Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Бахчисарайська Успенська скеля / Літопис / 16 ст.

Бахчисарайська Успенська скеля

Літопис

16 ст.

Микола Жарких

(2) 1501 – 1519 рр. Дипломатичне листування Москви і Криму

На початку 16 ст. серія звісток про Кирк-Ор в кримських книгах Посольського приказу, розпочата в кінці 15 ст., продовжена:

[Отримано в Москві 23.07.1501 р. Іван Мамонов із Криму – великому князю Івану 3-у] До Менглі-Гірея, государю, до царя в Кирк-Ор приїхав я у неділю після Різдва Христового [26.12.1500 р.], і цар наказав бути в нього у вівторок [Сборник Русского исторического общества, 1884 г., т. 41, с. 354].

[Отримано в Москві 26.01.1502 р. Іван Мамонов із Криму – великому князю Івану 3-у] І цар, приїхавши до Кирк-Ора, нам казав: ми дізналися, що наш ворог Ших-Ахмет буде зимувати на усті Сейму [виходить, це було восени 1501 р.; т. 41, с. 379].

[Отримано в Москві 26.01.1502 р. Федір Кисельов із Криму – великому князю Івану 3-у] Приїхали ми, государю, в Кирк-Ор в неділю після Юр’єва дня [28.11.1501 р.]; а назавтра, у понеділок, цар наказав мені бути у себе [т. 41, с. 381].

[Отримано в Москві 17.06.1502 р. Олексій Заболоцький із Криму – великому князю Івану 3-у] Приїхав я, государю, в Кирк-Ор у четвер на четвертому тижні по Великодню [22.04.1502 р.], і у царя був тієї ж ночі […]

А прийшов, государю, з Волох в Кирк-Ор Микифор Чашников [т. 41, с. 417, 418].

[Отримано в Москві 17.06.1502 р. Федір Кисельов із Криму – великому князю Івану 3-у] Приїхав цар із Кафи в Кирк-Ор у понеділок на другому тижні по Великодню [4.04.1502 р.; т. 41, с. 419].

[Отримано в Москві 19.06.1515 р. Федір Коробов із Азова – великому князю Василю 3-у] І розповідають, государю, що приїжджав із Кирк-Ора від Михайла [Тучкова] в Кафу їх [2 татар] відпускати до тебе до государя твій же татарин Курман Кебяков [Сборник Русского исторического общества, 1895 г., т. 95, с. 143].

[Отримано в Москві 10.04.1516 р. Іван Мамонов з Перекопу – великому князю Василю 3-у. Ось що розповів Мамонову ханський пристав Бетюка:] І коли Абди-Рахман бив чолом царю, мене [Бетюки] там не було, бо я вижу звідсіля далеко, в Кирк-Орі, а проти тебе Мамонова приїхав [до Перекопу] по царевій грамоті. Пан наш цар прислав мені з Криму в Кирк-Ор свою грамоту […]

А після того, государю, на десятий день прислав до мене [Мамонова] Аппак князь з Кирк-Ора свого чоловіка Тоботая з грамотою […]

А за три тижні, государю, до Великодня на похвальному тижні у понеділок [3.03.1516 р.] приїхала із Кирк-Ора до Перекопу цариця Нур-салтан […] [т. 95, с. 270, 271, 287].

[Вересень 1517 р. Великий князь Василь 3-й з Москви – царевичу Ахмат-Гірею] […] А на той час брата нашого Магмед-Гірея у перекопі не було, а був у Кирк-Орі […] [т. 95, с. 349].

[Отримано в Москві 22.10.1516 р. Іван Мамонов з Криму – великому князю Василю 3-у] І говорив мені цар, щоб я поїхав до його цариці до Нуруни в Кирк-Ор того ж дня, а потім щоб був у Агиша в Криму […]

А я [цар] за тобою [Мамоновым] у той же час їду в Кирк-Ор […] І за тобою [Мамоновим] негайно відпускаю в Кирк-Ор князя Аппака […]

І я [Мамонов] приїхав у Кирк-Ор і чекав Аппака […] [Все це було навесні 1516 р., близько річниці смерті Менглі-Гірея; т. 95, с. 354, 355; у виданні весь пакет документів, отриманих у Москві 22 жовтня 7025 року, тобто 22.10.1516 р., чомусь датовано 22.10.1517 р.].

