Трахтемирів

Микола Жарких

Трахтемирів (раніше була поширена форма Терехтемирів) – село Канівського району Черкаської області, розташоване на правому березі Дніпра (нині – на березі Канівського водосховища). З середини 17 ст. і до 1925 мав статус містечка. В українській романтичній історіографічній традиції Трахтемирів – один з символів козацької доби.

Вперше згадується 1552 в описі Канівського замку. 1590 постановою вального сейму Трахтемирів був наданий реєстровим козакам.

В 1596 у зв’язку з боротьбою проти повстанців С.Наливайка сейм ухвалив відібрати Трахтемирів в козаків і передав його у власність шляхтичу Г.Гуляницькому. Козаки домоглися повернення Трахтемирова не раніше кінця 1615. Згідно з Ординацією Війська Запорозького 1638 Трахтемирів відібрали в козаків і визначили як місце перебування коронного комісара – начальника реєстровців. Села довкола Трахтемирова, якими володіло козацтво, передали канівському старості С.Лащу.

Козаки повернулись до Трахтемирова з початком національно-визвольної війни 1648. В Реєстрі 1649 Трахтемирів – центр сотні у складі Канівського полку. В січні 1650 король Ян III Казимир формально надав Трахтемирів Війську Запорозькому. Надалі (аж до «Пактів та конституцій законів і вольностей Війська Запорозького» 1710) пункт про Трахтемирів постійно фігурував у проектах угод та угодах Війська Запорозького з його протекторами. Трахтемирівський перевіз через Дніпро в цей час був важливим воєнним об’єктом. З 1672 відомо про виробництво у Трахтемирові кам’яних жорен – промисел, яким Трахтемирів був відомий у 18–19 ст.

Згідно з Вічним миром 1686 Трахтемирів мав залишатися незаселеним. Повторне заселення Трахтемирова почалося в 1714, коли містечко повернулося під владу Речі Посполитої. Трахтемирів належав різним приватним власникам з числа польських шляхтичів; після 2-го поділу Речі Посполитої (1793) Трахтемирів перейшов під владу Російської імперії (з 1797 – у складі Канівського повіту Київської губернії), належав російським дворянам Гудим-Левковичам. У 2-й половині 20 ст. село занепало (за переписом 2001 тут було 9 мешканців, у той час як у 1900 – 788).

Поширені у літературі твердження – нібито в 1576 (1577, 1578) польський король Стефан Баторій надав Трахтемирів реєстровим козакам, нібито у Т. зберігали козацьку артилерію, припаси та скарбницю, проводили козацькі ради, збиралися повстанці – не мають ніякого опертя у документах, виникли наприкінці 17 – у 18 ст. як складова «Баторієвої легенди» і мають вважатися історіографічними фікціями.

Література

Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. XII. Warszawa, 1892;

Леп’явко С.А. Трахтемирів і козацька реформа Стефана Баторія // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали П’ятих Всеукраїнських читань. К.–Черкаси, 1995;

Крикун М.Г. Інструкція послам Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї // Україна модерна, т. 2-3, 1999;

Петрашенко В.О., Максимов Є.В. Трахтемирів: подорож у давнину. К., 2001;

Жарких М.І. Терехтемирів (у друці).

На маргінезі

Оце результат перших трьох місяців роботи над темою. Уже краще, ніж перший варіант, але все ще є положення, які не підтвердились в ході дальших студій.

Київ, 5 квітня 2013 р.