Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Бахчисарайська Успенська скеля / Літопис / 17 ст.

Бахчисарайська Успенська скеля

Літопис

17 ст.

Микола Жарких

(3) 1611 р. Мартин Пашковський Опис Європейської Сарматії

Алессандро Гваньїні (1538? – 1614) – італійський військовик на службі в Речі Посполитій. В 1578 р. він надрукував книгу «», котру в 1611 р. Мартин Пашковський переклав польською мовою, значно доповнив і надрукував у Кракові.

Слід знати, що в латинському виданні 1578 р. наступної легенди нема, вона з’явилася тільки у виданні 1611 року, котре в нашій історіографії власне і зветься «книгою Гваньїні»:

Там недалеко є замок на скелі, що (домінує) над тим містом. Він обліплений глиною і його називають Керкель або Білгород, тому (місцеві) татари називаються керкельськими або білгородськими.

Як кажуть, під цією скелею жив колись змій, що пожирав людей і бидло. Через це люди втекли звідти і залишили це місце пустим. Там тоді ще жили греки та італійці. Вони просили тоді велебної Діви Марії, щоб вона визволила їх від цього змія. Одного разу побачила свічку, яка горіла на скелі. Тоді у скелі вирубали східці, щоб можна було на неї зійти, люди дісталися до світла і знайшли образ діви Марії, перед яким горіла свічка, а під образом лежав роздутий (здохлий) змій. Тоді вони подякували Найсвятішій Діві Марії за таке дивовижне визволення від цієї бестії, а потім порубали змія на кавалки і спалили.

Потім, особливо генуезці, які жили в Кафі, жителі ходили з молитвами до образу і приносили пожертви; татарський цар Ачи-Гірей ще перед захопленням їх (татар) турками, воював проти іноземців і просив, щоб Діва Марія йому помогла, обіцяючи їй дати певну пожертву, бо магометани вшановують Найсвятішу Діву, кажучи, що вона непорочне народила Великого Пророка Ісуса Христа. Коли захопивши здобич, цар повернувся додому, то продав пару найкращих коней, накупив воску, наробив свічок і цілий рік ставив їх на тій скелі. Так само чинили і його потомки.

Про ці чудеса Овідій так написав:

«Crede tamen necte causas nescire sinemus,

Ніс quoque Sarmaticum iure manere solum

Fama refert namque hie signum caeleste fuisse

Consortem Phoebi gens colit ilia Deam».

Польською:

«Знай то і ми хочемо тебе про те повідомити

Про те, що ми знаємо про ту Сарматську країну,

Твердять, що колись тут з неба з’явився знак,

Котрим через Богиню було явлене.»

[Гваньїні О. Хроніка про татарську землю / ред. Ю. А. Мицик. – Зп. : Тандем-У, 2000 р., с. 50 – 51; також Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії / переклад з польської о. Юрія Мицика. – К.: Вид. дім "Києво-могилянська академія", 2007 р., с. 723 – 724].

(2) 1613 р. Статейний список А. Лодиженського

І цей московський посол був у Бахчисараї, але не записав нічого про місцеві церкви чи монастирі [Сергеев А. А. Наказ посланникам в Крым Амвросию Лодыженскому и подъячему Петру Данилову с объявлением об избрании на Российское царство государя Михаила Фёдоровича, с отписками и статейным списком [1613 р.]. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1913 г., № 50, с. 20 – 56]. Відсутність таких згадок є показовою на тлі звітів московських послів кінця 17 ст., де занотовано їхні молитви в місцевих церквах і зносини з грецькими духовними особами.

(2) 1626 р. Повідомлення Ходирева

20 січня 1626 р. позначено повідомлення (извет) пристава Ходирева, який був при кримських послах [у Москві], про двох грецьких митрополитів, що живуть в Криму, та про надіслану від одного з них – Йосипа – грамоту до государя [Лашков Ф.Ф. Реестр 2-й Крымского двора старых лет делам, в столпах содержащимся, с 1579 по 1700 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1892 г., № 15, с. 27].