А Аппак – у Кирк-Орі. І Ахмат-паша також у Кирк-Ор поїхав [орієнтовно, травень 1516 р.; т. 95, с. 358].

А на четвертому тижні Петрова поста у понеділок [9.06.1516 р.] приїхав до царя з Очакова Ахмат царевич […] І я [Мамонов] почав царевичу Ахмату говорити: ми, пане, чуємо, що цар піде в Кирк-Ор […] А Багатир [син царя Магомет-Гірея] у Кирк-Орі був, і вже п’ятий день як приїхав [мабуть, у Перекоп] […] А у вівторок на четвертому тижні Петрова поста [10.06.1516 р.] наказав мені [Мамонову] бути у себе Багатир царевич, як приїхав з Кирк-Ора на шостий день. І говорив мені царевич Багатир: як я був у Кирк-Орі, говорив з Аппаком про справу великого князя [т. 95, с. 361].

І цар мені [Мамонову] відповів: сьогодні [14.06.1516 р.] я їду в Кирк-Ор, а там пробуду недовго, і як приїду з Кирк-Ора, до великого князя пішлю гінця Азику […] А нині цар їде у Кирк-Ор до головної своєї цариці до Нуруни умовляти її [т. 95, с. 367].

І цар у Кирк-Ор поїхав за пів-третя тижня до Петрова дня [мабуть, таки 14.06.1516 р.], а я в нього не був, і мені не наказував: ані жити у Перекопі до його повернення, ані їхати за ним у Кирк-Ор. І лишивши мене у полі, поїхав у город [Перекоп], мені ж не наказав нічого, а з города у Кирк-Ор поїхав [т. 95, с. 368].

[Отримано в Москві 22.10.1516 р. Митя Іванов з Криму – великому князю Василю 3-у] За десять днів до Петрова дня, з середи проти четверга вночі [18 / 19.06.1516 р.] не стало Івана Мамонова на полі на Янгиз-Агачі […] І царевич Ахмат говорив: брат мій цар нині в Кирк-Орі, а мені наказав город [Перекоп] відати […] І того ж дня Митя Іванов послав у Кирк-Ор до Аппака козака великого князя Неболсу Пестрого, з тим що Івана не стало, і царю то відомо було. А на Різдво Іоана Предтечі [24.06.1516 р.] приїхав з Кирк-Ора Кудояр мурза (Аппаков племінник) […] А в дев’ятий день після Петрова для у понеділок [7.07.1516 р.] з Кирк-Ора приїхав цар у Перекоп […] А після царя у четвер [10.07.1516 р.] приїхав з Кирк-Ора Аппак князь [т. 95, с. 370, 371, 372].

[22 лютого 1518 р. Василь Шадрін приїхав з Криму до Москви і доповідав великому князю Василю 3-у:] А сам цар нині поїхав у Кирк-Ор [т. 95, с. 499].

[29 лютого 1518 р. Василь Шадрін приїхав з Криму до Москви і доповідав великому князю Василю 3-у:] А Багатир царевич поїхав в Кирк-Ор до матері […] І Тевекель мурза наказав матері своїй їхати з Кирк-Ора з царицею […] І цариця того ж часу поїхала в Кирк-Ор [т. 95, с. 502, 503].

[Отримано в Москві 19.01.1519 р. Останя Андріїв з Криму – великому князю Василю 3-у] Приїхали до Криму добре, а царя, государю, знайшли у Кирк-Орі [т. 95, с. 606].

[Отримано в Москві у березні 1519 р. Ілля Челіщев з Криму – великому князю Василю 3-у] Приїхали до Криму добре, а царя, государю, знайшли у Кирк-Орі, а Останя Андріїв у царя – також у Кирк-Орі [т. 95, с. 631].

[Отримано в Москві у березні 1519 р. Хан Магомет-Гірей – великому князю Василю 3-у] А це сьома грамота царева про Одоївський ясак […] Літа 925, в кінці січня місяця. Писана в Кирк-Орі [т. 95, с. 638].

