Літопис (2 – 7 серпня 1778 р.)

Микола Жарких

(2) 2.08.1778 р. Рапорт В. О. Черткова О. В. Суворову

Азовський губернатор генерал-поручик В. О. Чертков звітував про заходи, вжиті нам на виконання наказу Суворова від 26 липня, і описував ускладення, які при цьому зустрілися [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 247, с. 612 – 614].

(2) 17.07.1778 р. Лист митрополита Ігнатія
графу П. О. Рум’янцеву

Після отримання від бувшого тут повноважним князя О. О. Прозоровського повідомлення, я, найнижчий, писав був з благословінням моїм до вас листа, у якому я вам оголошував,

що за повелінням і за показаною нам милістю її імператорської величності імператриці Катерини Олексіївни, – котрій да подасть Бог довготривале життя і укріплення на своєму царському престолі до найглибшої старості її, – не проминув ужити усі способи привести справу до повного закінчення, як і тоді ще до вас я про це писав.

Також писав і про вимогу місцевих християн, що просять від її імператорської величності з тим, щоби їм показати милість і вимоги їх підтвердити священою своєю грамотою, щодо якої як я, так і мої християни доручили весь наш клопіт вашому сіятельству, аби через вас зроблена була нам милість, – старатись, за вимогою нашою, підтвердити оті артикули грамотою за рукою її імператорської величності.

А тепер, оскільки надіслано наказ до місцевого повноважного Олександра Васильовича [Суворова], аби приклав старання всіляко нам звідси виїхати, не проминув його превосходительство закликати і оголосити оцей царський дозвіл-наказ і обіцяв давати на всі потреби наші допомогу, також і на інші потреби. І так усі з великим задоволенням приймали повеління і багатоліття волі її величності.

Але місцеві православні християни дуже малодушні і преклонивши коліна усім загалом одностайно просять, аби зробити їм цю милість і надіслати наперед оту царську грамоту, і після отримання її всі готові з доброю душею виїхати звідси.

Коротко кажучи, поки вони не побачать за рукою її величності підтверджену священу грамоту, то не наважуються звідси відлучатись, ані моїм словам не ймуть віри. Заради того прошу милості вашого сіятельства, аби через вас закінчена була ця справа і що її на користь нашу Бог надихне ваше сіятельство допомагати нашій обороні й тиші,

також старатись надіслати цю грамоту поки ще літній час і не настане зима, і як отримаємо її в руки, одразу ми готові й поїдемо звідси, за що ми всі повинні одностайно у господа Бога просити про багатолітнє здоров’я і укріплення вашого сіятельства [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 248, с. 615 – 616].

(2) 2.08.1778 р. Лист графа П. О. Рум’янцева
митрополиту Ігнатію

Уклінне писання вашого преосвященства від 17-го минулого липня я одержав, і подане в ньому благословіння і до того ж шанобливі для мене ваші вирази приймаю з найбільшою вдячністю.

Що ж до переселення православних християн – пастви вашої – під скипетр її імператорської величності всеавгустішої і всемилостивішої самодержиці в Азовську й Новоросійську губернії, то покладено на цивільні уряди тих губерній та пана генерал-поручика і кавалера Суворова – чинити їм у дорозі всяке постачання, а щодо своєї вигоди вони від згаданого пана генерал-поручика і пана резидента Костянтинова мають запевнення, що знайдуть під кротким скипетром спокійне життя, можливе благоденствіє і такі вигоди, яких і припускати собі не можуть.

Даремно було би поширювати мої запевнення, коли само єдиновір’я наше є найкращим ручательством за істину того.

Я про те, що ваше преосвященство пропонує, не промину всепідданіше подати її імператорській величності, а ви між тим, ощаджуючи час, аби не втратити всує, вживайте можливе старання, під керівництвом пана генерал-поручика Суворова і пана резидента Костянтинова, для переселення християн пастви вашої.

При тому доручаючи себе вашим святішим молитвам, маю честь бути з цілковитим до вас пошануванням [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 248, с. 616 – 617].

(2) 3.08.1778 р. Лист графа П. О. Рум’янцева
князю Г. О. Потьомкіну

Надсилаю копії з одержаного мною листа митрополита Готського і Кафинського і з мого листа до нього.

Зі вчинків християн, викликуваних на поселення, слід гадати, що вони у легковажності досить подібні до татар. Вони, не дивлячись на пригнічений свій стан, все коливаються в очікування наслідків, які далі можуть бути.

Грамота, яку просять, – чи не приверне їх до більш твердого наміру переселятись? А тому я найшанобливіше повідомляю вашу світлість, аби заздалегідь її у імператорської величності виклопотали [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 248, с. 614 – 615].

(2) 5.08.1778 р. Лист графа П. О. Рум’янцева
А. Д. Костянтинову

Додаю тут копію мого ордера, даного цього числа пану генерал-поручику і кавалеру Суворову, стосовно переселення до Росії християн, з моїм міркуванням, аби наслідки супротивні не були шкідливішими, аніж можлива від того користь,

і особливо знаходжу [потрібним] зауважити вам, аби ви не подавали хану найменшої причини для жалю, але старались би йому догоджати і мати до його особи найбільше поважання, аби тим тримати його перед татарами у належному пошануванні, а до нас у неодмінній прихильності,

й аби через цей випадок переселення християн хан, бачучи через це майбутню значну страту свої доходів, не захитався і не прихилився до однодумності з татарами, а отже й з турками [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 250, с. 618].

