки дальні або нижні частини печер, відкриті для всіх очей. Виступ скелі, нині порослий чагарником, колись служив вулицею для верхнього поверху монастиря. Багаті греки люблять, щоби їх поховали у цьому священному місці, і призначають для своїх могил хрести з білого різьбленого каменю.

Як додаток до 6 томів опису, Дюбуа випустив ще атлас рисунків у 6 випусках; але це видання дуже рідкісне, і ніде в Мережі його нема. Тому я не можу подати рисунок з 2-го випуску. Рисунок з книги Монтандона ми вже бачили вище. Давня російська гідрографія, на яку посилався Дюбуа – не що більше, як «Книга большому чертежу», процитована нами вище [Древняя российская идрография / Н. И. Новиков. – Спб.: 1773 г. – 233 с. В цьому виданні згадка про церкву на Салачику міститься на с. 16]. Опис цей ніхто з «істориків» не використав.

(1) 1834 р. Август Мармон Подорож до Криму

Наполеонівський маршал Август Мармон (1774 – 1852) в 1834 – 1836 роках об’їхав кілька країн Європи та Азії, відвідав Єгипет. Не міг він обминути і наш наш монастир:

Возвратившись из этой долины Иосафатовой, мы поехали осмотреть Успенский монастырь. Без сомнения, тут было жилище первых христиан в средние века. Гроты и лестницы, иссеченные в скале на половине горы, а на боку ее немногие постройки, соединяющие разные части – вот что называют Успенским монастырем, в котором некогда обитали отшельники. Один из гротов заменяет церковь: в ней служат обедню каждое воскресенье, в большие праздники тут присутствуют все окрестные христиане [Путешествия маршала Мармона, герцога Рагузского, в Венгрию, Трансильванию, Южную Россию, по Крыму и берегам Азовского моря, в Константинополь, некоторые части Малой Азии, Сирию, Палестину и Египет. – М.: тип. Н. Степанова, 1840 г., т. 1, ].

Французький текст цього опису було надруковано в 1837 р., і спеціально для тих, хто у французькій мові verstechen nicht, в 1840 р. Ксенофонт Полевий надрукував російський переклад. Але то нічого не допомогло – ніхто з «істориків» цього тексту не читав.

(1) 1834 р. Чарльз Еліот Подорож до Криму

Англійський клірик і мандрівник (1803 – 1875) в 1834 – 1836 роках проплив по Дунаю, побував в Одесі, Криму, Малій Азії та на Близькому Сході. Ясна річ, він не міг проминути наш монастир:

Here the road turns to the right, leading through a narrow defile between two grand mountains. Before we had proceeded far, we found ourselves among the ruins of a town, whose extensive remains show that it must have been a place of some importance: it bears marks of great antiquity, and may, possibly, have been built by the Greeks.

Exactly opposite, in the side of a perpendicular rock, and very high from the ground, some little wooden balconies attracted our attention, and curiosity prompted us to visit the spot.

It was not possible for horses to cross the intermediate ravine; so, dismounting among the dilapidated walls of the old town, of which time has obliterated even the name, we clambered up flights of rugged steps cut out of the hill, till we reached an excavation which proved to be a long, dark chapel, supported by columns hewn out of the solid stone, and opening into one of the balconies referred to.

This was constructed as a secret place of worship in the days of Musulman rule, when Christians were not suffered to celebrate publicly the outward rites of their faith; and near it are a number of horizontal niches, then used as sarcophagi.

It is called the monastery of the Assumption of the Virgin, and gives the name of Mary’s valley to the ravine over which it impends. The single individual who now tenants this religious solitude informed us that service is performed in the chapel by a Greek priest from the neighbouring town, as often as one will pay for the same; and that the burial-ground on the slope of the mountain is opened to the reception of every corpse whose friends will purchase for it a resting-place at the price of twenty-five rubles, or twenty-two shillings.

Though quite deserted at other seasons of the year, yet on the fifteenth of August this spot presents a striking spectacle. Pilgrims flock to it, many with naked feet, from all parts of the Crimea; and on that day the whole country is animated by a vast multitude who are seen pressing through a narrow avenues leading to the monastery, to celebrate a festival in honor of the Virgin.

The groups of every age and nation, and of both sexes, collected in different parts of the valley to take their rural repast after the ceremony, are said to constitute a picture singularly novel and curious; and it can easily be imagined that the variety of costumes, together with the surrounding scenery so peculiar in character, the landscape bounded by rocks and the monastery suspended, as it were, in air, at the height of several hundred feet, must form a very interesting coup d’oeil [Elliott C. B. Travels in the Three Great Empires of Austria, Russia, and Turkey. – London: R. Bentley, 1838, , p. 305 – 306].

