Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Всередині історичного атласу України / Політичний розвиток Русі

Всередині історичного атласу України

Політичний розвиток Русі

Микола Жарких

На с. 145 подано карту «Київська держава за князювання Ігоря (912 – 945 рр.)». Тут ми бачимо маршрут походу на Константинополь в 941 р. (про те, що похід був невдалим і руське військо було розгромлене, карта делікатно промовчує). Тут ми бачимо і маршрут походу 944 року… Куди? Стрілка доходить до південно-східного обрізу карти на ріці Терек… і все. Я з 14-ти років, прочитавши відповідний том Соловйова, знав про похід русів на Бердаа. Але що то воно за Бердаа і де його шукати – ніколи не знав. І от тепер, по 40 з гаком роках, я знову розглядаю похід русів 944 року – і знову не бачу, де ж оце Бердаа, на брамі якого руси почепили свої щити. Але ж похід руського війська на Закавказзя – це не така ординарна річ. Заради нього варто було розширити рамку карти, щоб показати кінцеву мету походу.

При цій нагоді слід зауважити, що Хозарський каганат в даному атласі якось не має щастя. Його територія показана на 4 картах (с. 279, 281) від 630 до 1036 рр., але не як самостійна тема, а під заголовком «Кочові сусіди слов’ян і Русі». На цьому місці слід зауважити, що хозари кочівниками не були, мали міста і великі фортеці (в 9 ст. на всій Русі не було нічого рівного укріпленням Саркела). Такі чисто хозарські теми, як походи на Закавказзя, війни з арабами, участь у міжнародній торгівлі, прийняття іудаїзму та ісламу, наявність писемності – не відображені на картах. Тобто хозарські буржуазні націоналісти можуть мати жаль до цього атласу, що їх спадщина зле відображена, хоча в свій час до Хозарії належала половина сучасної України, й одна з епонімних пам’яток хозарської культури – Салтово – знаходиться в Україні.

Не відображено на «хозарських» картах і тема русько-хозарських політичних відносин. Окрім скороченого і тому незрозумілого походу 944 р. (с. 145) на двох картах подано похід Святослава 964 – 966 рр., і обидва рази невдало. На с. 149 не вмістилась крайня східна область походу, а на с. 281 обрізано північну частину маршруту.

На картах Русі 10 ст. (с. 145, 149, 151) не показано такі великі й археологічно добре вивчені городища, як Пліснеськ та Стільське у Львівській області. А це якраз був час, коли вони ще не були «городищами», а живими «городами», і з огляду на їхні розміри та масштаб укріплень, мали неабияке політичне значення. Всі ці протодержавні об’єднання загинули під ударами київських князів, не лишивши (на відміну від деревлян з їхнім Іскоростенем) значних слідів у письмових джерелах.

Починаючи з часів Святослава (с. 149) і далі на картах показана Тмуторокань як володіння Русі, що не викликає заперечень. Але до цього володіння приєднано також Боспор (Корчів – Керч) і частину Керченського півострова. І знову – які конкретні факти свідчать про належність цієї частини Криму до Русі? Невже досить було князеві перейти по льоду Керченську протоку, щоб уже оголосити Керч «нашою»? Чи не слід до такого випадку прикласти інший літописний вираз: «Як на Галичиній могилі посидів, так і в Галичі покняжив»?

На с. 159 подано 6 карт, які відображають воєнно-політичні події 1015 – 1054 рр. (князювання Ярослава Мудрого). Розглядаючи схему походів під Листвен (1024 р.), не можна зрозуміти – хто кого побив, хто вийшов переможцем у цій битві (і це не тільки на даній карті – це загальний недолік атласу щодо картографування війн). Не відображено похід на Візантію 1043 р., походи Володимира Ярославича на фінські племена. На карті 1036 – 1054 рр. окремим кольором виділено Полоцьке князівство, але чомусь не виділено Новгородське. Але в давній Русі, як добре відомо всім фізикам-теоретикам (і всім читачам Грушевського), не існувало ієрархії князів, тобто кожен князь завжди був головою незалежної держави (князівства), і ніколи не був губернатором київського князя. Той факт, що князь Володимир був сином Ярослава, цього становища ні на йоту не міняє. До речі, тут же на карті 1015 – 1016 рр. виділено Київське, Полоцьке, Псковське і Новгородське князівства, тобто Ярослава на новгородському столі в 1015 р. вважають незалежним володарем (щоправда, на цій карті немає Древлянського князівства Святослава та князівств інших синів Володимира, які були показані на карті на с. 150. А за зникненням кожної такої плями на карті стоїть трагедія загибелі князя…). Тобто якщо полоцькі націоналісти можуть бути втішені з усіх 6 карт, де Полоцьке князівство окреслено як незалежне, то новгородські націоналісти такої втіхи не мають.

