Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшиві київські мощі «святої Варвари» / Мощі Варвари Київської / Рука св.Варвари (1695 р.)

Фальшиві київські мощі «святої Варвари»

Мощі Варвари Київської

Рука св.Варвари (1695 р.)

Микола Жарких

Остання частина розглядуваної статті «Міней» присвячена лівій руці св. Варвари. Туптало починає так:

Проте про другу святої великомучениці Варвари руку святу, ліву, нехай тут не буде невідомо, бо при нетлінному тілі її святому в церкві Святомихайлівській здавна не перебувала, а затримана вона була у Грецькій землі.

Ця звістка суперечить давнішим свідченням очевидців, що київські мощі становили ціле тіло. Нагадаємо слова Л.Мюллера: «можна розглянути й поторкати всі члени» та Павла Халебського: «тіло молодої дівчини з маленькими ніжками й ручками». Туптало не знав цих звісток, що значно збільшило простір для його фантазії.

Далі він записав, що ця ліва рука св. Варвари була привезена на Волинь у 17 ст. греком Олександром Музелем, який походив з імператорського роду Кантакузинів.

Слід знати, що О.Музель (Мозеллі) був чоловік добре знаний і шанований як у Києві, так і на Волині. Про нього двічі згадував у своїх записках Петро Могила:

Такий собі Олександр Музеля, лікар за фахом, всі його знали в межах Київського воєводства, а більше Волинського, грек родом, упав, уражений паралічем, не можучи зцілитися лікарством. У літо 162[…] прийшов до Печерського монастиря [і зцілився]. Року, якого Сагайдачний помер [1622 р. – М.Ж.], того ж року на середпістя був у Києві, а те [чудо] після Великої ночі діялося [Жуковський А. Петро Могила і питання єдності церков. – К. : Мистецтво, 1997 р., с. 267 – 268]

Такий собі Олександр Музеля, родом грек, фахом же лікар, відомий усім у межах Київського воєводства, а більше Волинського, у Городку, селі Печерського монастиря, відвідав мене, архімандрита Петра Могилу, в літо 1630, місяця листопада в 24 день. То він повідав мені:

Божим же зволенням в літо 1621, у святу велику Чотиридесятницю, ми прийшли до Печерського монастиря, за благословенням отця тодішнього архімандрита Єлисея Плетенецького зайшли у печеру святого отця нашого Антонія [і там побачили чудо від мироточивих голів].

По Воскресінні ж Христовім, на четвертій неділі, був я у пана київського Гаврила Хойського у місті його Хоїще [мабуть, Гоща – М.Ж.], того ж літа 1621 розболівся вельми [і вилікувався тим миром, що чудесно отримав у Печерському монастирі] [Там само, с. 274 – 275].

О.Музель був членом Луцького православного братства з моменту його заснування (1617 р.). Він виклопотав привілей короля Владислава 4-го (датований 11 грудня 1645 р.) на будівництво мурованого шпиталю. Музель виділив на це будівництво величезну суму – 41 тис. злотих, завдяки чому будівництво, розпочате в 1646 р., було закінчено уже в наступному році [Вікіпедія, стаття ]. Це був, мабуть, наймасштабніший одноразовий внесок на користь Луцького братства за всю його історію. Збудований коштом О.Музеля братський будинок і досі стоїть у Луцьку біля Братської церкви.

О.Музель помер в 1647 р. і був похований у крипті Братської церкви в Луцьку. Всі зібрані факти показують нам чоловіка статечного, активного діяча українського православія. Подарунок мощів від такого діяча, природно, було сприйнято з належною повагою. Але це не знімає наших запитань – звідки узяв ці мощі О.Музель, ким і як було вирішено вважати їх мощами св. Варвари.

Далі Туптало продовжує: на Волині цю реліквію – буцімто – викрали іудеї, які роздробили і спалили християнську реліквію. Але попіл та кораловий перстень вони не забули віддали християнам, які поклали ці залишки у спеціальному кіотці в соборі св. Іоана Богослова у Луцьку. Пізніше луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський, коли був обраний київським митрополитом, перевіз цю реліквію до Києва, до Софійського собору.

Можна припустити, що Туптало записав цю історію зі слів самого героя оповідання – митрополита Гедеона.

Звичайно, роздроблення і спалення знімають всі можливі питання щодо автентичності цих мощів з боку атеїстів усіх поколінь і толків, включно із любителями радіовуглецевого датування. Похвальна обережність!..

Ця цілком неймовірна історія із запасною лівою рукою св. Варвари не викликала великого ентузіазму в наступних київських ієрархів. Так, у 1825 році митрополит Є.Болховитинов, описуючи мощі, які зберігались у Софійському соборі, подав тільки побіжну згадку про мощі «великомучениць грецьких: Фекли першомучениці, Варвари, Марини». На той час вони зберігались у великому загальному ковчезі, влаштованому в 1824 р., разом із мощами десятків інших святих ().

В очах митрополита Євгенія, який власне був ініціатором описаної «колективізації» мощів, вони не становили великої цінності й не заслуговували на окреме опорядження. Про окремий кіотець, привезений митрополитом Гедеоном, Євгеній не згадав.

Так «запасні» мощі св. Варвари, які не вписувались у київську легенду, були виключені з кола предметів поклоніння, щоб не створювати нездорової конкуренції й не подавати притоки для кпинів нам – атеїстам, матеріалістам і раціоналістам.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 687

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.