Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшивий ювілей, або… / Три кити києво-софіє-засновознавства / Титмар Мерзебурзький

Фальшивий ювілей,
або
Помилковість думки про заснування
Київської Софії князем Володимиром

Три кити києво-софіє-засновознавства

Титмар Мерзебурзький

М.І.Жарких

Thietmar (Dietmar, Dithmar) von Merseburg (25 липня 975 – 1 грудня 1018) був єпископом у Мерзебурзі і автором хроніки (Chronicon Thietmari Merseburgensis).

Біографічні відомості про нього можна подивитись у «» та у докладній до нового російського перекладу його хроніки.

Коли хто не знає, де знаходиться цей Мерзебург, я зараз поясню (це зовсім недалеко від Бердичева). З Києва ми вирушаємо просто на Коростишів (тобто на захід) і відміряємо 1275 км – і вже ми у Мерзебурзі. Від Лейпцига це всього 30 км на захід, від Берліна – 195 км на південний захід.

Титмар писав хроніку в останні шість років свого життя. Вона складається з восьми книг. Дуже несподівана для нас особливість – хроніка дійшла до наших днів в автографі (хоч він сильно постраждав у 1945 році).

Слід знати, що останні параграфи (30 – 34-й) 8-ї книги написані Титмаром власноручно, хоча більша частина кодексу написана його секретарями. Отже, й «наші» параграфи (31 – 33) написані його рукою, буквально в останні тижні (коли не дні) життя єпископа.

Хроніка була вперше видана латинською мовою у Франкфурті-на-Майні в 1580 р. і потім у 17 – 18 ст. неодноразово перевидавалась. Зразкове (як на той час) наукове видання вийшло в 1839 році як 3-й том серії «Monumenta Germaniae historica, Scriptores»; після цього хроніка ще не раз перевидавалась у 19 і 20 ст.

Німецький переклад хроніки був уперше надрукований у Лейпцигу в 1606 р., пізніше також було немало видань німецькою мовою. В 2005 році в Інтернеті було опубліковано новий повний переклад російською мовою, який у 2009 р. вийшов у вигляді книги.

Всі дослідники, які писали про цю хроніку, одностайно характеризують її як дуже цінне і надійне джерело.

Як джерело для історії Києва ця хроніка використовувалась принаймні з кінця 18 ст. Так, її цитує М.Берлінський у своїй «Історії Києва», написаній в 1800 р. (Берлінський М.Ф. Історія міста Києва. – К. : Наукова думка, 1991 р., с. 40).

Тепер подивимось, що саме написав Титмар про київські події початку 11 ст.

