Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Літопис (21 – 25 липня 1778 р.)

Микола Жарких

(2) 21.07.1778 р. Лист хана Шагін-Гірея О. В. Суворову

Деякі свавільники з нашої раї, що мають зв’язок і тісне спілкування з арнаутами, виголошують слова, образливі для високого достоїнства її імператорської величності й тим наводять жах на всіх бідних підданих, котрі з єдиної милості монаршої залишені й перебувають і своїй області і котрі, перелякавшись, продають рухоме й нерухоме майно на своє знищення.

Понад те, ложними словами оббріхують як ваше превосходительство, так і резидента, приятелів моїх.

Про це деякі з підданих же донесли уряду, а він, не вникнувши в суть предмету – яке подав мені донесення і як я проти них відповідав – для відомості вашої передаю.

Сподіваюсь, що такий рух між військ російських і раї нашої для охорони високомонаршого достоїнства припинити накажете, і що її імператорської величності освячені обіцянки назавжди будуть незмінні – запевните уряд йому на радість і пильнуючи мене, приятеля вашого. Однак, завжди до вас доброзичливий [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 223, с. 580 – 581].

(2) 21.07.1778 р. Донесення кримського уряду
хану Шагін-Гірею

Із числа перебуваючої тут раї – греків та вірмен – деякі, знайомі з російськими начальниками, найбільше з резидентом, приятелем нашим, – продають нині свої будинки та інших заохочують, кажучи, «чого це ви не продаєте свого майна і не збираєтесь у путь».

Коли їх запитують – з якої б то причини? – відповідають, що ваша світлість усіх підданих, що перебувають в Криму, віддали Росії, які за допомогою генерала і резидента переведені будуть в російські границі; хто ж цьому спротивиться, той як від хана, так і від Росії неодмінно буде жорстоко покараний.

Побоюючись таких погроз, і деякі їхні священики таємно прибули до нас, рабів ваших, донесли про те, що й від митрополитства на це їм є наказ, і просили про знищення його.

Хоча їм від нас пристойним чином дана відповідь, але не знаємо, ваша світлість, що то за намір – віддати Росії таку малу кількість людей, котра не має ні в чому потреби і недостачі, та й Росія ні з якого боку не має в них потреби. А якби бажання було, то ще упродовж турецької війни все за своїм бажанням могла б зробити. Але з єдиного милосердя її імператорської величності та її вельмож благоволила великодушно надати нам на радість вільність і незалежність, дарована при тому як раніше, і тих підданих нам залишила на давньому становищі і обіцяла височайше ніяк до них не торкатись, що всьому світові відомо.

Отак збентежені ми, яка б причина до вчинків, противних і самій Російській імперії? Для того просимо пояснити це нам, пильним і в усьому вашій світлості відданим рабам [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 223, с. 581].

(2) 21.07.1778 р. Відповідь хана Шагін-Гірея кримському уряду

Нехай буде вам відомо, що я подане від вас донесення розглядав, і вам писати без ніякого обміркування такі злобні слова підданих-ворохобників, які самі себе не пам’ятають –

особливо про всевисочайшу імперію Російську, яка з єдиного милосердя стільки разів і життя і маєтки вам дарувала, про високі достоїнства її величності і про найліпших її вельмож –

таким непристойним висловлюванням вірити, а рівно так само глупо і грубо нарікати на мене -

є справою нерозумною, бо як ви пишете про переміну імператрицею освячених обіцянок, то ніхто не може сподіватись, що на те був дозвіл, з огляду слави і величності монаршої.

Рівно і з мого боку ясніших доказів згаданої вами зради бути не може, отже досить необережно ви про те міркуєте.

Стосовно ж превосходительного генерала, приятеля мого, і резидента, то не тільки їм приписувати, але й припускати того не можна, щоб на образу честі й величності монаршої могли вони такі непристойні підбурювання робити нашим підданим.

Однак за всім тим для погамування вашої підозри побачите моє повеління до підданих, і тому вимагаю, щоби такі прикрі вигадки ви вивели зі своєї пам’яті. Так знайте [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 223, с. 582; я думаю, тут згадано процитований вище указ від 18.07.1778 р.]