З усіх цих звісток ми бачимо, що від кінця 15 ст. Кирк-Ор виступає як столиця Кримського ханства: там часто перебуває хан, там живуть цариці та вельможі, туди їдуть посли і проводяться переговори. Але в них немає жодної згадки про монастир.

Для пізнішого часу ми маємо регестові записи Кримських справ [Лашков Ф.Ф. Реестр делам Крымского двора с 1474 по 1779 гг, учинённый действительным статским советником Николаем Николаевичем Бантыш-Каменским в 1808 г. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1891 г., № 14, с. 1 – 42; Лашков Ф.Ф. Реестр 2-й Крымского двора старых лет делам, в столпах содержащимся, с 1579 по 1700 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1892 г., № 15, с. 1 – 48; 1892 г., № 16, с. 1 – 50; 1892 г., № 17, с. 67 – 102; 1893 г., № 18, с. 1 – 33], але в них нема нічого по нашій темі аж до 1596 року (див. нижче).

Тобто ми не можемо сказати, що в Москві не цікавились кримськими християнами або припускати, що досвідчений архівіст М. М. Бантиш-Каменський ігнорував такі звістки як неістотні. Я думаю, таких звісток до 1596 р. просто не було.

(3) 1517 р. М. Меховський Трактат про дві Сарматії

Матвій Меховський (1457 – 1523) – польський історик, професор Краківського університету. Описуючи кримських татар, він подає таку легенду:

Другой, меньший город – Киркель. Над ним, на высокой скале, выстроен замок из бревен и глины.

Рассказывают, что в этой скале жил дракон, убивавший людей и скот, так что жители соседних мест бежали, бросив дома пустыми.

Греки и итальянцы, жившие на острове, молились преславной Марии, матери божьей, чтобы она избавила их от дракона. И вот, по прошествии времени, они увидели, что внутри скалы горит свеча. Они вырезали и высекли в скале ступени для подъема, добрались до горящей свечи и увидели образ пресвятой богородицы, перед ним горящий свет, а внизу дракона, разорванного пополам.

Они вознесли благодарность за это чудесное избавление, а дракона, разрубив на куски, сбросили со скалы.

Так как жители, славя святую деву, стали ходить к ее образу на поклонение, то, по их примеру, и государь Перекопский Ацигери, воевавший со своими братьями, стал просить святую деву Марию помочь ему и дал обет отблагодарить благословенную деву.

Надо сказать, что магометане чтут святую Марию и признают, что она – дева, без брака зачала и родила великого и благословенного пророка Иисуса.

Когда, с ее помощью, Ацигери победил соперников, то, продав двух лучших, какие у него были, коней и купив воску, он сделал две громадных свечи и приказал, чтобы они из года в год горели перед образом, что и до сего дня соблюдается всеми последующими императорами. [Меховский М. Трактат о двух Сарматиях / ред. С. А. Аннинский. – М.-Лг. : и-во АН СССР, 1936 г., ]

Конкретного джерела цієї легенди я вказати не вмію, але ясно, що це – чисто літературний сюжет, котрий механічно прив’язаний до Кирк-Ора.

Ніхто з «істориків» не використав цього тексту, хоча згадують про Гваньїні – довелось чекати, аж поки фізики-теоретики займуться цим питанням і з’ясують взаємну залежність різних джерел. На вказівку О. Л. Бертьє-Делагарда [К истории христианства в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1910 г., т. 28, с. 55] про походження легенди також ніхто не звернув уваги – бо Делагард не історик, а військовий інженер…

Ці рядки вже були написані, коли Дмитро Вортман вказав мені статтю Владислава Дятлова « про заснування Успенського Бахчисарайського монастиря у вітчизняній науковій та паломницькій літературі на межі XX–XXI століть» (2014 р.). Хоча я знайшов свій власний е-передрук М. Меховського незалежно від нього, вношу поправку: ніхто з істориків, окрім В. Дятлова, не використав цього тексту.