На с. 159 маємо карту «Київська держава за князювання Ярославичів (1054 – 1113 рр.)». Назва карти містить суперечність, бо останній з синів Ярослава – Всеволод – помер у 1093 році, не у 1113. Якщо ж розуміти «Ярославичів» як нащадків Ярослава, то вони правили в Москві до 1598 року. Все це добре відомо кожному фізику-теоретику, але невідомо укладачам історичних карт.

На цій карті територіальні одиниці Русі названо волостями, а не князівствами. Новація, на мій погляд, не виправдана. До того ж не позначено Турово-Пінське князівство (навіть як волость), де княжив Святополк перед тим, як стати київським князем. Всі ці волості зафарбовані в один колір – ось вона, єдина Давньоруська держава єдиного давньоруського народу, наглядно представлена на карті (щоб там не писалось в тексті про політичну [не]мотивованість цієї концепції).

На деталізуючих картах цього періоду (с. 161 – 162) не знайшлося місце для окремої карти 2-ї русько-половецької війни 1093 – 1116 рр., хоча вона досить добре висвітлена в літописі і мала значні геополітичні наслідки (включно з еміграцією частини половців до Грузії (ця війна показана ще на с. 283 на карті «Русько-половецькі відносини 1060 – 1116 рр.», але в ще дрібнішому масштабі, так що мудрий буде той, хто на ній щось розбере). І взагалі слід зауважити, що воєнна історія, котра з усіх історичних явищ найкраще надається до картографування, геть не представлена в атласі у вигляді спеціалізованих карт.

На карті подій 1057 – 1067 рр. (с. 161) показано похід руських князів проти торків 1060 р. і як наслідок – переселення торків на нижній Дунай. А де ж поселення чорних клобуків (власне, торків) над Россю? Їх неначе зовсім не існувало, хоча всі автори, які писали про Русь 12 ст., відзначали їхню велику роль як в обороні проти половців, так і в боротьбі за київський стіл. – спитають чорноклобуцькі націоналісти.

Наступна серія з 14 карт на с. 168 – 169 присвячена політичним подіям 1132 – 1194 рр. Тут показано багато походів, причому походи великого князя показано червоним, а походи його противників – синім. Таким чином, Юрій Долгорукий, поки він йшов із Суздаля проти Ізяслава Мстиславича, був синім, а коли він посів київський стіл і далі переслідував Ізяслава на Волинь – то він уже став червоним. Не можна сказати, щоб така нотація сприяла розумінню карт. Я сказав би навпаки, що вона дуже заплутує карти і не відповідає поглядам людей 12 ст. Всі учасники боротьби за Київ говорили: «А ми що – хіба не князі?» і всі вважали себе рівно достойними київського стола. Коли цей стіл діставався якомусь конкретному Ростиславу чи Святославу, то всі інші Мстислави й Всеволоди не тільки не падали ниць перед київським князем, а навпаки, піднімалися на нову війну. Тобто титул київського князя важив у цей час дуже мало, а от належність певного князя до певного політичного угрупування значила багато, і саме це треба було картографувати.

Тридцятилітня війна давньоруської червоної рози Мономаховичів проти давньоруської ж білої рози Ольговичів показана невиразно, хоча подробиць для картографування вона дає більш ніж достатньо. Немає на карті утечі Святослава Ольговича перед Ізяславом в 1147 р., його відчайдушного контрудару, його зустрічі з Юрієм у Москві (хоча це була перша достовірна згадка про Москву – нинішню столицю Росії, якщо хто не знає). Князювання Ізяслава Мстиславича в Києві обмежено 1146 – 1148 і 1150 рр., для 1151 – 1154 рр. легенда подає, що київським князем був Вячеслав Володимирович (тут можна порадити читати навіть не Грушевського, а прямо Соловйова чи Карамзіна).

Немає на картах і битви суздальців з новгородцями 1170 р. – примітної хоча б тим, що це чи не єдина битва, яку зображують на іконах (і православний люд досі молиться перед ними за те, що новгородці побили суздальців – предків нинішніх москалів). На іконах вона є, а в історичному атласі – нема.

Так само невиразно показана і 3-я русько-половецька війна 1180-90-х рр. Ми бачимо лінію з датою 1185, проведену від Новгорода-Сіверського на південь… і все. Де військо противника, де була битва, хто кого побив – нічого цього з карти зрозуміти не можна. Звичайно, нема й контрудару Гзака на Путивль чи падіння Римова (ця війна показана ще на с. 283 на карті «Русько-половецькі відносини 1161 – 1195 рр.», але в дуже дрібному масштабі).

На с. 173 на карті «Русь в 1132 – 1199 рр.» ми бачимо залиті різними фарбами князівства, але тепер вони звуться не князівствами (як повинно було б бути) і не волостями (як на с. 159), а землями. Та сама назва – «землі» – подана на всіх картах шлюбної політики (с. 194 – 197).

Але на догоду владимиро-суздальським націоналістам їхню землю названо не землею, а «Великим князівством Володимирським» – як бачимо, схема товариша С.М.Соловйова живе і потроху перемагає (Соловйов, як відомо, вважав, що з усіх давньоруських князівств тільки Владимирське мало ознаки держави, а всі інші були продуктами родового ладу).