(2) 22.07.1778 р. Лист хана Шагін-Гірея О. В. Суворову

Учора на написаний від мене до вас лист про чутку стосовно раї, що дійшла до мене – не тільки не вшанували мене відповіддю, але й через надісланого від мене віце-церемоніймейстера славного Мегмет-агу, всупереч усім моїм сподіванням, висловленими вами погрозами я цілком задоволений і обрадуваний [? мабуть, помилка перекладу з татарської: не задоволений?],

тому що ніколи ще від російських імператорських монархів подібного до цього поводження я не бачив і не очікував, щоби з огляду на височайші милості і благовоління її величності пошанований я був коли-небудь таким натискам.

З внутрішньої ж моєї до вас, мого приятеля, доброї прихильності відверто об’являю, що хоча я такої вашої поведінки нічим і ніколи не заслужив, але вважаючи те вашою до мене милістю, прошу пробачити недостатню мою вдячність.

Тому що від самих тих часів, як я удостоївся честі від російської імператриці, – і з того часу не тільки проти височайшої особи всеавгустішої імператриці, але й проти вельмож її і найменшої моєї невірності ніхто не докаже.

Однак, до виконання повелінь ваших є готовим і очікую втішного і повного вашого відгуку щодо християн [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 224, с. 582 – 583].

(2) 22.07.1778 р. Лист О. В. Суворова хану Шагін-Гірею

На листи вашої світлості, один за другим одержані, я зволікав з відповіддю, поки будуть перекладені; нині ж служу ним.

Всепресвітліша імператриця всеросійська, зглянувшись на прохання християн, що живуть в Криму, про порятунок їх від загрожуючих нещасть і повного винищення, котрим обурені під час минулого заколоту татари мститись їм при зручній нагоді явно обіцяли,

з людинолюбства і обов’язку християнського закону всемилостивіше дозволяє переселити їх у свої межі, сподіваючись, що ви, світліший хане, не тільки височайшій волі покровительки своєї заперечувати не будете, але і сприяти не залишите, тому що все, що до особи вашої стосується, збережено й винагороджено буде.

цьому височайшому дозволу повинуючись, виконувати я мушу. Іншого ж від мене ніколи не було, оскільки належне пошанування і повагу до особи вашої світлості завжди зберігаю з правдивим старанням [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 225, с. 583].

(2) 23.07.1778 р. Лист кримських старшин
хану Шагін-Гірею

Указ ваш щодо кримських християн читали і зміст його зрозуміли.

Хоча нам як повелінням імператриці, так і вашим слід повинуватись, однак мусимо сказати вам, – ми не чули, щоби правосудні государі змінили коли-небудь своє слово; також не знаємо, аби хто-небудь з ваших предків на догоду іншим міг би уступити своїх підданих комусь іншому.

З цих міркувань ми побоюємось, аби ви, причинивши народу стільки збитків та злиднів випуском християн, не стягнули б на себе прокляття татарського народу і нас не привели б до остаточної руїни.

За всім тим да буде виконано ваш наказ.

Не заважаючи вам у ваших діях, ми всенижайше просимо, щоби повеління імператриці і вивід християн не були приведені до виконання, а якщо наше прохання не прийметься, то всі ми – великий і малий, багатий і бідний – всі ми підемо до двору її імператорської величності і будемо велику і славну государиню просити про милість, в чому просимо вашу світлість нам не перешкоджати [Хартахай Ф. Христианство в Крыму. – “”, Сф., 1867 г., т. 1, с. 111].

(2) 25.07.1778 р. Рапорт О. В. Суворова князю Г. О. Потьомкіну

Вашій світлості оце моє донесення про вивід кримських християн до Росії після мого рапорта від 17-го липня скорочую як тільки можна.

Зі списків при цьому в перекладах з татарських листів зволите побачити перепони, що лежать перед нами; інші ж листи пан резидент, як один тут з тим знайомий, через пространний і захоплений їх стиль перекласти не встиг, хоча [вони] подібного змісту. Заради чого обидва у вашої світлості найнижче просимо кожному по перекладачу з Іноземної колегії.

Небезпека для життя і майна місцевих християн частково є ще й нині; усі проти того належні заходи обережності узято і військам у тому дано відповідні суворі накази. Татари діють погрозами, підмовами, обіцянками і звичайним їх віроломним лукавством.