(3) 1573 р. Блез де Віженер Хроніки і аннали Польщі

Французький вчений Блез де Віженер (Blaise de Vigenère, ? – 1596) написав «Les Chroniques et annales de Poloigne» (Paris: Jean Richer, 1573). Ця книга призначалась для принца Генріха Валуа, обраного польським королем – як довідник про країну, якою він мав правити. Віженер нічтоже сумняшеся переписав багато чого із Меховського, зокрема і легенду про змія:

Другой город, менее значительный, Киркея, в которой находится замок, сделанный из дерева и дерна на вершине скалы.

Рассказывают, что некогда жил там дракон, пожиравший всех и грозивший совсем опустошить страну, если бы некоторые из проживавших там итальянцев, привычных к различным чудовищам, не прибегли с молитвою о помощи к Деве Марии. Вскоре после того они заметили какой-то свет в скале, вырубили в ней ступени и проникли в подземелье, где нашли икону Богородицы, перед которою горела свеча, а у ног ее лежал дракон, пронзенный насквозь.

Слух о чуде распространился и потому хан перекопский Ачи-Гирей, готовясь к войне с братьями, также вручил себя заступничеству чудотворной иконы и надавал множество обетов, если ей угодно будет оказать помощь в этом деле. Ибо сами магометане с большим почетом относятся к Пречистой Деве, признавая, что она без всякого сообщества мужчины и без нарушения девства зачала и родила великого пророка Иисуса Христа (как они называют его).

Поэтому хан, получив помощь, которую искал, продал пару самых лучших из своих лошадей, за вырученные деньги купил воску и приказал отлить две свечи, которые день и ночь горели перед иконою, что и поныне поддерживается его преемниками [, относящиеся к истории Южной Руси. – Киев: 1890 г., т. 1].

(2) 1579 р. Мартин Броневський Опис Татарії

Польський посол М. Броневський (? – бл. 1592), який двічі відвідав Крим у 1578 та 1579 рр., склав досить докладний опис Криму і згадав про Салачик [Броневский М. Описание Крыма. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1867 г., т. 6, с. 344], але не побачив там монастиря ані греків – тільки турецькі будинки. Це тим більше показово, що Георгіївський монастир в Балаклаві він описав як діючий, і про приплив богомольців туди на день св. Георгія не забув згадати.

(2) 1587 – 1588 рр. Статейний список І. Судакова

Цей московський посол немалий час провів у Бахчисараї, але не записав нічого про місцеві церкви чи монастирі [Лашков Ф.Ф. Статейный список московского посланника в Крым Ивана Судакова в 1587 – 1588 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1891 г., № 14, с. 43 – 80].

(2) 1593 р. Статейний список С. Безобразова

І цей московський посол був у Бахчисараї, але не записав нічого про місцеві церкви чи монастирі [Лашков Ф.Ф. Статейный список московского посланника в Крым Семёна Безобразова в 1593 г. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1892 г., № 15, с. 70 – 94]. Відсутність таких згадок є показовою на тлі звітів московських послів кінця 17 ст., де занотовано їхні молитви в місцевих церквах і зносини з грецькими духовними особами.

(1) 1596 р. Указ царя Федора Івановича

27 травня 1596 р. позначено «Справу при видачу приїжджому з Криму греку Пасхалію на монастир Салачевський по жалуванній грамоті милостині 15 рублів» [Лашков Ф.Ф. Реестр 2-й Крымского двора старых лет делам, в столпах содержащимся, с 1579 по 1700 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1892 г., № 15, с. 5].

Повний текст виглядає так:

Лета 1596 мая 27. По государеву, цареву и великаго князя Федора Ивановича всея Русии указу память боярину князю Ивану Васильевичу Сицкому.

Приехал к государю, царю и великому князю Федору Ивановичу всея Русии из Крыму с крымскими гонцы, из монастыря от Пречистой из Салачика греченин Пасхалий бити челом о милостыне, а наперед сего посылано в тот монастырь ко Пречистой в Салачик по государевой жалованной грамоте милостыню по 15 рублей.

