Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшиві київські мощі «святої Варвари» / Мощі Варвари Київської / Павло Халебський (1656 р.)

Фальшиві київські мощі «святої Варвари»

Мощі Варвари Київської

Павло Халебський (1656 р.)

Микола Жарких

Наступний етап розвитку поглядів на київські мощі зафіксував сірійський мандрівник архідиякон Павло Халебський. Він : 26.06 – 10.07 1654 р. і на зворотньому шляху 28.06 – 14.07.1656 р.

В липні 1654 р. він відвідав Михайлівський Золотоверхий монастир, про що подав докладний опис. Мощі при цьому :

Всередині цього вівтаря – красива рака з мощами св. Варвари Баальбекської (Іліопольської).

8 липня 1656 р. він знову відвідав Михайлівський Золотоверхий монастир і :

У вівторок зранку ми простились з митрополитом і на запрошення архімандрита відправились у монастир св. Михаїла, відомий своїм золочених куполом.

Тут ми були присутні за обіднею у приділі св. Варвари Баальбекської (Іліопольської), тому що вони святкують у цей день, 8 липня, пам’ять про перенесення її мощів з Константинополя в це місто, коли цар Василь Македонянин надіслав їх зі своєю сестрою у подарунок Володимиру, царю Києва і Русі.

Коли в перший раз [тобто в 1654 р.] ми прикладались до мощів цієї святої, то думали, що вона – одна з нових московських святих, але тепер, почувши читання її синаксаря та ознайомившись з її житієм, ми ясно зрозуміли, що вона є саме св. Варварою мученицею Баальбекською.

Ми знову прикладались до її тіла, котре є тілом молодої дівчини з маленькими ніжками й ручками. Нещодавно влаштували для неї прекрасну раку з чорного дерева, обкладену сріблом. На прохання нашого владики патріарха архімандрит дав йому частинку від її ребра, і ми зберегли її у себе.

Після другого візиту, під впливом нової інформації, Павло відредагував свій запис з 1654 року, підкресливши, що ця Варвара – саме Геліопольська.

Опис мощів в Павла збігається з попередніми, натомість погляд на їх походження і значення зазнав кардинальної зміни саме за оці два роки – від липня 1654 до липня 1656 р. У 1654 році Павло занотував, що це – нова місцева свята (бійтесь першого враження! – ще раз підкреслимо при цій нагоді).

За ті два роки, поки Павло подорожував по Росії, погляд михайлівських ченців змінився. Для мощів була вигадана константинопольська легенда, зафіксована у письмових пам’ятках – синаксарі та житії; була виготовлена дорогоцінна рака, про яку вперше згадано в 1656 р. (згадка Павла з 1654 р. вставлена заднім числом); було вигадано день «перенесення мощів» і установлено його святкування.

Ми не можемо припустити, що патріарх Макарій і Павло не знали старого традиційного житія св. Варвари. Тому коли Павло писав, що вони «ознайомилися з її житієм», то він безперечно мав на увазі якесь житіє новітньої фабрикації й особливого складу, з якого й узято оповідання про перенесення мощів до Києва. Але зараз цей перший варіант константинопольської легенди (так і хочеться сказати – prerelease) у вигляді окремого тексту не відомий. Отже, запис Павла є важливим свідченням для початкового етапу роботи київських фальсифікаторів історії.

Джерелом фальсифікації служила «Повість времен і літ» (ПВЛ; нагадаю, що Хлебниківський список Іпатіївського літопису, який містить «Повість», зберігався на той час у Києво-Печерській лаврі і був добре відомий усім київським книжникам того часу). У пошуках історичної ситуації, у якій передача мощів виглядала би правдоподібною, було обрано шлюб Володимира з візантійською царівною Анною. У ПВЛ записано, що в той час Володимир узяв з собою мощі св. Климента і Фіва, і це підтверджується пізнішою згадкою з 1147 р., коли митрополита Клима Смолятича було висвячено на мощах св. Климента. Оцієї згадки про давнє (перед 16 ст.) перебування мощів св. Варвари в Києві літопис не давав, тому її довелось вигадати. Решта подробиць – ім’я імператора Василя, факт, що не названа на ім’я Анна була його сестрою і її одруження з Володимиром – запозичені з ПВЛ. (Василем Македонянином частіше називають Василя 1-го, засновника Македонської династії; але й нашого Василя 2-го, як представника тієї ж династії, можна було назвати Македонянином).

Автор цієї фальсифікації мав бути чоловіком письменним, вправним у літературній творчості, добре знайомим з давньоруським літописом і тісно пов’язаним із Золотоверхим монастирем.

Його особу не важко визначити – це Феодосій Софонович (поч. 17 ст. – 1677 р.), вихованець і намісник (ректор) Києво-Могилянського колегіуму (1653 – 1655). Навесні 1655 р. він був обраний ігуменом Золотоверхого монастиря, а 2 червня 1655 р. затверджений на цій посаді гетьманом Б.Хмельницьким. Він добре відомий своїми історичними працями (Хроніка з літописців стародавніх) та двома творами про св. Варвару: «Мучення святої великомучениці Варвари» та «Повістю про св. Варвару». Вивчення тексту «Хроніки» дало підставу Ю.А.Мицику та В.М.Кравченку висунути припущення, що Софонович користався якимось особливим рукописом Південноруського літописного зводу (Золотоверхим літописом), не ідентичним із Хлебниківським та Іпатіївським списками. Тобто його історична освіта була на найвищому можливому для тогочасного Києва рівні.

Тому є всі підстави припустити, що автором першого варіанту легенди був саме Софонович, і укладено цей варіант було між весною 1655 і літом 1656 років.

Саме Софонович приймав патріарха Макарія в 1656 р. і записав про це так:

Прийми, читачу, свідоцтво святого Макарія патріарха антіохійського, котрий за мого ігуменства був у Києві і приїхав до монастиря нашого Михайлівського. Кланявся з вірою мощам святої Варвари і зі сльозами мовив нам так, іже Елиопол місто, де свята Варвара замучена була, в моїй єпархії не далеко від Антіохії, и коли розпитували за мощі святої Варвари, ніде на Сході не чули; розповідають, же мають бути [речення не дописане].

Так, говорив, ваша земля у нас не забуваєтся, і вірую, же то власні, іже суть мощі святої Варвари, і так треба вірити. I просив нас усилне патріарх, щоб частинку від мощей святої йому дали. І за благословенням тодішнього отца митрополита нашого Селивестра Косова, далисмо часть від мощів святої Варвари святому патріарху, котрую з великою радістю і з благодаренієм прийняв, за найбільший скарб собі почитаючи. [Софонович Ф. . – В кн.: Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх, К., Наукова думка, 1992 р., с. 260]

Маємо досить рідкісний випадок, коли про одну зустріч залишились письмові свідчення обох сторін, і ці свідчення повністю згідні між собою.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1033

Модифіковано : 12.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.