(2) 5.08.1778 р. Ордер графа П. О. Рум’янцева О. В. Суворову

З рапорта вашого превосходительства від 26-го і з листа пана резидента Костянтинова від 27-го чисел минулого липня та з додатків побачив я крайнє невдоволення і саму вже недовіру хана до вас і до пана резидента, і туту його через виклик християн на поселення до Росії, а між урядом і татарами хвилювання.

У таких обставинах, які нині є, має ваше превосходительство у першому не подавати хану навіть найменшої причини для жалю, але обходитись із ним ласкаво й шанобливо і мати до нього найбільше поважання для утримання його перед татарами у пошануванні, – а тому намагатись всіляко заспокоїти його та уряд до часу і поки зникне можливість для турків допомогти татарам.

В другому порівнювати користь, яка може бути від переселення християн, із наслідками, які можуть з того вийти, а надто при наближенні турків до кримських берегів, – аби цим не подати їм більше приводів для збурення татар і до скидання або навертання [на свій бік] хана.

Умовляйте хана й уряд з усілякими запевненнями і відповідно до того показуйте, що християни переселяються зовсім не з нашої заохоти, але через страх від помсти турків, котра їм загрожує, [що вони] просили в Росії притулку, в якому ми їм як одновірним не можемо відмовити, бачивши, що турки охоче приймають не тільки одновірних своїх, але й підданих наших християн, а саме запорожців, які туди пішли.

І тому робить ви так, і через пана резидента дайте знати духовенству приватно, щоби християни непомітно і частинами одні виїжджали, а інші готувались, щоби цим способом з одного боку укрити хана, з другого уникнути обурення татар [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 251, с. 618 – 619].

(2) 5.08.1778 р. Лист О. В. Суворова А. Д. Костянтинову

Її імператорської величності виїжджаючі кримські християни – з них один у залізі, хіба що правилом міністра […] Відкиньте це, милостивий государю мій, і щоб той негайно вільним був їхати хоча б за допомогою Г. В. Сором, що уряд до цього часу не відчуває височайшого покровительства. Я готовий пересунути сюди ще більше війська. Як резидуючий при особі світлішого хана, на це останнє зверніть увагу [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 252, с. 619].

(2) 7.08.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву

На повеління вашого сіятельства від 25-го минулого липня під № 252 маю честь донести:

Що стосується виводу звідси до Росії християн, то ваше сіятельство з попередніх моїх від 26-го і 30-го числе липня донесень про всі пригоди вже широко повідомлені, а в додаток до них пояснюю:

Витрати на цих християн весь час побільшуються, як то й татарам за куплених ними рабів, з яких є багато сімейних, належить відповідно платити гроші, оскільки з огляду на вивід християн нема причини й їх в неволі залишати, – їх татари безборонно вже віддають, на що може вийти понад 10 000 рублів.

Духовними і стариками покладена ціна на їх позістале збіжжя, що росте, а саме: пшениці чверть – по 1 руб. 20 коп., також жито і просо, якого буде невідома кількість; ячменю чверть – по 80 коп., сіна пуд – по 4 коп., а соломи – по 2 копійки.

Понад те, я покладаю солдатам за молотьбу і помел збіжжя на хліб з чверті по 5 коп., і цього буде по нинішньому тут неврожаю біля 50 000 чвертей, то на оплату із сіном та соломою, сподіваюсь, вийде сума понад 85 000 руб.

Секунд-майор Синельников з провіантською комісією, на вимогу пана бригадира Балабіна, для кращого порядку у відправленні провіанту до внутрішніх кримських магазинів знаходився у Перекопі, але тепер також для порядного прийняття від християн провіанту й фуражу та розподілі його по полках потрібен тут, то я й наказав йому звідти тимчасово приїхати до себе.

Підрядний провіант сюди у Крим постачається: муки чверть від 2 руб. 38 коп. до 2 руб. 78 коп. Крупа – від 3 руб. 23 коп. до 3 руб. 63 коп. Овес 1 руб. 64 коп., сіна пуд купується за 10 коп., тому від зменшення ціни вказаного вище, що приймається від християн, казна виграє близько 100 000 руб., що заміняє видатки, витрачені на них.

Але ж я, ваша світлість, обіцяв їх за весь прийнятий від них хліб та фураж по квитанціям від провіантської комісії платити гроші в Перекопі й Арабаті, а тут провіантської суми не тільки що нема, але, хоч я й наказав пану бригадиру Балабіну надіслати її з Полтави, – однак не сподіваюсь швидко від нього одержати, тому що і в нього грошової казни мала кількість.

В таких обставинах, ваше сіятельство, покірніше прошу наказати – звідки належить доставити якнайшвидше в число показаних 85 000 рублів одну половину в Перекоп, а другу в Олександрівську фортецю, бо деякі погодяться і там прийняти, аби через те не могла статись зупинка у виплаті цим християнам і не довести їх в цьому на перший випадок до якогось сумніву.

