Судак місто

Микола Жарких

Судак – місто республіканського підпорядкування в АР Крим, центр Судацької міської ради. Розташоване на березі Чорного моря в широкій Судацькій долині, в 57 км від Феодосії. Населення – 15,3 тис. осіб (2011).

В історичних джерелах назва Судак (у формі Sugdabon) вперше зустрічається у «Космографії» Равенського аноніма (бл. 700 р.). Топоосновою назви виступає Согд / Сугд, яка розглядається як іранське; походження її (аланське – з Північного Кавказу; согдійське – з Середньої Азії) остаточно не з’ясоване. Від нього походить грецька назва Сугдая / Сугдея; від грецької – латинська середньовічна назва Солдая. Від іранської основи походить татарська форма Судак, прийнята в сучасних українській і російській мовах. Походження назви Сурож, яка прикладалась до міста в давньоруських (12 – 13 ст.) та російських (14 – 16 ст.) джерелах, не з’ясовано.

Дата заснування міста – 212 р. – відома з дуже пізнього джерела (приписок 1186 – 1418 рр. до Сугдейського синаксаря; ця дата згадується у приписках 1296, 1318, 1418 рр.). Ця дата має характер пізньої легенди про початок міста – так, як дата заснування Риму, чи 430 р. як дата заснування Києва у М.Стрийковського.

Безперервну історію міста слід починати з будівництва в кінці 6 ст. візантійського укріплення в портовій частині. На досить тісні зв’язки міста з Візантією вказують численні знахідки печаток (від 2-ї половини 6-ї до 1-ї половини 12 ст.).

В 660-х – 960-х роках Крим перебував у сфері політичного впливу Хозарського каганату. Роль хозар в Судаку в сучасній науці є дискусійною: від визнання Судака чисто хозарським містом до повного заперечення слідів хозарської присутності. Після падіння Хозарського каганату Судак перебував у сфері впливу Візантії, був включений у склад Херсонської феми. З часу утворення Латинської імперії в Константинополі (1204) візантійські володіння в Криму, в т.ч. Судак, вважались належними до Трапезундської імперії.

Попри те, що міська територія, встановлена археологічними розвідками, становила не менше 40 га (тобто дорівнювала території Херсонеса), Судак на диво мало згадується у письмових джерелах 6–14 ст. Це утруднює інтерпретацію матеріальних пам’яток. Так, архітектурно-археологічними дослідженнями встановлено не менше 4-х етапів перебудови фортеці, кожен з яких має власну будівельну техніку. Тільки останній з цих періодів надійно пов’язується з генуезцями (14–15 ст.); дати давніших періодів є дискусійними і значною мірою залежними від загальних уявлень дослідників про історію міста.

В середині 8 ст. завдяки місіонерським зусиллям єпископа Стефана в місті утворюється християнська громада. Про це ми довідуємось з «Житія Стефана Сурозького». Воно було укладене, здогадно, ще до кінця 8 ст., але дійшло до нас тільки в пізніх копіях 14 – 1-ї половини 15 ст. Безсумнівно, створення окремої єпархії (архієпископії, митрополії) було наслідком окремого акту християнізації Судака, визнаного церковною і політичною владою Візантії. Ця православна митрополія проіснувала до османського завоювання 1475 р.

В складі «Житія Стефана Сурозького» дійшов опис посмертного чуда: варварський князь, який грабував греків у Криму, раптово захворів при гробі Стефана, і отримав зцілення лише після хрещення і повернення награбованого. Грецький протограф цього тексту не зберігся. В церковнослов’янському перекладі князь зветься новгородським князем Бравліном, очільником русів; у вірменському перекладі – Пролісом. В історіографії нема єдиної думки щодо історичного змісту цього повідомлення. Одна з крайніх точок зору полягає у визнанні реальності нападу русів на Судак на поч. 9 ст., друга вважає цей текст пізнім літературним відгомоном походу кн. Володимира на Херсонес (988 р.).

Попри відносно ранню християнізацію і високий церковний статус міста досі не з’ясовано, де знаходився кафедральний храм. В Судаку та його найближчих околицях виявлено близько 20 християнських храмів, але всі храми з відносно надійним датуванням відносяться до 12–15 ст. Вживані нині назви храмів Судака є не давнішими від кінця 18 ст. (початок російського панування). Жоден з храмів, відомих з письмових джерел, не має переконливої прив’язки до збережених будівельних залишків.