Тут дорога повертає праворуч, йдучи вузьким проходом між двома великими горами. Перш ніж рухатись далі, ми опинились серед руїн міста, великі залишки якого показують, що це мусило би бути місцем з певним значенням. Руїни несуть сліди глибокої давнини, і можливо, були побудовані греками.

Точно напроти, на боці вертикальної скелі і дуже високо над землею, нашу увагу привернули якісь маленькі дерев’яні балкончики, і цікавість спонукала нас відвідати це місце.

Для коней було неможливо перетнути проміжний яр; тому спішившись серед ветхих стін старого міста, з якого час стер навіть назву, ми піднімались вгору сходами з кострубатих сходинок, вирубаних у схилі, аж поки ми не досягли печери, яка виявилась довгою темною каплицею, підтримувану колонами, висіченими із суцільного каменю. Вона відкривається в один із згаданих балконів.

Вона була побудована як таємне місце для поклоніння у дні мусульманського правління, коли християнам не дозволялось публічно відзначати зовнішні обряди своєї віри. Біля каплиці є ряд горизонтальних ніш, які потім використовувались як гробниці.

Це зветься монастирем Успіння Діви, і це дало назву Маріїної долини тій ущелині, над якою він нависає. Єдина особа, яка нині посідає цю релігійну пустинь, сказала нам, що службу в каплиці проводить грецький священик із сусіднього міста, так часто, як хтось заплатить за це. І цвинтар на схилі гори відкритий для прийому кожного покійника, чиї друзі забажають придбати для нього місце спочинку ціною 25 рублів, або 22 шилінга.

Цілком запустіле в інші пори року, 15 серпня це місце являє вражаючу картину. Прочани стікаються до нього з усіх частин Криму, багато хто босоніж, і в цей день уся територія оживлюється великими натовпами, котрі тиснуться вузькими вулицями, що ведуть до монастиря, щоб відзначити свято на честь Діви.

Групи людей усякого віку і народності, обох статей, зібрані в різних частинах долини для своєї сільської трапези після церемонії, як кажуть, утворюють картину особливо нову й цікаву. І легко можна собі уявити, що різноманітність костюмів разом з оточуючим пейзажем має такий особливий характер, що краєвид, обмежений скелями і монастирем, котрий неначе висить у повітрі на висоті кількох сотень футів, має утворювати дуже цікавий вид.

Опис свята запозичений з путівника Монтандона, придбаного при проїзді автора через Одесу (ось маємо першого безсумнівного читача), але решта деталей – мабуть, власні спостереження автора. «Історики» монастиря одностайно проігнорували це свідчення очевидця.

(1) 1834 р. Іван Бороздна Поетичні нариси Криму

(1804 – 1858) – російський поет і перекладач із числа малоросійських хохлів. В 1834 р. він проїхав по Україні (в тому числі – по Криму) і описав свої враження у формі 12 поетичних листів до графа В. П. Завадовського. Нам потрібен 8-й лист, написаний 15.02.1836 р. у Стародубі:

Мы едем дальше. Справа, слева

Всё диче, всё страшней пустырь.

Но вот Успенский монастырь.

Туда тебе, святая дева,

На высь гигантскую горы

Молитв усердные дары

Возносятся, как в пышном храме –

И при кадильном фимиаме

Хвала, достойная тебя,

Восходит к небесам, гремя!

Пред нами памятники веры,

В горах иссечены пещеры

И церковь между них видна:

Как будто вставлена она

Рукой отважной в эти горы!

Поддерживают перед ней

Прирубку в виде галерей

Из брёвен смелые подпоры.

А сорок восемь ступеней,

Минуя скромное кладбище,

Ведут в висячий этот храм –

И близ него же видно там

Его служителей жилище.

Внутри он мрачен; нет икон

В богатых ризах, нет убранства;

Но этой простотою он

Напоминает христианства

Первоначальные века.

Вот богомольцев именами

Стена пестреет перед нами:

Невольно путника рука

Своё там впишет хоть слегка.

Успенский монастырь – от Бахчисарая до него полторы версты, а до Чуфут-Кале с небольшим две. Впрочем Успенский монастырь не есть убежище монахов и удержал только прежнее название. Это бедная церковь, которой очерк сделан автором писем с возможною точностью.

[Бороздна И. , Одессы и Крыма. – М.: тип. С. Селивановского, 1837 г., с. 140 – 141, 148]

Ми бачимо, що його поетичний опис є змістовнішим та інформативнішим за деякі прозові. Даремно «історики» його не використали, залишивши честь його залучення до теми фізикам-теоретикам.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 192

Модифіковано : 31.01.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.