Латинський текст з 8-ї книги
n31. (16.) Nec tacendum est, quod in Ruscia contigit lugubre damnum. Bolizlavus namque eam grandi exercitu peciit multumque ei nostro famine nocuit. Mense etenim Iulio et XI. Kal. Aug. predictus dux ad 31. (16.) Нельзя также умолчать о прискорбном несчастье, случившемся на Руси. Ведь Болеслав, напав на неё, согласно нашему совету, с большим войском, причинил ей большой вред. Так, в июле месяце, 22-го числа этот князь,
quendam fluvium veniens ibidem exercitum suimet castra metari pontesque necessarios parare iubet. Iuxta quem rex Ruscorum cum suis sedens futurum duelli invicem condicti eventum sollicitus expectabat. Interim Poleniorum provocacione hostis presens ad bellum excitatur et ab amne, quem tuebatur, ex inopinata prosperitate fugatur. Ex hoc rumore Bolizlavus extollitur et consocios parari et accelerare rogans fluvium, etsi laboriose, velociter transcendit. Inimica autem acies contra turmatim ordinata patriam defendere suam frustra nititur. Namque in primo conflictu cedit ac numquam postea fortiter resistit. Ibi tum cesa est innumera multitudo fugiencium et parva victorum. Hericus miles inclitus ex nostris oppetiit, quem imperator noster in vinculis diu retinuit. Ex illa die Bolizlavus optata prosperitate inimicos palantes insequitur et ab incolis omnibus suscipitur multisque muneribus honoratur. придя к какой-то реке, стал там вместе со своим войском лагерем и велел приготовить необходимые [для переправы] мосты. Русский король, расположившись возле него со своими людьми, с тревогой ожидал исхода будущего, условленного между ними сражения. Между тем, враг, подстрекаемый поляками, был вызван на битву и, в результате внезапного успеха, был отброшен от реки, которую оборонял. Ободрённый этой суматохой Болеслав, требуя, чтобы союзники приготовились и поторопились, тотчас же, хоть и с большим трудом, но перешёл реку. Вражеское войско, выстроенное против него, напрасно старалось защитить своё отечество. Уже в первой схватке оно подалось и более уже не оказывало сильного сопротивления. Там тогда было перебито огромное количество бежавших [врагов] и очень мало победителей. Из наших погиб славный рыцарь Эрик, которого наш император долгое время держал в оковах. С того дня Болеслав, развивая успех, преследовал разбежавшихся врагов; он был принят всеми местными жителями и почтён богатыми дарами.
n32. Interea quedam civitas fratri suo tunc obediens a Iarizlavo vi capitur, et habitator eiusdem abducitur. Urbs autem Kitava nimis valida ab hostibus Pedeneis ortatu Bolizlavi crebra inpugnacione concutitur et incendio gravi minoratur. Defensa est autem ab suis habitatoribus, sed celeriter patuit extraneis viribus; namque a rege suo in fugam verso relicta XVIIII. Kal. Sept. Bolizlavum et, quem diu amiserat, Zentepulcum seniorem suum, cuius gratia et nostrorum timore omnis hec regio conversa est, suscepit. Archiepiscopus – 32. Между тем, Ярослав силой захватил некий город, послушный его брату и увёл его жителей. Киев же, весьма сильный город, подвергся, согласно приказу Болеслава, частым атакам со стороны своих врагов печенегов и был сильно ослаблен в результате большого пожара. Защищали его сами горожане, довольно быстро, впрочем, открыв ворота чужеземцам; ведь, оставленный своим, обращённым в бегство королём, этот город 14 августа принял Болеслава и Святополка, своего господина, от которого долго отказывался; и вся страна та из страха перед нами обратилась к его милости. Архиепископ
civitatis illius cum reliquiis sanctorum et ceteris ornatibus diversis hos advenientes honoravit in sancte monasterio Sofhiae, quod in priori anno miserabiliter casu accidente combustum est. того города почтил прибывших в храме св. Софии, – который в прошлом году сгорел по причине несчастного случая, – с мощами святых и прочими украшениями. [monasterio – це таки монастир, не храм. Тут переклад дуже невдалий. – М.Ж.]
Ibi fuit noverca regis predicti, uxor et VIIII sorores eiusdem, quarum unam prius ab eo desideratam antiquus fornicator Bolizlavus oblita contectali sua iniuste duxerat. Ineffabilis ibi pecunia ei ostenditur, cuius magna pars hospitibus suis ac fautoribus distribuitur, quedam vero ad patriam mittitur. Fuerant in auxilio predicti ducis ex parte nostra trecenti et ex Ungariis quingenti, ex Petineis autem mille viri. Omnes hii tunc domum remittebantur, cum indigenas adventare, fideles sibi apparere, senior prefatus letabatur. In magna hac civitate, que istius regni caput est, plus quam quadringente habentur eclesiae et mercatus VIII, populi autem ignota manus; quae, sicut omnis haec provincia, ex fugitivorum robore servorum huc undique confluencium et maxime ex velocibus Danis, multum se nocentibus Pecinegis hactenus resistebat et alios vincebat. Там же находились мачеха названного короля, его жена и 9 сестёр, из которых одну, уже давно им желанную, старый развратник Болеслав, забыв о своей супруге, незаконно увёл с собой. Ему представили там огромные богатства, большую часть которых он раздал своим друзьям и сторонникам, а кое-что отослал на родину. Этому князю помогали 300 мужей с нашей стороны, 500 – от венгров, печенегов же – 1000. Все они были отправлены по домам, как только пришли местные жители и, выразив свою верность, доставили названному господину большую радость. В том большом городе, который является столицей этого королевства, имеется 400 церквей, 8 ярмарок, а людей – неведомое количество; они, как и вся та провинция, состоят из сильных, беглых рабов, отовсюду прибывших сюда, и, особенно, из быстрых данов; до сих пор они, успешно сопротивляясь сильно им досаждавшим печенегам, побеждали других.

Оповідання хроніста базується на розповіді когось із тих трьохсот «наших», тобто саксонських рицарів, які допомагали Болеславу. Русь взагалі знаходилась за межами Титмарової ойкумени (тобто території, яка його цікавила і з подіями в якій він був добре обізнаний). Тому його запис не несе особистої чи політичної тенденційності; можна вважати, що він записав те, що почув. Інша справа – що саме запам’ятали і розповіли йому саксонські чоботиська. Тут відчувається, що мовний бар’єр страшенно їм заважав.