Світліший хан, знемагаючи від гніву, виїхав з Бахчисараю, наскільки тепер видно – на повітря, і розташувався табором на Акмечетській дорозі, за три версти від міста, на його минулорічному місці, під звичною заслоною російських військ.

Резидента за весь цей час до себе він не допускав, хоча той нарешті вимагав у нього аудієнції височайшим іменем. Отже усі втовкмачування чинила третя особа; вдень і вночі до нього непристойно всілякі його чиновники з’їжджались.

Уряд представляв мені про внесення їх найнижчого прохання у С-Петербург – аби скасувати цей вивід; заборонити їм того не можна, а щоби відкласти вивід на 25 днів – для очевидних інтриг відмовлено, оскільки багато християн уже самі собою приготувались до виходу. Власне уряд не так грізний, як хан, оскільки від їхніх підданих того звання узяв собі, а їм визначив жалування.

Татар належить за християн задовольнити у деяких партикулярних боргах, яких вони тим сплатити не будуть спроможні, або заміною їх нерухомого [майна] в деяких не надто великих [дослівно: не самознатных] сумах, які попередні хани й султани на зразок займу або банку їх громадам неволею позичали, з чого вони інтереси в деякі мечеті віддавали – повернути тим за них деякі борги на чиновниках, а також на самому хані.

Цей останній настільки бідний, що тисяч двадцять рублів за всіма своїми боргами заплатити не може. Але через жалісний його стан, світліший князю, належить йому визначити або пенсіон, або назавжди одну суму; на письмові ж його вирази дивитись, як на порожнє відлуння.

Далі християн належить задовольнити за нерухомість, яку вони втрачають, особливо сади, тим більше, що багато хто тільки з того прожиток мали.

Також після останнього заколоту різні татарські чиновники зникли або виїхали, а вони були їм [християнам] заборгували. Хан їхні маєтки, як заколотницькі, відписав на себе; і належить ті борги християнам за хана віддати; татарам же заплатити за куплених ними рабів-християн.

Все це мені належить їм обіцяти на обидва боки. Сума оця взагалі не мала, але на цей випадок досить було б високим розглядом вашої світлості визначити 100 000 рублів окрім ханського пенсіона.

Збіжевий провіант, фураж та сіно наказано від мене російським начальникам надавати християнам під вірні квитанції, за якими визначається чинити розплату в Перекопі та Арабаті, по провіантському департаменту. Тут має бути казні деякий прибуток. Також наказано вже комісії провіантовій заготувати їм прохідний провіант, приблизно на один місяць, до Олександрівської фортеці на Дніпрі, а потім їх довольствувати через неухильне піклування пана азовського губернатора.

Мав я уже названого пана губернатора просити про надіслання під них повозок на два воли, на цей раз хоча б до 2 000, партіями від 50, 100 до 200, щоб усі ті 2 000 в різні числа, від початку їх відправлення до останніх через пів-місяця у Крим устигнути могли і з надсиланням їх дуже поспішати.

Нині ж уживатись будуть казенні полкові [вози], хоча й за партикулярні прогони, оскільки їх може вистачити, а частково їх можуть змінити такі ж із корпуса команди пана генерал-поручика князя Багратіона, що перебуває біля Шангірейського ретраншементу. Транспорти ці будуть до Олександрійської фортеці, а там уже в опіці азовського губернатора.

Просили християни про скорочення на шляху карантину, – обіцяно і вчинено установу. Також щоб їм до пана азовського губернатора від трьох громад послати депутатів з помічниками, для для клопотання про належне до всього поселення на їх пунктах, як для огляду земель – цих відправлять вони цими днями.

Преосвященний митрополит грецького сповідання Ігнатій після першої чутки про небезпеку виїхав з Бахчисарая в російський табір під цим містом при Качі – й негайно міська його квартира мала відвідини від ханських людей. Те саме невдовзі учинив і архімандрит вірменського закону, убрався до своїх у Кафу. Ці три громади одна від одної незалежні.

Не можу я достатньо вашій світлості описати, в якій небезпеці місцеві християни перебували. Багато хто в різних місцях були вже під татарськими караулами; неминуче на них страта очікувала.

Цими днями відправиться різних християн на полкових возах до Олександрівської фортеці близько 100 душ. Слава Богу, що вірьовка потягнеться. Від стамбульських задумів поки що руки вільні [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 229, с. 587 – 590].