Щоправда, в цю струнку схему втрутились ще й рязанські націоналісти – на с. 195 бачимо «Велике князівство Рязанське»; але це мабуть, випадковість, бо на раніших і пізніших картах тут стоїть «Рязанська земля». Яка ідея такої різноманітності назв для однотипних об’єктів – невідомо.

На наступній серії з 14 карт (с. 170 – 171) подано політичний розвиток Русі в 1194 – 1246 рр. На них немає Липицької битви 1216 р. Проти Переяслава в період 1235 – 1239 рр. стоїть знак запитання. Легенда пояснює: бракує даних про князя. Яких даних бракує? Добре відомо, що ніякого князя в Переяславі в цей час не було.

На карті 1241 – 1246 рр. показано територіальні втрати Русі на користь монголів, але якось сором’язливо: показана границя земель, безпосередньо включених до складу Золотої Орди (яка утворилась лише в 1260 р.) – це вузенька смужка на південь від Сули, і заштриховано землі Переяславщини, Київщини, Галицького князівства як «напівзалежні від Золотої Орди території». Термін «напівзалежний» ще якось можна прикласти до відносин Болгарії до монголів, але ніяк не до руських земель. Останні були не напівзалежні, а повністю залежні від монголів, котрі затверджували князів так само, як московське політбюро затверджувало Шелестів і Щербицьких. А якщо повністю залежними були руські князівства, то не випадає говорити про міфічну «напівзалежність» прикордонної смуги. Достовірний факт, що в 1246 р. в Каневі перебувала монгольська адміністрація, ніяк не відбито на даній карті.

На с. 202 – 225 подано докладну, на 8 аркушах, карту давньоруських поселень на території сучасної України. Поселення, відомі з письмових джерел та археологічних досліджень, подані на тлі річкової мережі та ландшафтів. Це одна з найцікавіших карт в усьому атласі, якою можна користуватись як довідковою… з певними застереженнями.

Якщо письмові джерела для складання такої карти опрацьовані з вичерпною повнотою, то так не можна сказати про археологію. І ця нерівномірність сильно впадає в очі. Так, на с. 212 ми бачимо густу сітку чорних точок – неукріплених сіл – довкола Дорогичина на Бузі, але зовсім не бачимо сіл довкола Володимира. Апріорно кажучи, такого не може бути, тому що околиці столиці князівства (в нашому випадку – Волинського) завжди бувають заселені густіше, ніж пограниччя. Мабуть, укладач карти мав гарний (тобто польський) довідник з археології Підляшшя, а не мав такого ж довідника по Волинській області.

Поляк скаже: «Ви – дуліби».

Дуліби! Дуліби!

До речі, наші західні сусіди, які вважають себе нащадками вандалів, мають державну програму «Археологічна зйомка Польщі», в рамках якої систематично обстежується кожен квадратний кілометр і все зафіксоване картографується і описується. А ми?.. Земля наше велика і обільна… і ми ще поборемось за звання істинних нащадків вандалів!

На с. 225 в великому масштабі подано околиці давнього Києва. Як позитив треба відзначити відсутність Межигірського монастиря (все ж однією байкою менше!) Звертаю на це увагу, тому що «заснування» цього монастиря в 988 р. пролізає навіть у цілком академічні коментарі до цілком академічного Шевченка [Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 12-и томах. – К., Наукова думка, 2001 – 2003 рр., т. 2, с. 586; т. 4, с. 490; т. 5, с. 324; т. 6, с. 326]. Але разом з тим не видно і літописної Желані (десь біля сучасних Жулян).

На с. 226 – 227 подано довідкові таблиці давньоруських князівств (ну, вони й тут названі «землями», але це пусте). Для Новгорода дано період 862 – 1478 рр., що загалом не викликає заперечень і навіть подасть радісну вість норманістам, бо проти Києва показано період 1054 (1132) – 1471 рр. Здається, ясно, «звідки Руська земля стала єсть і хто в ній першим почав княжити»? Не можна погодитись з кінцевими датами існування князівств Переяславського (1324 р.), Волинського (1452 р.), Галицького (1434 р.), Турівського (1521 р.). Разом з тим Рязанське князівство зникло не «близько 1520 р.», а таки в 1521 р., коли останнього рязанського князя заарештували у Москві (ну, була тоді така форма допомоги рязанцям проти нападу кримських татар).

На с. 242 – 243 дано цінну економічну карту земель південної Русі, а на с. 251 – загальні картосхеми торговельних зв’язків. В цьому розділі відчувається брак демографічної карти (думаю, що її уже можна скласти). Нема також жодної карти скарбів – теми, дуже виграшної для картографування і одночасно важливої для економічної історії. Бажано було б показати знахідки руських монет, саманідських дирхемів, європейських та візантійських монет, речові скарби.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1553

Модифіковано : 20.09.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.