Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшиві київські мощі «святої Варвари» / Мощі Варвари Київської / Мовчання джерел 1 третини 17 ст.

Фальшиві київські мощі «святої Варвари»

Мощі Варвари Київської

Мовчання джерел 1 третини 17 ст.

Микола Жарких

У бурхливих подіях церковної історії Києва 1 пол. 17 ст. київські мощі не згадуються. На мою думку, так сталось через те, що на той час ці мощі ще не вважались мощами св. Варвари і через те не становили великої цінності.

Навіть у такій дражливій справі, як спроба передачі монастиря уніатам, мощі не згадуються. Митрополит І.Потій аргументував необхідність передачі тим, що монастир перебував (нібито) без догляду і богослужіння в ньому не проводилось. Король Сигізмунд 3-й, погоджуючись на це, передав уніатам «всі пожитки та доходи, здавна до того монастиря належачі», але про мощі знову – ані слова (жалуванна грамота короля Сигізмунда 3-го для Іпатія Потія з 15 вересня 1612 р. [Акты западной России, т. 4, № 186]).

В 1620 році у Києві довгий час провів єрусалимський патріарх Феофан. Він відвідував київські святині і перерахував їх у своїй грамоті від 26 травня 1620 р. Там ми читаємо: «[…] в монастыре Печерском, где и мощи различные преподобных угодников божих видевши, лобызали и судили воздать им честь, достойную святыни; в пустынном монастыре св. Николая; в монастыре св. Михаила Золотоверхом; в монастыре св. Троицы, свято-Кирилловском […]» [Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. – К.: 1846 г., т. 2, отд. 1, с. 62]. Отже, ми бачимо, що патріарх приділяв велику увагу мощам і напевно не проминув би поклонитися мощам св. Варвари, якби у Золотоверхому монастирі знали, що в них такі мощі є. Але михайлівські ченці на той час ще цього не знали.

В 1627 році ігуменом Києво-Печерської лаври був обраний Петро Могила. На цій посаді він збирав відомості про чудеса, які відбувались у межах православного відомства. Цих чудес він записав до 30, датуються вони часом від 1597 до 1630 року. Для деяких чудес вказано дати, коли П.Могила вписав їх до своєї книги. Крайніми тут є дати 14.01.1629 – 29.04.1631 рр. Ці записи нині видані [Жуковський А. Петро Могила і питання єдності церков. – К. : Мистецтво, 1997 р., с. 257 – 275].

Показовими є місця, де відбувались чудеса: Києво-Печерська лавра – 18, Межигірський монастир – 2, Біла Церква – 4, інші місця – 3. Два чуда, які трапились в Межигірському монастирі, Могила записав зі слів свого близького приятеля – ігумена того монастиря Іова Борецького. Запитаємо себе – чому в записах немає жодного чуда з Михайлівського монастиря з часу, коли митрополитом (і одночасно михайлівським ігуменом) був той самий Борецький? Очевидна відповідь на це запитання полягає в тому, що Борецький і Могила не вважали мощі дівчини, які перебували в Михайлівському монастирі, за щось особливе, і не сподівалися від них ніяких чудес.

Якби вони вважали ці мощі належними до св. Варвари Геліопольської, вони б обов’язково подбали за організацію відповідних чудес. Забігаючи наперед, зазначимо, що пізніше Ф.Софонович почав збирати чудеса від св. Варвари – і назбирав їх 17. Отже, відсутність чудес св. Варвари в Києві у непрямий спосіб свідчить, що культу св. Варвари ще не існувало, і київські мощі ще не вважались давньою загальнохристиянською святинею.

Згадка про приділ св. Варвари у Михайлівському соборі містилась у заповіті митрополита Йова Борецького, складеному 1 березня 1631 р. [Закревский Н.В. Описание Киева. – М.: 1868 г., т. 2, с. 520; те саме: Голубев С.Т. Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники. – К.: 1883 г., т. 1, приложения, с. 398]. Йов згадав, що замовив певну столярську роботу в приділах Введення богородиці та св. Варвари столяру Роману, і сплатив йому тільки 35 кіп грошів, а ще 90 кіп він лишився йому винним. Йов заповів, щоб браття монастиря сплатила ці гроші Романові і доклала зусиль, аби та робота «цілком закінчена і помальована у згаданих вівтарях зісталася». Я думаю, Роман мав зробити дерев’яні (різьблені?) кіоти для розміщення ікон, які ще мають бути намальовані (малярство напевно до справи Романа не належало).

Отже, Йов влаштував у собору капличку св. Варвари (її не слід плутати з пізнішим великим приділом св. Варвари, прибудованим до давнього собору в кінці 17 ст.). Але про мощі св. Варвари він не згадав, тому не можна вважати цей документ доказом, що Йов вважав київські мощі мощами св. Варвари Геліопольської. Храмів св. Варвари відомо багато, але це не значить, що в кожному з них були мощі святої. І те саме ми можемо повторити про храми будь-якого святого.

Наступником Йова Борецького на посадах київського митрополита та михайлівського ігумена став Ісайя Копинський. Але його підтримувала тільки частина ченців; друга частина (за якою стояв митрополит Петро Могила) вважала своїм ігуменом Філофея Кизаревича. 18 серпня 1635 р. ця остання група подала скаргу на Ісайю Копинського, звинувачуючи його у захопленні монастирського майна [Закревский Н.В. Описание Киева. – М.: 1868 г., т. 2, с. 521 – 522]. Яке ж майно становило цінність в очах михайлівських ченців? Вони скаржилися, що Ісайя забрав:

– скриню з документами на земельні володіння монастиря (перераховано, які саме володіння);

– церковні облачення (вони детально перераховані, навіть з грошовою оцінкою);

– церковні книги (вони також детально перераховані, теж з грошовою оцінкою);

– інші книги та начиння, які детально не можна пригадати.

Скарга перераховує ці категорії саме в такому порядку. І знову, як і в документі 1612 р., ми не бачимо серед цінностій мощів св. Варвари.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 901

Модифіковано : 10.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.