Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшиві київські мощі «святої Варвари» / Мощі святої Варвари Геліопольської

Фальшиві київські мощі «святої Варвари»

Мощі святої Варвари Геліопольської

Микола Жарких

Для того, щоб зрозуміти походження київського культу св. Варвари, нам треба подивитись на цю святу в загальнохристиянському контексті.

Варвара загинула як мучениця за віру в героїчну добу християнства (2 пол. 1 – поч. 4 ст. н.е.), коли римська влада час від часу згадувала про існування нею ж виданого закону, за яким усіх християн належало страчувати. На той час діяли спрощені правила прийому в партію християнських святих, і всі мученики за віру автоматично потрапляли в почесну категорію «святих». Для цього християнські громади складали списки мучеників – мартирологи, частина з яких дійшла до нашого часу. Якими ж конкретними відомостями про Варвару ми володіємо?

Я маю зауважити, що цей розділ написаний мною не за першоджерелами, а на підставі енциклопедичних довідок. Дуже змістовну довідку про св. Варвару подає «». У своєму викладі я користаюсь цими даними та іншими оглядовими статтями, акцентуючи на тих моментах, які становлять інтерес для нашої теми.

Джерела про св. Варвару

В найдавнішому «Мартиролозі св. Ієроніма» (4 ст.) її імені ще немає. Щоправда, авторство Ієроніма (а тому й дата укладання) щодо цього мартирологу є сумнівним; згідно інших поглядів, твір був укладений в кінці 6 – на поч. 7 ст. Але в такому випадку виходило б, що навіть у цей час Варвара ще не була добре відома в західній церкві.

Найдавніші тексти житія св. Варвари походять з 7 ст. Відомо кілька житій 8 – 9 ст.; житіє св. Варвари увійшло до колекції житій, укладеної Симеоном Метафрастом (2 пол. 10 ст.). Окрім житій, Варварі присвячено кілька похвальних слів 8 – 12 ст. Нові редакції житія продовжували укладались і пізніше (в 17 ст. в Україні такі редакції уклали Ф.Софонович та Д.Туптало).

Літературна історія цього житія за всіма текстами, написаними усіма мовами, здається, не була предметом спеціального дослідження (принаймні воно не опубліковане в Інтернеті і – якщо існує – «знаходиться поза зоною досяжності»).

Але примітно, що найраніші житія віддалені від найпізнішої епохи масового мучеництва християн (за Діоклетіана, поч. 4 ст.) принаймні на 300 – 400 років. Ясна річ, що ніяка усна пам’ять про Варвару не могла перетривати таку прірву часу. Я думаю, що в розпорядженні агіографів було тільки голе ім’я Варвари та факт її мучеництва. Все інше їм доводилось доповнювати з агіографічних шаблонів і власних вигадок.

Факти з житія

Батьком Варвари був топарх Діоскор. Єдиний її вчинок – це будівництво приміщення з 3 вікнами, котрі мали символізувати святу Трійцю. От через Трійцю вона і постраждала (хоча витягнути з цього якусь хронологічну вказівку навряд чи можливо). Батько відвіз її у селище Геласій і віддав на суд ігемона (правителя) Маркіана. Опис страждань Варвари може зворушити навіть людину, загартовану читанням «Архіпелага ГУЛАГ», але не містить ніяких індивідуальних деталей. Варвару було засуджено до головосіка (у римлян кат відрубав голови мечем).

Час її мучеництва

Житійні джерела звичайно не містять років подій. Житія Варвари не становлять винятку – вони подають тільки, що вона загинула за правління імператора Максиміна. Якого? Одні думають на Максиміна Фракійця (правив у 235 – 238 рр.; ну, в нього ще був син і співправитель – Максимін Молодший, теж був при владі в 235 – 238 рр.); інші думають про іншу пару правителів – Максиміна Дазу (правив у 305 – 313 рр.) чи Максиміана (правив у 285 – 305 рр. як співправитель Діоклетіана, разом з яким відрікся від влади в 305 р.; в 306 – 310 рр. намагався повернути собі владу, аж поки не загинув).