Зазначену архівну справу [Московский главный архив Министерства иностранных дел, Крымские дела 1626 г., 20 января, № 3] переглянув О. Л. Бертьє-Делагард. Грамота грецького митрополита Йосипа не збереглась, але через неї у Посольському приказі розпитували піддячого Рахманина Болдирева. Той пояснив, що в Криму було два митрополити, з яких один живе недалеко від Бахчисарая у Георгіївському монастирі, а другий – від Бахчисарая верст за 50, близько Кафи. Як звався цей другий монастир, як звали цих митрополитів, як давно вони в Криму живуть, звідки прибули до Криму – цього нічого Болдирев не знав. Він був у Криму двічі, в 1617 – 1618 та в 1624 – 1625 роках, описана ситуація, мабуть, з останньої поїздки [Бертье-Делагард А. Л. К истории христианства в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1910 г., т. 28, с. 60].

Окрім того, запитали грека Федора Алакоза, який приїхав із Криму. Він сказав, що митрополит Йосип живе в Криму уже років 18 (тобто з 1608 р.) у «Айлійському монастирі». Ще це за монастир – невідомо [Бертье-Делагард А. Л. Исследование некоторых недоумённых вопросов средневековья в Крыму. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1920 г., № 57, с. 37].

(1) 1627 р. Книга Большому чертежу

Да за царевым двором [в Бахчисараї], версты з 2, церковь пречистыя Богородицы в Солодчиках; а служат у нее гречаня. [. – М. – Лг. : и-во АН СССР, 1950 г., с. 65 – 66].

Слід знати, що в літературі подекуди зустрічається помилкове твердження, буцімто в Книзі Большому чертежу згадується поселення біля монастиря під назвою Маріанополь або село Мар’їно. Єдина згадка про Мар’їно звучить так: «А ниже Николаевского ж Улейменского монастыря и речки Овчюгов впала в Улейму речка Котошка близ деревни Марьина над мельницею Бораиновою» [с. 130]. Річка – в Ярославській області.

Це не заважає сучасним «дослідникам» повторювати, що монастир (так, мої любі, монастир!) згадано в «Книзі Большому чертежу» кінця 16 ст. (так, мої любі, кінця 16 ст.!) [Катунин Ю. А. Монастыри Крыма в XIX – XX веках (по материалам крымских архивов). – Симферополь: Культура народов Причерноморья, 2000 г., с. 34]. Або: «Об Успенском монастыре упоминается в Книге Большого Чертежа, то есть не позднее XVII в.» [Тур В. Г. Православные монастыри Крыма в 19 – начале 20 вв. – К.: Стилос, 2006 г. Раздел «»]. «Вам треба ще дуже довго вчитись, щоб пересвідчитись, що ви нічого не знаєте».

(1) 1628 р. Чолобитна С. Тарбеєва та І. Басова

С. Тарбеєв та І. Басов – московські посли в Криму в 1626 – 1628 рр. [Савелов Л.М. Из истории сношений Москвы с Крымом при царе Михаиле Фёдоровиче : посольство С.И.Тарбеева 1626 – 1628 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1906 г., № 39, с. 1 – 105].

До них приходили попи Антон та Василь і показували грамоту царя Бориса (1598) на грошове жалування. Посли скопіювали цю грамоту і переслали до Москви. Там цар і патріарх ухвалили відновити виплату жалування.

Ми бачимо, що царську грамоту попи ретельно берегли і нагадували Москві про видані нею обіцянки. Але поки що не опубліковані (не знайдені? не збережені?) документи, які б підтверджували фактичну виплату жалування в наступні роки. Знаючи, як ретельно в Москві рахували гроші, можна сподіватись, що ці документи ще знайдуться.

(2) 1633 р. Перелік кримської данини

17 грудня 1633 р. московські посли Тимофій Анисимов та Калістрат Акинфієв уклали з кримськими вельможами унікально докладний перелік – кому і в якій кількості Москва має надсилати данину (поминки). На першому місці там стояв, звичайно, хан Джанібек-Гірей, котрий отримував найбільше, а далі йшли – у порядку зменшення вартості – данина іншим особам, аж до найдрібніших [Лашков Ф.Ф. Памятники дипломатических сношений Крымского ханства с Московским государством в 16 и 17 вв., хранящиеся в Московском главном архиве Министерства иностранных дел. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1890 г., № 10, с. 29 – 41].