На інші належні до виводу цих християн витрати до цього часу уже взято під виглядом займу від місцевої обер-крігс-комісарської комісії з комісаріатської суми 13 000 рублів, котрі майже всі при першому ще виході були витрачені. Більшої ж суми узяти не можна, тому що й ця комісія в надлишку у себе грошей не має, окрім того що на виплату жалування військовим служителям за травневу третину [року], яка нині закінчується. Тому я змушений позичати уже з полків.

Ваше сіятельство прошу раніше запитану суму 50 000 рублів наказати нині без затримки доставити, оскільки через зволікання з їх надсиланням у відправленні християн може послідувати зупинка.

Світліший хан тепер тішиться дрібними інтригами з урядом і місцевими магометанами, і бувають деякі перепони, але не завжди, також і в християнах є недовірливість.

Ханському братові Кази-Гірей-султану, особливому приятелю резидента й горливому до російського боку, який не має грошей – я подарував 600 рублів, замість 500, яких вони просили.

Азовського пана губернатора я безперервно прошу про найшвидше вислання губернських возів, котрі через Перекоп певно повинні проходити близько середини нинішнього місяця, коли тільки там запопадливість буде у висиланні, оскільки кафинські обивателі просять про якнайшвидший їх вивід звідти, для чого і потребують возів, побоюючись якої-небудь переміни, що може статись.

Після донесення мого вашому сіятельству від 30-го липня відправлено на казенних, полкових і приватних возах, а кілька і на власних своїх, міських жителів з різних місць дійсно за рапортами показано 1 122 душі обох статей; далі всіх до половини нинішнього місяця вийде біля 3 000, а з половини вже підуть поселяни.

Початок учинено по Бахчисараю майором Шепелевим, а з Акмечеті належним старанням Дніпровського піхотного полку пана полковника Лібгольта. Всі уже без залишку різного рода християни, греки, грузини й вірмени, 33 родини, числом усіх чоловічої й жіночої статі 118 душ виїхали.

Дивним є, ваше сіятельство, що козловські деякі татари оголошують своє бажання також виїхати в Росію за християнами, а з таким проханням і тут до пана полковника Бандри чоловік до 10 приходили, але ж їм відповідають, що на це від вищої команди дозволу нема.

Однак тут внутрішніх ніяких занепокоєнь по цей час ще не видно [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 257, с. 634 – 637].

(2) 7.08.1778 р. Рапорт О. В. Суворова графу П. О. Рум’янцеву

До виводу звідси християн з тутешнього боку все готово, залишилося б тільки приспішити надіслання затребуваних мною 6 000 возів партіям для перевезення неімущих.

Але слабкий успіх і явна безнадійність, як ваше сіятельство зволите побачити з доданої при цьому копії повідомлення пана азовського губернатора, що замість шести – він запропонував Азовській губернській канцелярії нарядити дві тисячі возів, а решту 4 000 у новоствореній губернії він зібрати не сподівається.

На пропозицію ж його, мабуть, за звичаєм, від губернії будуть надіслані такі ж в усі інші її департаменти, а від них – рапорти, що показують і саму неможливість.

Отже, після відправлення транспортів на усіх без винятку місцевих возах, мабуть, [справа] припиниться і дорогоцінний час буде минати у самому тільки марному листуванні.

Побоююсь я, ваше сіятельство, не без причини, неприємних для то наслідків, особливо тому, що і в найліпшому нині перебігу справ його світлість хан устиг, через подарунки і підхлібства, умовити обивателів трьох деревень оголосити небажання їх переселятись в Росію; їх однак преосвященний митрополит не залишає надії навернути на шлях істини.

Деякі прихильні за власні гроші й не дешевою ціною купують вози і коней, аби якнайшвидше відправитись у належний їм шлях.

Що ж той пан губернатор нагадує мені про винаймання возів, які приїжджають з підрядним казенним провіантом, то такий наказ я вже давно зробив, та тільки й на них є не велика надія, тому що за підрядом постачання провіанту залишається мале число і в середині нинішнього місяця зовсім скінчиться, отже й возів буде недостатньо. В такому випадку й просив я його, аби він доклав старання для прибільшення з губернії цих возів і про найшвидше їх сюди партіями спровадженні.

А за тим як про це, так і про все інше, що значиться в його повідомленні, подав я на розгляд і вирішення його світлості князю Г. О. Потьомкіну [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 258, с. 637 – 639].

(2) 7.08.1778 р. Ордер графа П. О. Рум’янцева О. В. Суворову

З доданої до рапорту вашого превосходительства від 30-го минулого липня під № 59 копії маніфеста, опублікованого від духовенства, з нахиленням християн до переселення, побачив я, на жаль, досить непристойні й грубі вислови щодо татар.

Повинен вашому превосходительству зауважити, що це не тільки не відповідає нашій поведінці щодо них, але й більше того примножити може їх охолодження до нас, – а тому предписати, щоб такі грубості жодною мірою не вживались [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 259, с. 639; самого маніфесту в публікації нема].