Останні двоє як пташки гнізда Діоклетіанова уславились переслідуванням християн; але якщо Максиміан діяв переважно в Галії та Італії, то Максимін Даза мав під своїм берлом східні провінції імперії та Єгипет.

Але в цілому з наявних даних не можна виснувати ніякий вузький період, а тим більше конкретну дату. Найбільш обережні автори відносять Варвару загально до 3 ст.; дата 306 р., яка мандрує з однієї енциклопедії до іншої, не має за собою ніякого конкретного джерела і поширюється тільки тому, що людський розум не терпить порожнечі і вимагає «конкретних даних» навіть там, де їх достовірно немає. Оця ілюзорична конкретність заміняє реальні дуже скупі знання.

Місце її мучеництва

Ранні грецькі джерела (7 – 8 ст.) називають місто Геліополь, деякі – Нікомідію (Бароній вважав найбільш вірогідним місцем саме Нікомідію). Пізніші західні джерела (8 – 9 ст.) називають область Тоскану в Італії («Martyrologium Romanum parvum», бл. 700 р.), Рим або Антіохію (так записано в доповненнях до мартирології св. Ієроніма та у Беди) – тобто в цілому весь ареал християнства.

Щодо Геліополя (Іліополя), з яким найчастіше пов’язують цю подію, теж немає повної ясності – чи це місто в Єгипті (район сучасного Каїра; так писали з греків – Симеон Метафраст, з латинян – Момбрицій), чи Геліополь-Баальбек в сучасному Лівані. Найчастіше думають саме про Баальбек, але підстав для цього нема – і тут ми маємо справу з ілюзорною конкретністю.

Додаткову інтригу вносять відомості про поховання Варвари в селищі Геласій, що за 12 миль від міста Евхаїт у Пафлагонії. Селище Геласій зараз невідоме, а руїни міста Евхаїта частково зайняті сучасним турецьким селищем Бейозу (Beyözü; воно знаходиться приблизно за 25 км на схід від міста Чорум).

Топографія можливих місць мучеництва св. Варвари

Топографія можливих місць мучеництва св. Варвари на карті Римської імперії (топооснова – з )

Множинність святих Варвар

Щоб пояснити всі ці суперечливі дані за допомогою однієї гіпотези, слід припустити, що на території Римської імперії в декількох християнських громадах зберігалась пам’ять про своїх, місцевих дівчат на ім’я Варвара. Конкретна інформація про них була мінімальною і мабуть зводилась до одного голого імені у місцевому мартиролозі (списку мучеників).

Коли було написане перше житіє Варвари і воно почало поширюватись серед християн, кожна з вищезгаданих громад могла вважати, що це житіє присвячене саме «її» святій. Наслідком цього переконання стало внесення в житія місцевих географічних назв і хронологічних ознак, що надавало житію ілюзоричний вигляд конкретності. Так виникла група локальних версій житія, які однаково розповідають про всі основні події, але розрізняються географічними і хронологічними реперами.

На наступному етапі розвитку культу св. Варвари відбувався зворотній процес – епічної концентрації, коли в процесі формування християнського героїчного епосу реальні подробиці з життя реальних людей відриваються від свого місця і часу і концентруються довкола однієї центральної постаті, в нашому випадку – Варвари Геліопольської. Дрібні місцеві культи локальних святих Варвар (маловідомих, але реальних осіб) зливаються в єдиний культ Варвари Геліопольської (постаті цілком вигаданої, ілюзоричної).

На сліди місцевих культів і локальні версії житія перестали звертати увагу. Як і у випадку з Ісусом Христом, літературний образ-фікція повністю заступив конкретну особу.

Деякі більш рішучі автори, зокрема, «» (1913 р.), взагалі заперечують будь-яку історичну основу розповіді про св. Варвару і вважають її чистою літературною вигадкою.