Там немає ніяких згадок про кримських християн, тому можна думати, що московським послам не було наказано нічого їм виплачувати (а отже, нічого і не могло бути виплачено проти царського указу).

(1) 1634 р. Емідіо Дортеллі д’Асколі Опис Татарії

На половині дороги або шляху до цього замку [Топракала = Кирк-Ор] на віддалі майже однієї милі від Бахчисарая, стоїть на правому боці надзвичайно висока скеля, гладка як стіна, на половині висоти якої знаходиться стародавня церква во ім’я пресвятої Богородиці, цілком висічена всередині скелі, так само як і сходи, що ведуть до неї; піднімаючись ними, добряче спотієш. Церква може містити до п’ятисот чоловік; вона користується надзвичайною повагою у незліченного числа християн, котрі сходяться туди з різних місцевостей Татарії, переважно до свята Успіння в місяці серпні. У церкві служать грецькі священики [ составил доминиканец Эммидио Дортелли Д’Асколи, префект Кафы, Татарии и проч. в 1634 г. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1902 г., т. 24, отд. 2, с. 119 – 120].

Можна тільки дивуватись, чому жоден з «істориків» монастиря не використав цього цікавого свідчення, опублікованого в російському перекладі.

(2) 1637 р. Чолобитна митрополита Серафима

Посольство С. Тарбеєва та І. Басова подало кримським християнам надію на одержання жалування з Москви. Але воно довший час не надходило, наслідком чого була наступна чолобитна, збережена у Кримських справах Посольського приказу:

Перевод с греческой грамоты, что писал ко государю царю и великому князю Михаилу Федоровичу всея Руси Серафим митрополит Херсонский и Гератинский о милостыне в нынешнем во 115-м году августа в 16 день. [16.08.1637 р.]

Благочестивому Богом венчанному христианскому самодержавному Московскому государю царю и великому князю Михаилу Федоровичу всея Руси, облагодетелю державному твоему царствию и мир и милость здравье от Бога вседержителя и господа нашего Исуса Христа.

По сем, многолетний царю, дерзнув есть писать к великому твоему царствию, что, государь, во время Магмет-Гирея царя был в Крыму твой государев посол Степан со товарищи и в те поры пришли безбожные ногайские татаровя и осадили нас и ограбили до конца, и преосвященные и священные сосуды и церковное строение всё поимали,

и после того посылал если к тебе государю с греченином с Иваном челобитную, и тот греченин Иван с Москвы в Крым приехал, а указу от тебя государя никакого не привез, а не только привез к нам от царствия твоего одну о милости грамоту, а в ней пишет, что как-де приедут в Крымскую землю твои государевы послы и в ту-де пору пришлют к нам твою государеву милостыню, как тебе, государю, Бог известит,

и с тех, государь, мест три года прошло и ни единого слова к нам не бывало, и люди твои государевы, которые к нам приезжают и отъезжают, а к нам ничего не бывало, и сего ради посылаем царствию твоему грамоту твою государеву, что послал еси к нам.

И как произволит царствие твоё прислати милостыню, и нам для святой божьей церкви всего нужнее зело архиерейские ризы и церковные сосуды; а мы рады за царствие твоё Бога молити беспрестанно.

А ныне от нашего же смиренное моление, потому что пребываем во многих бедностях, в скорбях от безбожных одержащих нас агарян, не токмо те прошлые беды, и в нынешнем году июля месяца поймал нас султан и посадил нас в тюрьму – меня и брата моего попа Димитрия – и взял у нас две тысячи ефимков и сего ради слыша благодательное и нищих любительное милосердие твоего царствия и милостью писали к царствию твоему, что нам головы свои инде приклонить негде и да сотворит царствие твоё милостыню, как тебе государю об нас бедных Бог известит.

Посем благодать Божия и бесчисленная его милость и молитва и благословение нашего смирения буди со державным твоим царствием. Аминь.

Писано лета 7144 [1636] месяца августа в 1 день, а внизу грамоты подпись: смиренный митрополит Гератинский и Херсонский [Бертье-Делагард А. Л. К истории христианства в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1910 г., т. 28, с. 75].