(2) 25.07.1778 р. Записка О. В. Суворова
князю Г. О. Потьомкіну

Дбайливого за державу пана резидента Костянтинова у високе покровительство вашої світлості найнижче доручаю.

Між іншим, татарські чиновники, які були в нього цього ж числа, повторювали йому прохання про затримку християн на 25 днів. З якою твердістю він їм відповідав, – насмілююсь піднести вашій світлості його повідомлення до мене [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 230, с. 591; далі про інші справи].

(2) 25.07.1778 р. Донесення А. Д. Костянтинова О. В. Суворову

Бажаючих йти до Росії [хан] ані хвилини затримувати не може, але має обов’язок ще всіляко допомагати їх доброму наміру.

Потім на запитання від них [татарських чиновників], нібито вони чують, що скрізь ходять переписувачі і записують бажаючих і небажаючих, – навіщо, і просили це облишити.

Відповідав він [Костянтинов] їм, що переписують, але не ми [росіяни], а самі вони [греки], для того, аби знати, скільки вони потребують різного роду допомоги.

Не відповідає [Костянтинов] за них, щоби при цьому вони не говорили один з одним; переговорюватись мають вільну волю, а від нас [росіян] нема потреби у примушуванні, оскільки вони [греки] один раз назавжди всі без винятку прибігли у покровительство монарше і тому готуються й організовуються на путь.

На то додали вони [татарські чиновники] – чого очікувати в їх області? На те відізвався [Костянтинов], що область їх при всьому своєму праві залишається у повному благоденствії, а тільки боголюбивий намір великої Катерини вибавити від ярма людей одного з нею закону, які числяться під її покровом, – її величність зобов’язана цим перед Богом і православною вірою.

І порада його [Костянтинова] їм [татарським чиновникам] така дружня – залишити нарікання на цю милість. Чистосердечною згодою як його світлість [хан], так і вони зможуть здобути більшу милість монаршу, щедроти якої гримлять у всіх частинах світу.

Не втрачають вони [татарські чиновники] нічого, коли подібне до них створіння Боже звільняється від неволі, у яку не охота, але злощасна доля їх було вкинула, і котрі такі довгі віки під суворим наглядом проводили нещасне життя. Обов’язок людини – бажати добра собі подібному створінню, а вони татари навпаки, бажають мати їх довічно у принизливому рабстві. Без влади Божої нічого бути не може. Бог звільняє їх [греків] рукою великої Катерини від роботи, і чи йому [хану?] протиборствувати Богу і монархині в такій справі, якої від нього і закон Божий і закон монарший вимагає.

Потім, додав він, резидент, що вже восьмий день як просить стокротно у його світлості [хана] аудієнцію, але його світлість не вдостоює нею. Зневага його ображає велич височайшої його монархині. Чому і вимагав від них, аби доповіли його світлості таке його пояснення і щоб сьогодні звелів призначити на те час. Вони, обіцявши це зробити, пішли від нього до хана [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 230, с. 591].

(2) 25.07.1778 р. Донесення А. Д. Костянтинова О. В. Суворову

Звіт з аудієнції у хана фактичних подробиць не містить, тільки враження Костянтинова, що хан був дуже збентежений, «стояв справді з напів мертвим обличчям». Костянтинов умовляв його, що не варто так переживати через дрібницю.

Хан крізь сльози сказав: «Я волі монаршій не противлюсь, усе зробив, чого від мане обов’язок вимагав; виводьте християн, ніхто не заважає. Я не можу жити там, де неприятелі мої радіють з мого нещастя і на докір мені вічно будуть сміятись. Я маю намір упасти перед троном її величності і віддати себе в її волю» [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 231, с. 593].

(2) 25.07.1778 р. Ордер графа П. О. Рум’янцева О. В. Суворову

Ордер дано на підставі рапортів Суворова з 7 – 18 липня 1778 р. Цитуємо тільки фрагмент про нашу справу:

Християн, які забажали переселитись в Азовську губернію, відправляйте згідно наказу його світлості князя Г. О. Потьомкіна за плату тими ж волами і возами, які вживаються для відвезення до Криму провіанту, а уряду [татарському] це можна пояснювати, що це переселення робиться від страху помсти, якої погрожують їм турки своїм нападом на Крим [Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России. – Спб.: 1885 г., т. 2, № 232, с. 595].