И ныне бояре приговорили послати в тот монастырь с греченином с Пасхалием 15 же рублев денег, и боярину князю Ивану Васильевичу Сицкому велеть те деньги 15 рублев прислати в Посольский приказ к дьяку Василию Щелкалову, а из посольского приказу дьяк Василий Щелкалов велит те деньги отдать греченину Пасхалию [Лашков Ф. Ф. Дело о выдаче выезжему из Крыма греку Пасхалию на монастырь Салаченский по жалованной грамоте милостыни 15 руб. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1894 г., т. 17, отд. 4, с. 6 – 7].

(1) 1598 р. Указ царя Бориса Годунова

Груднем 1598 р. позначено «Список жалуванної від царя Бориса Годунова грамоти, даної в Крим на 4 церкви благочестиві на Салачику на щорічну видачу руги [жалування] по 30 рублів на рік, надісланий від російських посланників у Криму Тарбеєва і Басова (1628 р.)» [Лашков Ф.Ф. Реестр 2-й Крымского двора старых лет делам, в столпах содержащимся, с 1579 по 1700 гг. – Известия Таврической учёной архивной комиссии, 1892 г., № 15, с. 5].

Повний текст із Кримських справ Посольського приказу за 7107 рік виглядає так:

Государю царю и великому князю Михаилу Федоровичу всея Руси холопи твои Степанко Тарбеев, Ивашко Басов челом бьют.

Приезжали к нас холопам твоим на стан в Яшлов из Золотчиков поп Онтон да поп Василий и привозили с собою к нам холопам твоим царя Бориса и сына его царевича Федора жалованную ружную грамоту за красною печатью, а говорили нам холопем твоим, что они молят Бога за тебя великого государя, и за всех благоверных князей. И мы холопи твои с той жалованной грамоты, списав список слово в слово, послали к тебе государю, подклея под нее отписку, а подлинную грамоту отдали им назад. А списали, государь, с той грамоты и послали к тебе государю для того, чтоб тебе государю про ту грамоту было ведомо.

На звороті такі відписки:

Государю царю и великому князю Михаилу Федоровичу всея Руси.

136-го августа в 24-е со станичным татарином Салехдою Бунюковым [одержано 24.08.1628 р.]

136-го августа в 25-е государь и святейший патриарх указал к тем храмам ко Пречистой Богородице что в Золотчике, и к Предтече, и к Егорью, и к Федору Стратилату посылать его государево жалованье по-прежнему.

Список с грамоты слово в слово

Бога всемогущего и во всех всяческая действующего везде сый и вся исполняющего и утешения благая всем человеком дарующего того силою и действием человеколюбия и жизни дателя в Троицы славимого милостию и властию и хотением и благоволением Богом избранный утвердившему скипетр держать в православии во осмотрение и во обдержание великого Российского царствия и многих новоприбылых государств и с Божею помощью соблюдати мирно и безмятежно на веки.

Мы, великий государь, царь и великий князь Борис Федорович всея Руси, самодержец Владимирский, Московский, новгородский, царь Казанский, царь Астраханский, государь Псковский и великий князь Смоленский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятский, Болгарский и иных, государь и великий князь Нова города Низовской земли, Черниговский, Рязанский, Ростовский, Ярославский, Белозерский, Лифляндский, Удорский, Обдорский, Кондинский и всея Сибирския земля и северные страны повелитель, и государь Иверские земли, грузинских царей и Кабардинские земли Черкасских и горских князей и иных многих государств государь и обладатель, и сын наш царевич Федор Борисович всея Руси.

Пожаловали есмя Пречистой Богородице что в Крыме и Салачике попа Онтона да брата его попа Павла, да Егория страстотерпца, что в Корсуни, игумена Мелентия, да Ивана Предтечи попа Константина, да Федора Стратилата попа Федора или вперед кто у тех храмов иные попы будут,

что бил нам […] поп Онтон да гречия [sic! мабуть таки гречина] Паскел да Ол[…] а сказали: было де у них блаженные памяти […] государя царя и великого князя Федора Ивановича и всея Руси самодержца жалованная грамота, что им имати жалованье годовой руги на те четыре престола тридцать рублей на год, и та де у них жалованная грамота утерялась

и нам бы великому государю царю и великому князю Борису Федоровичу всея Руси самодержцу и сыну нашем царевичу князю Федору Борисовичу всея Руси попа Онтона и брата его попа Павла и игумена Мелентия и попов Константина да Федора и иных, которые впредь у тех храмов попы будут, пожаловать, велеть им дать нашу царскую жалованную новую грамоту на наше царское имя и на сына нашего царевичево князе Федорово имя.