Бертьє-Делагард опублікував і прокоментував цю грамоту, тому що не був істориком, але військовим інженером (фаху теоретичної фізики тоді не було).

Він вказав місце її зберігання [Московский главный архив Министерства иностранных дел, Крымские дела 1637 г., 16 серпня, № 24] і зазначив, що це – не оригінал (якого нема), а діловодний переклад. До нього долучено недатовану грамоту Серафима (митрополита Херсонського і Єратійського) про мощі св. Меркурія, надіслані ним царю Михайлу [там само, с. 62]. Делагард припускав, що сума викупу в 2 000 єфимків дуже завищена (чи не в 10 разів?) і звертав увагу, що на звороті грамоти немає ніякої резолюції щодо видачі чогось із запитаного [там само, с. 64].

Згадку про грабіж від ногайців Делагард пояснював так: ногайці на чолі з Кантеміром увірвались в Крим в кінці квітня 1628 р. і обложили хана в Бахчисараї. Там, імовірно, вони і заскочили Серафима і пограбували його. Російські посли Тарбеєв і Басов, які жили в Яшлові, на час облоги перебрались у Чуфут-Кале, і справді могли засвідчити цей факт, який мав місце в травні – червні 1628 р. (до усунення з ханства Мухамед-Гірея 3-го і воцаріння Джанібек-Гірея) [там само, с. 64 – 65].

З усім цим можна погодитись. Делагард припускав навіть, що Серафим перебував в цей час саме в Успенському монастирі (оце припущення, на мою думку, вже зайве).

Далі, епізод із захопленням Серафима і Дмитра султаном Делагард пояснював як розбій когось із членів роду Гіреїв (всі вони титулувались султанами) і припускав, що це сталось десь не близько від Бахчисарая і без відома хана [там само, с. 65 – 66].

Ми бачимо, що Москва у зносинах з кримськими греками намагалась відбутись надсиланням ласкавих слів, а кримське духовенство наполягало на милостині. Безспірно, митрополит Серафим був знайомий з грамотою 1598 р. і з клопотанням, переданим через С. Тарбеєва.

Що означає титул «Гератинський / Єратійський / Єратинський» – Бертьє-Делагард не міг зрозуміти. Хіба би це був титул «Готфійський», але ця назва була добре відома в Москві, і припускати таку описку важко [Бертье-Делагард А. Л. Исследование некоторых недоумённых вопросов средневековья в Крыму. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1920 г., № 57, с. 38 – 39].

На мою думку, три різних варіанти написання говорили, що ця назва була московським писарям невідома. Хіба би припускати тут спотворення назви «Гераклейський»?

Але важливо, що цей митрополит був у владі турецького султана, та й титул його – Херсонський – вказував на область, підвладну султану.

(2) 1638 р. Мощі св. Меркурія

17 лютого 1638 р. позначено прохання кримського татарина Ненкиля про нагороду за надіслані ним до государя мощі руки св. мученика Меркурія [Лашков Ф.Ф. Реестр 2-й Крымского двора старых лет делам, в столпах содержащимся, с 1579 по 1700 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1892 г., № 16, с. 6].

16 травня 1638 р. позначено переклад з грамоти до царя Михайла Федоровича з Криму від Херсонського митрополита Серафима з повідомленням про мощі руки великомученика Меркурія, надіслані з посланником Тарбеєвим, який був у Криму [с. 8].

Додатковий нюанс для цієї історії навів Ф. Хартахай:

В 1630 [треба – 1628?] р. херсонський митрополит Серафим приїхав у російський стан у селі Вятлове [тобто Яшлові] і вручив посланнику Степану Тередеєву [тобто Тарбеєву] руку з мощів св. Меркурія, при цьому митрополит говорив, щоб вони від греків мощів без його відома не приймали, тому що греки займаються крадіжками і продають підроблені мощі [Хартахай Ф. Христианство в Крыму. – “ на 1867 г.”, Сф., 1867 г., т. 1, с. 105].

Оцієї подробиці про торгівлю підробленими мощами я в опублікованих документах посольства не бачив, можливо вона міститься у грамоті 1638 р. (досі не опублікованій).