22 липня військо Болеслава підійшло до ріки, назви якої саксонець не затямив (з інших джерел ми знаємо, що це був Буг). Ярослав захопив якийсь Святополків город (і цієї назви не запам’ятали). Після перемоги над військом Ярослава союзники підійшли до міста Kitava. Дорогоцінна для нас описка, з якої видно, що ні саксонські вояки, ні сам Титмар ніколи не чули назви головного города Русі і записана ця назва з уст. (Аналогічну проблему мав Титмар з іменем Святополк, який перетворився на Zentepulc-а. Можливо, саксонець запам’ятав це ім’я так, як його вимовляли поляки – Świętopólk, Свентопулк, Швентопулк. Титмарове «Z» у передачі слов’янських імен відповідає нашому «С», тому читати слід «Сентепулк»).

У Київ переможці вступили 14 серпня, через 24 дні після битви. Відстань від Буга (наприклад, від Берестя) до Києва – приблизно 510 км, що дає темп наступу 21..22 км на добу. Твердження, що Болеслав швидко розвивав свій успіх, відповідає дійсності.

Сторінка хроніки Титмара зі згадкою монастиря св. Софії

Сторінка хроніки Титмара () зі згадкою монастиря св. Софії

Їх зустрів архієпископ (ім’я його не запам’ятали) у монастирі св. Софії (назва Sofhiae лежить між орфографічним написанням Sophiae та фонетичним написанням Sofiae). Грецьку релігійну термінологію Титмар знав добре, і можна не сумніватись – коли він написав «архієпископ», то уявляв собі таки архієпископа, а не, скажімо, митрополита; і коли написав «монастир», то уявляв собі монастир, а не церкву (ecclesia) чи собор. Інша справа – наскільки розбирався у таких тонкощах саксонський вояк, який вмів тільки ворогів упень рубати (коли він розповів про загибель рицаря Еріка, тут він був якраз у межах своєї компетентності; і Титмар не проминув нагоди показати свою обізнаність, додавши, що це той самий Ерік, якого імператор довго тримав у кайданах).

Припустимо, що його оповідання було таке : «Я бачив велику церкву, оточену з усіх боків кам’яними палатами; там нас зустрів головний священик того міста». Знайомий з київськими обставинами одразу уявить собі Десятинну церкву, оточену двоповерховими палацами (їх призначення точно невідоме, то може бути, що частину приміщень займала адміністрація руської церкви). Але людина, яка Києва не бачила, натомість бачила католицькі монастирі, уявить собі собор з клуатром (як собор у Майнці, ровесник Десятинної церкви).

Ансамбль Десятинної церкви в Києві Ансамбль собору в Майнці
Ансамбль Десятинної церкви в Києві.
Заснований в 988 р.
Ансамбль собору в Майнці.
Заснований в 975 р.

Надзвичайної подібності планів цих ансамблів нема, але нам ідеться не про порівняння візуальних образів, а про образ, уявлений на основі словесного опису. В якості домашнього завдання пропоную читачам скласти описи кожного ансамблю обсягом в одне речення, не вживаючи при цьому мудрих слів типу «екседра», «трансепт», «прямокутний трикутник» та «серединний перпендикуляр».

Я цілком допускаю, що на підставі оповідання рицаря Титмар уявив собі щось на кшталт Майнцького комплексу і написав «монастир». Окрім того, він знав, що єпископ чи архієпископ обов’язково має бути ченцем (як то ведеться й до сьогодні); а що таке монастир, як не місце, де живе чернець ?

Отож можна висловити припущення, що під «монастирем» Титмарового оповідання ховається ансамбль Десятинної церкви. І це стане ще одним припущенням щодо тлумачення цього тексту. Але слід пам’ятати : там, де висловлено багато припущень, там немає ясності – і змиритися з тим, що беззаперечного тлумачення тут бути не може.

В Києві переможці захопили сім’ю Ярослава – його мачуху (тобто останню жону князя Володимира), жону та дев’ять сестер. Жодного імені саксонець не запам’ятав, і тому навіть романтична пригода Болеслава із Ярославовою сестрою дає мало матеріалу для пліток. Інші джерела знають тільки двох сестер Ярослава, що, мабуть, відповідає дійсності.

Взагалі у мене склалось враження, що саксонець – інформатор Титмара не належав до командного складу загону і бачив події з позиції рядового вояка. Сестер Ярослава він, мабуть, не бачив і не рахував, а слухав, що розповідають інші. Так само не рахував він ринків і церков, а наведені ним фантастичні числа мали тільки показати, що місто було незвичайно велике.

Отримавши свою долю здобичі, саксонці вирушили додому і через два місяці (1275 км / 22 км на добу = 58 діб) хтось із них приїхав до Мерзебурга. Це сталось ніяк не раніше середини жовтня (а скоріше в кінці жовтня чи на початку листопада). Рік цієї події у Титмара не позначений, але всі дослідники згідні в тому, що це 1018-й рік. Отже, запис внесено до хроніки у листопаді 1018 року, в останній місяць життя Титмара.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5720

Модифіковано : 19.09.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.