Мы великий государь, царь и великий князь Борис Федорович всея Руси самодержец и сын наш царевич князь Федор Борисович всея Руси, Пречистые Богородицы что в Крыме на Салачике попа Онтона или кто по них у тех церквей попы впредь будут, пожаловали, нашу царскую жалованную грамоту велели им дать за нашею царскою печатью,

коли попы Онтон или иной который поп от тех храмов приедут к нам в наше государство к Москве и им нашего царского жалованья велел есмы давати на престол ко Пречистой Богородицы в Салачик по пятнадцати рублев на год, по пяти рублев к престолу, и всего на се четыре престола велели есмя давати нашего жалованья руги по тридцать рублев денег на год;

а коли поп Онтон или Ивана Предтечи и от Егория страстотерпца и от Федора Стратилата священники в котором году к Москве [не] приедут, мы великий государь, царь и великий князь Борис Федорович всея Руси самодержец и сын наш царевич князь Федор Борисович всея Руси те руж[…] велим посылать в Крым с нашими посланниками или с гонцами, когда лучится от нас посылка в Крым.

А ныне пожаловали есмя, велели дати нашей руги попу Онтону на прошлые на три года, на которые годы им нашего жалованья руги не дано, на 105 да на 106 да на 107 год [1596, 1597, 1598] по расчету по прежнему нашему указу двадцать два рубля с полтиною,

а к Ивану Предтече и к Егорию страстотерпцу и к Федору Стратилату наше жалованье ругу на те прошлые на три года велели есмя послать с гонцом нашим с Иваном с Лодыженским по прежнему на храм по двадцати по два рубля с полтиною;

да с попом же Онтоном послали есмя к Пречистой Богородице в Салачик да к архангелу Михаилу в новосуроженной храм да и храм же к Настасье Христовы мученицы три образа – образ Пречистой Богородицы да образ архангела Михаила да образ великой мученицы Настасьи да три свечи местных поставных.

Дана ся наша царская и сына нашего царевича князя Федора жалованная грамота в царствующем граде Москве лета 7107 месяца декабря [Бертье-Делагард А. Л. К истории христианства в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1910 г., т. 28, с. 72 – 74].

На думку О. Л. Бертьє-Делагарда, тут згадано такі об’єкти (дивись картосхему):

1, монастир св. Георгія, де ігуменом був Мелентій, – це сучасний Георгіївський Балаклавський монастир;

2, церква св. Іоана Предтечі – в селі Бія-Сала за 12 верст від Бахчисарая, споруджена в 1587 р. [в 1944 р. злочинна російська влада, намагаючись знищити сліди татар у Криму, перейменувала це село на Верхоріччя];

3, церква св. Михаїла – в селі Шурю (в 9 верстах від Бахчисарая і за 2 – 3 версти від Бія-Сали [з 1944 р. – Кудрине]); на ньому є вирубаний в камені напис про її відновлення в 1594 р., так що грамота правильно зве її новоспорудженою;

4, церква св. Анастасії знаходився у маленькому селі Качи-Кальон, яке зникло. Воно було біля села Пички, за 8 верст від Бахчисарая і за 4 версти від села Шурю;

5, церква св. Федора Стратилата – у великому селі Мангуш [з 1944 р. – Прохладноє]; після виселення греків село заселили росіяни і переосвятили давню церкву на Петра і Павла;

Село Яшлов (Біюк-Яшлав [з 1944 р. – Репіно]) знаходилось за 8 верст на північний захід від Бахчисарая [Бертье-Делагард А. Л. К истории христианства в Крыму. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1910 г., т. 28, с. 58 – 59].

Однак з цієї грамоти зовсім не видно монастиря – тільки церкви.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 286

Модифіковано : 10.12.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.