(2) 1652 р. Фірман для митрополита Давида

26 зуль-каада 1062 р. (19 (29) жовтня 1652 р.) турецький султан Мухамед 4-й видав фірман для митрополита Давида. Фірман наказував властям допомагати митрополиту у збиранні належних йому податків, серед яких значились мита з ярмарків [мабуть, під час храмових свят], шлюбів, монастирів й цілющих джерел. Область, де правив цей митрополит, знаходилась в Криму – фірман адресований кадіям округів Тат-Ель, Карасу, Балаклава та Козлов. Область Тат-Елі – дослівно «земля, заселена татами (християнами)» – за здогадом публікатора, означала округи Кафи та Мангупа (я думаю – тільки Мангупа). Документ зберігся у копії (обляті) в кадіаскерській книзі 1651 – 1653 років (на жаль, публікатор не вказав, з якого саме округу) [Биарсланов Мурат-бей Фирман султана Мухаммеда 4 митрополиту крымскому Давиду 1062 г. хиджры. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1889 г., № 7, с. 81 – 82].

Отже, цей митрополит мав владу над християнами, котрі мешкали на турецькій території в Криму (не на території Кримського ханства). Я думаю, статті доходів, зокрема, з монастирів, були переписані з типової грамоти, яку султани давали іншим грецьким духовним особам в імперії, тому не випадає виводити з цього фірмана існування якихось монастирів на зазначеній території.

Ми не знаємо, чи кримські хани видавали подібні грамоти для своєї території. Можна думати, що кадіаскерські книги Кримського ханства містять якісь документи про християн, але ці книги абсолютно не досліджені.

(1) 1652 р. Османський податковий реєстр

Османський податковий реєстр середини 17 ст. (здогадно, 1652 р.) містить запис: «Селище Бахчисарайського кадилика Майрам, земля хана» [Калоеров С. А. От Крыма до Мариупольского греческого округа (1652–1783). – Донецк: 2008 г., т. 1].

(2) 1667 р. Евлія Челебі Книга подорожей

Турецький мандрівник Евлія Челебі (1611 – 1682) склав дуже обширний опис своїх поїздок. В Криму він перебував в 1666 – 1667 роках і склав докладний опис фортеці Чуфут-Кале, Салачика, палацу й саду Ашлама, але не зауважив там ніяких християнських святинь (що й не дивно, бо його більше цікавили святині мусульманські, котрі він описував із повним знанням справи й дуже докладно. Як учать нас класики історичної науки, треба пам’ятати про культурний і релігійний бар’єр, котрий відділяє автора джерела від нас). В Салачику Евлія побачив триста будинків, п’ять кварталів з п’ятьма мечетями, медресе, ханський палац, будинок суду та гробниці ханів, але не побачив нічого не-татарського. Описуючи Бахчисарай, Евлія зауважує:

В околицях знаходяться монастирі греків та вірмен. Синагоги іудейської там нема [ Эвлии Челеби. Походы с татарами и путешествия по Крыму (1641-1667 гг.). — Симферополь: Таврия, 1996, с. 120]

У місті є грецька та вірменська церкви. Але іудейської синагоги нема [Ибрагимова А. Бахчисарайский ханский дворец 16 – 18 вв. – К.: О. Філюк, 2015 г., с. 301].

Ми наочно бачимо, що релігійний та мовний бар’єри не тільки заважають автору подати відомості про те, що нас цікавить, але додатково заважають нам – носіям іншої мови і представникам іншої культури – зрозуміти записане. Якщо опозиції церква / монастир ми можемо не надавати великої ваги (Евлія міг і не розбиратись у тонкощах чужої релігії), то опозиція околиці / місто для нас істотна. Я віддаю перевагу перекладу Ібрагімової, тому що про околиці Бахчисараю Евлія писав раніше і продовжив пізніше.

(1) 1681 р. Статейний список В. М. Тяпкина та М. Зотова

Стольник Василь Михайлович Тяпкин та дяк Микита Зотов були відправлені 15.08.1680 р. послами в Бахчисарай для укладення мирного договору між Росією та Кримським ханством, який вони і уклали (Бахчисарайський договір 1681 р.). Звіт з їх посольства (статейний список) було переписано начисто 3 червня 1681 р. у Цареборисові і опубліковано в 1850 р. [Список со статейного списка великого государя его царского величества посланников: стольника и полковника и наместника переяславского Василья Михайлова сына Тяпкина, дьяка Никиты Зотова [к крымскому хану Мурад-Гирею] 1681 г. / Мурзакевич Н.Н. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1850 г., т. 2, с. 568 – 658.]

