Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Фальшивий ювілей, або… / Четвертий кит / Чи справді «Слово» говорить про завершення Софійського собору Ярославом

Фальшивий ювілей,
або
Помилковість думки про заснування
Київської Софії князем Володимиром

Четвертий кит

Чи справді «Слово» говорить про завершення Софійського собору Ярославом

М.І.Жарких

Н.Нікітенко твердо переконана, що так :

«По словам Илариона, венцом конкретных строительных актов Владимира явилось создание Софии Киевской. Иларион утверждает, что Ярослав окончил начинание Владимира, как Соломон – дело своего отца Давида в создании Иерусалимского храма : Недокончаное твоа наконьча, аки Соломон Давидова» (с. 13).

Н.Нікітенко – не перша, хто розуміє цей дуже туманний натяк як вказівку на будівництво собору. Так розумів дане місце «Слова» ще Д.В.Айналов (Айналов Д.В. К вопросу о строительной деятельности св. Владимира. – Сб. в память… кн. Владимира. Пг., 1917, стр. 34 – 39); такої ж думки дотримувався під впливом Айналова і К.В.Широцький (Шероцкий К.В. Киев: путеводитель. – К. : тип. С.В.Кульженко, 1918 г., с. ). Точніше кажучи, Айналов вважав, що за Володимира було задумано будівництво нового собору, а за Ярослава цей план реалізовано; Широцький же вважав, що собор було засновано (було розпочато будівництво) за Володимира, а завершено за Ярослава.

Таки важко знайти щось нове у цьому дуже старому світі, який існує понад тисячу років й наукова історіографія якого почала відлік третього століття. Точка зору Айналова і Широцького була відкинута мовчазною більшістю наступних дослідників (мовчазною – бо ніхто не висловлював явних заперечень проти неї). І от тепер Н.Нікітенко, не покликаючись на попередників, реанімує ту саму гіпотезу з понад 80-річним стажем.

Ми бачимо, що три дослідники, читаючи один і той самий текст, тлумачать його зовсім по-різному : Айналов бачив тут вказівку на розробку плану нового собору, Широцький – на початок будівництва, Нікітенко – на повне завершення і освячення собору за Володимира. Що це має означати ? – А тільки те, що цитований текст не містить відповіді на те запитання, яке цікавить дослідників.

Перечитуючи процитований вище уступ, я бачу, що запропоновані варіанти розуміння натяку є можливими, але ними не обмежуються можливі тлумачення. Чого власне міг боятись Іларіон (і ширше – керівники християнської громади на Русі), чому він так наполегливо хвалив Ярослава за продовження справи батька ? Він міг боятись, що Ярослав, прийшовши до влади, відступить від християнства і повернеться до язичництва, як це вже двічі траплялось (після хрещення Аскольда та Ольги). Ярослав народився ще в язичницькій сім’ї Володимира, в момент хрещення в 988 році йому було 10 років, отож він мав певне уявлення про язичницькі обряди і вірування. І хто міг знати, які думки носила ця християнізована язичницька голова ?

Виявилось, що Ярослав, ставши повноправним володарем, продовжив справу батька у християнізації Русі, у державному протегуванню християнській вірі. Те, що сини Ярослава, народжені у християнському шлюбі й охрещені ще змалку, будуть продовжувати справу християнства – сумнівів не було, бо вони ніякої іншої віри не бачили й не знали; а от сам Ярослав знав і бачив, і тому від його позиції реально залежала доля нової віри.

Тому я вважаю, що Іларіон в цьому уривку хвалить Ярослава за слідування традиції Володимира у підтримці християнства. Справа християнізації Русі, розпочата Давидом-Володимиром, була «завершена» (тобто набула незворотного характеру) Соломоном-Ярославом. Такі дрібниці, як побудова одного окремо взятого собору, чи надання якійсь церкві частини князівських доходів, чи затвердження церковного уставу, чи створення нових парафій та єпархій самі по собі не могли багато важити. Якщо князь (а з ним – правляча верхівка країни) залишиться при християнстві, то собори, доходи, єпархії, нищелюбіє, книгописання і повага до чорноризців з’являться самі собою; але якщо князь покинув би християнство, то ніякі собори, книги і чорноризці нічого б цій вірі не допомогли.

Таким чином, не заперечуючи категорично можливості, що Іларіон в цьому уривку натякав на будівництво якогось храму, вважаю більш імовірним, що його натяк стосувався руської церкви як суспільної інституції. Тому я й назвав цей натяк туманним, оскільки він допускає принаймні чотири тлумачення. Даний уривок «Слова» треба виключити з числа доказів у справі Софійського собору як такий, що не містить ніякої конкретної згадки про собор.

Моє життя склалося так, що на момент написання цієї статті я роботи П. П. Толочка «» (К. : 2008 р.) не читав. Звісно, воно не личило б виступати зі своєю статтею, не познайомившись добре з літературою питання, але так уже воно сталось.

Познайомившись з цією роботою, я переконався, що Толочко розумів уступи Іларіона про київське будівництво точно так, як і я. І причина співпадіння очевидна – ці дані прямо випливають із тексту джерела.

Доповнено 25 листопада 2014 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2119

Модифіковано : 15.09.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.