Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшиві київські мощі… / Мощі Варвари Київської / Іоасаф Кроковський (1716 р.) і пізніші джерела

Фальшиві київські мощі «святої Варвари»

Мощі Варвари Київської

Іоасаф Кроковський (1716 р.)
і пізніші джерела

Микола Жарких

На третій версії (Д.Туптала) розвиток київської легенди припинився. Це було зумовлено великою популярністю надрукованих «Великих четьїх міней», які витримали масу перевидань, і були дуже поширеними в Україні та Росії. До того ж ця легенда була включена як додаткова стаття до «Акафісту св. Варварі», складеного київським митрополитом Іоасафом Кроковським. М.В.Закревський твердив, що Кроковський написав акафіст, коли був ченцем Печерської лаври (1697 – 1708 рр.). Акафіст був вперше надрукований в 1716 році і також витримав багато перевидань (тільки за 18 ст. подає 18 видань). Ця книга не має сучасного перевидання, тому ми цитуємо за Закревським:

Повість, написана у 1670 р. від достовірного мужа, пречесного ієромонаха Феодосія Софоновича, ігумена обителі свято-Михайлівської, пояснює: Михаїл-Святополк, князь київський, сын Ізяславів… мав першу жону грекиню, дочку Олексій Комнина, на ім’я Варвару. Коли вона від’їжджала з Цареграду в Руську землю, упросила свого батька, щоб дав їй чесні мощі св. великомучениці Варвари. І взявши мощі, принесла з собою до Києва. Муж її, великий князь Михаїл, створив кам’яну церкву на ім’я свого заступника святого архістратига Михаїла, в рік від створення світу 6616 [1108] і поклав у ній ті святі мощі чесно. Коли почалась в Руській землі війна від безбожного царя Батия, хранителі церкви сховали їх під спудом тієї церкви, у потаємному місці під сходами кам’яного стовпа, який вів на гору церкви. Коли ж по довгому часі війни скінчились, то з волі божої мощі були віднайдені, видобуті з того сховку, і знову відкрито у тій церкві благоліпно покладені [Закревский Н.В. Описание Киева. – М.: 1868 г., т. 2, с. 541].

Хоча Кроковський дав посилання на повість Ф.Софоновича, насправді все це оповідання цілком запозичене з «Четьїх міней» Туптала – без будь-яких додатків чи істотних скорочень. Тому акафіст Кроковського не може розглядатись як самостійний етап розвитку варваринської легенди.

Наступні автори уже не мали потреби напружувати власну фантазію і вигадувати щось самостійно – вони просто черпали із загальноприступних видань. Так, В.І.Новгородцев, укладаючи (десь у 1775..1786 рр.) свій «Географічний опис Києва», відзначив:

А потім благовірний великий князь київський Михаїл Святополк, правнук Володимирів, де була церква дерев'яна, створив кам’яну на честь ангела свого, святого архістратига Михаїла, в літо від Р. Хр. 1108, і монастир утвердив […] А особливо церкву і монастир знаменито прославив цей великий князь чудотворними святої великомучениці Варвари мощами, привезеними як придане супруги його, царя грецького Олексія Комнина дочки благовірної княгині Варвари Олексіївни, які й донині нетлінно почивають і чудодіють. [Описи Київського намісництва 70-80-х рр. 18 ст. – К. : Наукова думка, 1989 р., с. 33].

Ці самі дані повторені в «Історичному та географічному описі Київського намісництва» та в «Скороченому особливому описі Київського намісництва» (обидва – 1787 р.) [там само, с. 189 – 190, 293].

Нову інформацію про мощі подав у 1865 р. Л.І.Похилевич:

Найважливішу святиню головної церкви становлять святі мощі великомучениці Варвари (без голови), привезені у Київ грецькою царівною Варварою – дружиною будівника храму і родичкою грецького імператора Олексія Комнина […] В Італії є також мощі великомучениці Варвари, і латинські письменники намагаються довести їх справжність. Оскільки час і обставини принесення до Києва мощів історично відомі, то в їх справжності немає сумніву [Похилевич Л.И. Монастыри и церкви Киева. – К.: 1865 г., с. 20 – 21].

Ми не будемо сперечатись з церковним історіографом, оскільки церковна історіографія як в 19, так і на початку 21 ст. все ще перебуває на донауковому етапі розвитку. Все, що десь колись і якось було записано, вона переносить на сторінки своїх «праць», не журячись ніякою критикою. Та й як можна вимагати від них якоїсь критики? Природною межею критики релігійних легенд є атеїзм. Але кожен церковний історик, який заявляє себе атеїстом, напевно втратить свою посаду. І хто ж буде таким ворогом самому собі? Що для нас важливіше – істина чи добре оплачувана посада?

Для нас важливо, що мощі в цей час уже не мали голови. Вище ми бачили, що мощі якраз мали голову – на чому корона була? Я розумію цю звістку так, що голова була втрачена десь у 18 – 1 пол. 19 ст., можливо, під час якогось із численних перекладань мощів з однієї труни до іншої.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 639

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.