[Запис за 3.01.1681 р.:] A для близости [хан] велел нам ехать и стоять в Жидовском городке и в Марьине селе [с. 616; після аудієнції] и ударя челом, поехали к себе на подворье в село Мариино [с. 623].

И генваря в 28 день [1681] приехал к нам в село Мариино пристав наш бей разменный и говорил: ханово-де величество изволит быть сего числа в бахчу свою зовома Ашлама, поблизу вашего стану, села Мариина [с. 628].

Февраля во 2 день [1681] приехал к нам в Мариино село пристав наш бей, звал нас и велел нам ехать к ближнему ханова величества человеку к Агмет-аге для разговоров о государских посольских делах [с. 633].

[4.03.1681 р., після відпуску у хана:] Того ж числа, по нашему прошению, поволил нам ханово величество ехать в село Мариино, к церкви пречистой Богородицы, чудотворной её иконе помолиться. Там же, пред чудотворным её образом, за государское здоровье соверша молебное пение и целовав святую икону и воздав благодарение господу Богу и пречистой его Богоматери и взяв у священников благословение, поехали на стан свой, на Алму реку [с. 641].

(1) 1681 р. Прохання ктитора

9 липня 1681 р. позначено прохання кримського грецького монастиря ктитора церкви в Бахчисараї на Солончуку про допомогу цій церкві грошовим жалуванням та образами [Лашков Ф.Ф. Реестр 2-й Крымского двора старых лет делам, в столпах содержащимся, с 1579 по 1700 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1893 г., № 18, с. 10].

Повний текст виглядає так:

Просьба Крымского греческого монастыря. 1681 г., июля 9, выписать из прежних государских указов.

Царю, государю и великому князю Федору Алексеевичу всея Великия и Малыя и Белыя России самодержцу бьёт челом молитвенник государев, подданный ханов величества крымского христианин греческого православного [исповедания? якесь слово мабуть пропущене, але сумнівно, щоб це був монастир] Гикаелитов, ктитор, святой восточной церкви Пречистой Богородицы, что в Бахчисарае в Марьине горе на Солончюке.

Предки ваши государские блаженной памяти великие государи цари и великие князья российские имели призрение на святые церкви божьи, в крымских пределах обретающиеся, ко пресвятой Богородице чудотворной иконы иже на Солончюке да по селам стоящих храмов святого Иоанна Предтечи и святого мученика Федора Стратилата, давали свою государскую милость деньгами, святыми иконами погодно и о том даны им государские жалованные грамоты за вислою красною государственною печатью, которая и ныне со мною есть, и присылывалася та ваша государская милостыня в Крым с посланники, а иное на Москву давано во время присылки крымских послов.

И от многих, государь, преминущих лет воинского ради нахождения та ваша государская милостыня на Москве не давана и в Крым не присылана, а ныне, государь, за помощью Божиею меж вами великими государи учинился мир, и я, богомолец твой государев, к вам великому государю, надеясь на вашу государскую исконную милость и призрение на святые церкви, прибрёл побити челом о той вашей государской милостыни за прошлые годы и впредь будущие лета.

Милосердный государь царь и великий князь Федор Алексеевич всея Великия и Малыя и Белыя России самодержец, пожалуй меня, иностранного богомольца своего государева, призри своим государским милосердием на святые божьи церкви своим государским денежным жалованьем и святыми местными и напрестольными иконами, как тебе великому государю Бог известит. Царь-государь, смилуйся, пожалуй [Лашков Ф. Ф. Реестр делам Крымского двора с 1474 по 1779 г. учиненный действительным статским советником Николаем Бантыш-Каменским в 1808 г. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1894 г., т. 17, отд. 4, с. 7].