Мощі св. Варвари

Простежена нами розмитість місця мучеництва св. Варвари для нашої теми – мощів святої – ще гірша, ніж непевність її історії, бо невідомо, де їх шукати. Але той, хто хоче знайти якісь мощі, може «знайти» їх де завгодно, і якщо тільки в нього вистачить сміливості проголосити «оце вони й є – мощі такого-то святого», то всі християни в це мовчки повірять – така вже традиція.

Яскравий приклад такого волюнтарного здобуття «історичної інформації» ми бачимо у випадку із днем народження св. Євгенія Трапезундського. Цей святий мученик загинув за віру за імператора Діоклетіана (отже, десь в кінці 3 – на початку 4 ст.). Десь у 880-х роках цей святий тричі «з’являвся» клірикам і мирянам Трапезунда, вимагаючи, щоб вони святкували день його народження – 24 червня (цей день дуже вигідно співпадає не тільки з днем різдва Іоана Предтечі, але й з початком збору врожаю та з ярмарком, який на той час проводився в Трапезунді. Одкровення одкровенням, але й про гроші не забули…). Це чудо було організоване ігуменом монастиря св. Євгенія Антонієм та дукою Іоаном Халдом. Тому починаючи з часу правління імператора Василя 1-го (правив у 867 – 886 рр.) почалось святкування цього дня народження. [Карпов С.П. История Трапезундской империи. – Спб.: Алетейя, 2006 г., с. 69, 70, 457, 458, 479; стаття ]

Історичної ваги така «інформація» не має, хоча вона має за собою авторитет давнини (мовляв, люди 9-го ст. були на 1200 років ближчі до часу події, ніж ми, і могли знати щось таке, що нам не відомо). Оцей авторитет давнини часто стає авторитетом історичного джерела, хоча у конкретному випадку Євгенія Трапезундського через 600 років після його загибелі ніхто нічого пам’ятати не міг (якби була якась усна пам’ять чи письмове джерело, то мабуть не було б потреби в такому екзотичному способі явлення дати, як одкровення самого святого).

Звичайно, було б помилкою повторювати думку старих атеїстів, що всі такі випадки були свідомим обманом. Я – науковий атеїст 21 ст. – думаю, що в давнину і серед християн траплялись люди справді віруючі, які цілком щиро вірили у правдивість таких знахідок. До того ж у християнській традиції «божественне натхнення», тобто довільна асоціація думок релігійно екзальтованої людини, уважалось за доказ; і якщо це «божественне натхнення» спадало на людину, яка мала якусь церковну владу, то цього було досить для «ідентифікації» знайдених останків як мощів того чи іншого святого.

Але пізніше містичне «натхнення» було витіснено холодним розрахунком прибутків, які мало принести професійним християнам володіння тим чи іншим «святим предметом», і «віднайдення» їх було поставлено на потік. Почався етап промислової експлуатації святинь, який триває і досі.

З викладеної історії випливають наступні вимоги до мощів, які претендують на звання мощів св. Варвари:

1. Жіноча стать;

2. Вік 15 – 20 років;

3. Перерубані шийні позвонки;

4. Радіовуглецева дата 3 – 4 ст. н.е.

Розглянемо, наскільки пропоновані нам мощі відповідають цим вимогам.

Константинопольський культ св. Варвари

Офіційного урочистого проголошення Варвари святою не було, і тому ми не знаємо, де й коли було встановлено день її пам’яті – 4 грудня.

Перше повідомлення про храм св. Варвари, яке вдається датувати, стосується будівлі в Константинополі у кварталі Василиска, спорудженої за наказом Вирини, удови по імператору Льву 1-у. Час її вдовування – 474 – 484 рр., що дає орієнтовну дату храму і початку культу св. Варвари. З цього часу і до початку 11 ст. культ св. Варвари зосереджується в Константинополі.