Дивно, що ніхто з «істориків» монастиря не звернув увагу на цей запис, аж поки за це діло не узялися спочатку військові інженери [Бертье-Делагард А. Л. К истории христианства в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1910 г., т. 28, с. 63 – 65] та фізики-теоретики. А тут ми бачимо, що грек справді мав грамоту царя Бориса 1598 р. і досить детально виклав її зміст. Він також орієнтувався у політичній ситуації і сподівався, що свіжо укладений мир сприятиме його проханню.

(3) 1692 р. Андрій Лизлов Скіфська історія

Стольник Андрій Іванович Лизлов (бл. 1655 – після 1696) – московський дворянин, автор великої компілятивної праці «Скіфська історія», завершеної ним в 1692 р. Для нашої теми він подає таку легенду, запозичену із Гваньїні (власне, Пашковського):

Есть еще тамо в оных каменных горах близко Бакшисарая у чудесный образ пресвятыя девы Богородицы. О его же явлении сице поведают.

Бысть некогда во оных каменных горах змий великий, людей и скоты пожирающий, и того ради людие от места того отбежавши пусто оставиша. Но яко тамо во оно время жили еще греки и генуенсы – молишася пресвятей Богородице, дабы их от змия свободила. И тако единаго времяни в нощи узреша в горе той свещу горящу, идеже не могуще крутыя ради и острыя горы взыти; вытесавше степени ис камени и приидоша тамо, идеже свеща горяше. И обретоша образ пресвятыя Богородицы и свещу пред ним горящу. Тамо же блиско того образа и змия онаго обретоша разседшася.

И тако радосни будущи воздаша велие благодарение Богоматери, избавшей их от таковаго зла змиа онаго, его же изсекши в части сожгоша огнем. И от того времяни жителие тамошнии часто начаша ходити тамо и молитися пресвятей Богородице, паче же генуенсы, иже в Кафе жили. Не точию же сии, но и татарове велию почесть тому святому образу воздают со многим приношением.

Некогда же и хан крымской имянем Ачи-Гирей, воюющи противо супостат своих, просил помощи от пресвятыя Богородицы, обещающися знаменитое приношение и честь образу ея воздати. И творяше тако, егда бо откуду с корыстию и победою возвращашеся. Тогда избрав коня или двух, елико наилучших, продаваше, и накупивши воску и свечь соделавши поставляше тамо чрез целый год. Еже и наследники его крымские ханы многажды творяху [Лызлов А. И. / ред. Е. В. Чистякова, А. П. Богданов. – М.: Наука, 1990 г., с. 116 – 117].

Ця книга залишалась в рукопису до 1776 року, коли її видрукував відомий просвітитель Микола Новіков (і перевидав у 1787 році).

З істориків, які писали про Успенську скелю, першим використав це оповідання М. Мурзакевич (1836). Він не знав публікацій і процитував його з анонімного рукопису. Далі Ф. Хартахай цитував уже друкований текст [Хартахай Ф. Христианство в Крыму. – “Памятная книжка Таврической губернии на 1867 г.”, Сф., 1867 г., т. 1, с. 69], назвавши його автора Андрієм Язиковим. Наступним був М. Родіонов [Родионов М. Статистико-хронологическо-историческое описание Таврической епархии : общий и частный обзор. – Сф. : 1872 г., с. 226], який переписав його із Хартахая, виправивши прізвище на Лизлов, але назвавши його священиком. Чисте горе з такими «істориками»!

(1) 1692 р. Статейний список В. Айтемирова

Московський гонець Василь Айтемиров провів у Криму цілих три роки (1692 – 1695). В його статейному списку [Маркевич А. И. Список со статейного списка подъячего Василия Айтемирова, посыланного в Крым с предложением мирных договоров : 1692 – 1695 гг. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1895 г., т. 18] є деякі цікаві для нас подробиці:

[Кінець квітня 1692 р. Айтемиров просив:] щоби Мустафа ближньому чоловікові Аліш-азі як-небудь прохання Василя доніс, аби йому було дозволено колись у недільні або святкові дні з’їздити до церкви Пресвятої Богородиці, котра є в горі біля Бахчисарая. І той пристав Мустафа обіцяв […] що про бажання його, Василя, до церкви він при слушній нагоді ближньому чоловіку донесе [с. 25].