Потім за імператора Юстина її мощі було перевезено до Константинополя і покладено у церкві св. Варвари (дали ми будемо називати ці останки «константинопольські мощі-1», КМ-1). Імператор Юстин 1-й правив у 518 – 527 рр., Юстин 2-й – в 565 – 578 рр. Можна думати на будь-кого, і тому часто пишуть, що це перевезення мощів сталось в 6 ст. Висловлена думка, що це сталось раніше, ще в 4 ст.; на мій погляд, така рання дата суперечить хронології всього процесу прославлення св. Варвари.

Серед розглянутої нами множини місцевих св. Варвар не було Варвари Константинопольської – з тієї простої причини, що це місто як столиця було засновано уже після закінчення усіх гонінь на християн. Тому константинопольський клір був змушений шукати її мощі деінде. А хто пильно шукає, той обов’язково знайде…

Варто відзначити, що ніякого урочистого і пишно обставленого віднайдення мощів св. Варвари не було (зразком тут може бути старанно зрежисоване і добре описане віднайдення мощів св. Климента в Херсонесі). Так само не було й урочисто обставленого перенесення віднайдених невідомо де мощів до Константинополя. Тому час і обставини цієї події залишаються невідомими, і ми не маємо свята перенесення мощів св. Варвари до Константинополя.

З усього цього можна зробити висновок, що самі організатори мощів св. Варвари не були так дуже певні свого «відкриття» і намагалися приховати реальні обставини появи цих мощів у столиці Візантії. Мабуть, у цих реальних обставинах було щось таке, що суперечило прославленню нововідкритих мощів. Це приховування дало свої плоди: аж до початку 21 ст. ніхто – ані християни, ані атеїсти – не задавали собі запитання, яким ярмісом св. Варвара потрапила до Константинополя. Всі мовчки погоджувались, що Константинополь – це таке місто, де можна знайти мощі будь-якого святого і що святі там сиплються як достиглі груші з дерева…

При цьому храмі проводились щорічні обходи пам’яті св. Варвари. Окрім цієї церкви, у Константонополі було ще принаймні 3 інших церкви св. Варвари. Один з них збудував імператор Лев 6-й (886 – 912 рр.) у Великому палаці.

Повторимо, що в 2 пол. 10 ст. житіє св. Варвари увійшло до колекції житій, укладеної Симеоном Метафрастом. Ця високоавторитетна збірка сприяла зміцненню культу св. Варвари.

Всі перелічені факти говорять про дуже велику популярність культу св. Варвари у столиці Візантії.

Десь в кінці 10 – на початку 11 ст. з нагоди шлюбу Джованні Орсеоло з Марією Аргіропулиною мощі св. Варвари були перевезені до Венеції. В деталях хронології цих подій різні автори розходяться: за одними даними, шлюб стався в 1005..1006 рр., за другими – раніше, бо їх дитина народилась в 1002..1004 рр., а сам Джованні помер в 1007 р. від чуми.

Спочатку мощі св. Варвари були покладені у каплиці при собору св. Марка. У 1009 році рідні брати Джованні – Отто Орсеоло (на той час дож Венеції) та Орсо (єпископ Торчелло) та їх сестра Феліцита (настоятелька монастиря св. Іоана Богослова у Торчелло) перенесли ці мощі до храму св. Іоана Богослова (в одноіменному монастирі) на острові Торчелло [на цьому острові колись було 12 парафіальних церков і 16 монастирів, але до нашого часу збереглись тільки 2 храми. Церква св. Іоана Богослова не збереглась].

Це було нетлінне тіло без голови. Цю святиню бачив невідомий на ім’я суздалець, який в 1437 – 1440 рр. їздив на Флорентійський собор і залишив опис подорожі.

З цим повідомленням добре узгоджується повідомлення новгородського паломника Стефана, який відвідав Константинополь в 1348 – 1349 рр. і бачив там голову св. Варвари.

За свідченнями очевидців, у Венеції мощі зберігались у храмі св. Іоана Богослова і у 18 ст. В час наполеонівських війн (поч. 19 ст.) вони були перенесені до церкви св. Мартина на острові Мурано.

1 червня 2003 р. за домовленістю між католицькою та грецькою православною церквами ця святиня була передана з Венеції і вміщена для довічного зберігання у церкві св. Варвари в Афінах [].