[2 травня 1692 р. Зустріч з Темирша-беєм:] Темирша-бей говорив – коли він, Василь, захоче для молитви їхати до церкви Пресвятої Богородиці, ханово величество це йому дозволяє.

І Василь того ж числа таємно посилав з повідомленням до грецького митрополита Неофіта (у єпархії якого перебувають усі християнські благочестиві церкви, що є в Криму). З ним Василь таємно від татар бачився і говорив, тому що будинок його, митрополита, з двором, де Василь стояв, стикається городами. У повідомленні просив, щоб митрополит відслужив до Господа Бога і до Пресвятої Богородиці молебень за здравіє благочестивих великих государів царів і великих князів Іоана Олексійовича, Петра Олексійовича всея Великої і Малої і Білої Росії самодержців і всього їх царського дому і синкліта і воїнства, і для того їхав би до церкви.

І митрополит Неофіт відповів йому, Василю, що він на те добре діло готовий з душевною радістю, тільки імен їх государських не знає, так щоб дали йому на письмі.

І Василь написав імена великих государів царів і великих князів і великих государинь благовірних цариць і великих княгинь і благовірних царевичів і великих князів і благородних царівен – і йому, митрополиту, віддав у церкві, і говорив, щоби він і завжди за їхнє государське здравіє бога молив, а труди його від бога і від них, великих государів, надалі не будуть забуті й нагородяться їх государським милостивим жалуванням.

І митрополит молебень правив сам, та з ним два чоловіка священиків, і надалі обіцяв молити господа бога про їхнє государеве здравіє.

А до церкви Пресвятої Богородиці з ним, Василем, їздив вищезгаданий пристав Мустафа і перебував на той час у паперті, а до церкви не входив [с. 26 – 27].

[5 червня 1692 р.] І червня у 5-й день у неділю був Василь і з ним гетьманський канцелярист [Василь Велецький] у церкві Пресвятої Богородиці, що в Бахчисарайських горах, на обідні, і в той час тут же були запорозькі козаки Петрушкини [тобто Петрика] товариші, та з ними запорозький же козак Яків Ворона, який був від Січі до Кази-Кермена з Василем провожатим. [Далі розмова з Яковом]. І Василь і гетьманський канцелярист зрадника Петрушку при товаришах його і при Вороні, і при греках, які на той час тут були, лаяли і крутійство його виявили [с. 37 – 38].

[6 червня 1692 р.] Через того жидівського капичея [начальника в Чуфут-Кале] добився Василь, аби йому Василю і всім його людям вільно було ходити до церкви божої як раніше [с. 39].

[19 червня 1692 р.] І в неділю, тобто червня у 19-й день, Василь послав до того ж згаданого Ворони відписки до великих государів і лист до гетьмана, заховавши їх у вощанку, тому що мав відомості, що Ворона ще у Бахчисараї. А передав таємно через священика церкви Пресвятої Діви Богородиці Михайла Маковецького (він був священиком у малоросійських задніпрських містах, і 15 років тому його захопили в полон, а нині він викупився і живе при тій церкві при греках) [с. 39 – 40].

[29 червня 1692 р.] І червня у 29-й день на свято святих верховних апостолів Петра і Павла був Василь у татському селі Чурі у церкві архангела божого Михаїла при обідні (а то село від Жидівського городка знаходиться за горами за 4 версти). І для супроводу їздив з ним Василем капичей Жидівського городка Салтик… [с. 42].

[4 вересня 1692 р.] Вересня у 4-й день у неділю у церкві Пресвятої Богородиці на Магремі в горі були із Запоріжжя двоє козаків – Василь Коваленко та Костянтин Уманець – на обідні, і Василь у них розпитував про новини і про Якова Ворону [– з’ясувалось, що Ворона був у Мазепи в Гадячі; с. 48].

Оці надзвичайно важливі дані нікого з «істориків» не зацікавили, аж поки фізики-теоретики не згадали, що вони вже 120 років як опубліковані.

«Татське село Чурі» – це село Шурю, де церква св. Михаїла відома з 1594 р. [Бертье-Делагард А. Л. К истории христианства в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1910 г., т. 28, с. 59].

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 429

Модифіковано : 10.12.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.