Що собою являють ці останки – сучасні попи не поспішають розповідати (а тим більше робити радіовуглецевий аналіз).

Всі наведені факти вкладаються в одну несуперечливу версію. Константинопольські мощі-1 справді були останками дівчини, якій відрубали голову. Тобто її доля була подібна до житія св. Варвари – і тільки. На рубежі 10-11 ст. КМ-1 були розчленовані, і голова надалі лишилась в Константинополі, а тіло було перевезено до Венеції і в 2003 р. перевезено до Афін. Доля голови невідома, мабуть, ця частина мощів була втрачена після завоювання Константинополя турками (1453 р.).

В наш час частина голови св. Варвари зберігається у церкві Агія-Епіскепсіс у м. Трикалі (Фесалія, Греція). Мені невідомо, чи вважаються ці мощі залишками КМ-1.

«Чудеса» з розмноженням мощів

Венеціанські мощі св. Варвари з невідомої мені причини не набули широкої популярності, і в 11 – 15 ст. центром культу св. Варвари залишався Константинополь. Тут розіграли виставу обретіння мощів «на біс», причому за усталеною традицією виконання цієї вистави було секретним. Знові ніхто не міг сказати, хто, де, коли і за яких обставин знайшов новий екземпляр цих мощів. Тільки з повідомлень паломників ми дізнаємось, що новий екземпляр було виставлено для поклоніння і що він був не гіршим за КМ-1.

Так, у 1200 р. Константинополь відвідав новгородський паломник Антоній. Він бачив грудь св. Варвари (не ціле її тіло і не голову). Ясно, що це були константинопольські мощі-2 (КМ-2), не пов’язані з КМ-1.

В 1258 р., за три роки до падіння Латинської імперії, венеціанець Рафаель вивіз з Константинополя ще якусь частку мощів св. Варвари і поклав її у Венеції у церкві Санта Марія дель Кроче [у Венеції відомо 37 церков св. Марії, включаючи зруйновані, але «дель Кроче» серед них нема. Який саме храм мався на увазі – я розбирати не берусь. Кілька церков з такою назвою відомі в інших містах Італії]. Чи були це цілі КМ-2, чи їх частина, чи частина КМ-1 – вирішити не можна. Можливо, венеціанські священики, маючи в одному місті двоє одноіменних мощів, зацікавились цим фактом і намагались з’ясувати їх взаємний зв’язок. Документальне підтвердження цього інтересу мені не відоме, але можна припустити, що мовчання подальшої історії про цей дар Рафаеля означає, що його святиня була «забракована».

Руський паломник Василь, який відвідав Єрусалим у 1465 – 1466 рр., занотував у монастирі св. Хреста руку св. Варвари [].

В наш час частина руки св. Варвари зберігається у монастирі Симонопетра на Афоні. Звідки, коли і як вона з’явилась – мені не відомо.

Всі ці та інші повідомлення про наявність дрібних часток мощів св. Варвари не надаються до історичної перевірки, а самі частки – до встановлення походження від того чи іншого «достовірного» тіла св. Варвари. Вони показують тільки, що культ св. Варвари був дуже поширеним, і володіння часткою її мощів приносило цілком очевидні матеріальні вигоди їх власнику. Тому ця історія рясніє фактами передачі / подарунку часток цих мощів.

Зрештою, ще в середині 19 ст. було підраховано, що в Західній Європі в різних місцях зберігаються 20 тулубів і 26 голів св. Юліана (та й інших святих – у співмірних кількостях). На цьому блискучому тлі кількість мощів св. Варвари далеко не вражає…

Після захоплення Константинополя турками місцевий культ св. Варвари занепав (я не знаю свідчень паломників про нього після 1453 р.). Але недаремно кажуть, що святе місце порожнім не буває. От і в нашому випадку після 150 років занепаду в кінці 16 ст. з’являються повідомлення про ціле тіло св. Варвари в Києві…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3775

Модифіковано : 12.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.