В 13 ст. місто, залишаючись у сфері політичного впливу Трапезундської імперії, сплачувало данину половцям. В ході війни 1225–30 рр. між Іконійським султанатом і Трапезундом загін Хусам ад-Діна Чобана (імовірно, в 1226 р.) захопив Судак, розбивши місцевих греків та їхніх союзників – половців і руських. Він заснував у Судаку мечеть, і з цього часу починається проникнення ісламу в регіон Судака.

Сельджуцька окупація Судака була короткочасною (імовірно, скінчилась після урегулювання відносин в 1230 р.), але в 1239 р. місто було захоплене татарами (які ще в 1223 р. зробили перший напад). Верховна влада татар над Судаком тривала до 1365 р. Цей період характерний проникненням в Судак венеціанців (з 4-ї чверті 13 ст.) та посиленою ісламізацією (з 1-ї чверті 14 ст., в зв’язку із загальним курсом хана Узбека на ісламізацію Золотої Орди). Судак в цей час – багате торговельне місто, яке робило помітну конкуренцію сусідній генуезькій торговельній колонії Кафі.

В 1365 р. генуезці, скориставшись з послаблення центральної влади в Золотій Орді, захопили місто і почали його укріплювати. В 1380–81 рр. ця анексія була узаконена договорами генуезців з татарськими правителями Криму.

Метою генуезців було перетворити Кафу на монопольний торговельний порт в Криму; утримувати Судак їм було потрібно тільки для того, щоб він не дістався конкурентам. Найвища влада в місті належала генуезькому консулу, який був підпорядкований консулу Кафи. Цінним джерелом для внутрішнього устрою Судака є статут генуезьких колоній на Чорному морі, затверджений в 1449 р. Він містить 4 глави, спеціально присвячених устрою Судака.

В 1453 р. турки-османи захопили Константинополь, і транзитна морська торгівля генуезців через Кафу припинилась. В новій політичній ситуації керівництво Генуї поквапилось позбутися «неліквідного активу» і передало усі чорноморські колонії банку св. Георгія (об’єднанню генуезьких лихварів, які кредитувати Генуезьку республіку). Метою нової адміністрації було викачати з колоній якомога більше прибутку й витрачати на їх потреби якомога менше. Даремно консули Солдаї на протязі багатьох років просили переглянути штатний розклад і дозволити найняти ще 4 вояків – керівництво банку не бажало нових витрат, вимагало додаткових обгрунтувань – і таки протягло справу до 1475 р., коли турецький флот без будь-якого зусилля захопив Судак.

Період турецького панування (1475–1783 рр.) – час занепаду Судака. Перетворивши Чорне море на своє внутрішнє озеро, турки не потребували в Криму інших фортець, окрім Кафи. Невелика турецька залога в Судаку мала завданням стежити за козацькими флотиліями на морі.

З переходом Судака під владу Росії (1783 р.) у фортеці був розташований Кирилівський полк; споруди фортеці почали розбирати спочатку для будівництва казарм, а з заснуванням в 1813 р. німецької колонії – на потреби її жителів.

На початку російського панування Судак, як і весь Крим, зазнав великої демографічної кризи. В 1805 р. в Судаку було всього 33 чол. Нове російське місто почало формуватись на новій, раніше не освоєній території за 2.5 км на північний схід від фортеці, де в 1819 – 1820 рр. була збудована церква Покрови. Територія давнього міста була відведена під німецьку колонію Судак (з 1944 – Уютне). Селище Уютне довгий час вважалось окремим населеним пунктом і було включено у склад Судака в 1970-х роках.

Судацька долина упродовж 19 ст. була мало населена, основний інтерес вона становила як місце розведення виноградників і виробництва вина. В Судаку працювало перше в Російській імперії казенне училище виноробства (1804–1838 рр.). Судацькі вина, на думку експертів 19 ст., були дуже якісними і не поступались європейським, але для того, щоб їх успішно продавати, винороби мусили позначати їх як європейські. Оця контрафакція була однією з причин, що всі судацькі винороби (не виключаючи і найбагатішого й найславнішого з них – князя Л.С.Голіцина) розорились. Питання контрафактного вина перейшло у спадок до Радянського Союзу і потім до незалежної України. І нині Новосвітський завод продовжує маркувати свою продукцію як «шампанське вино», що позбавляє його шансів включитись у світову торгівлю.

В кін. 18 – на поч. 20 ст. в Судаку перебували (мешкали) відомі діячі: вчений-енциклопедист П.С.Паллас, російський державний діяч адмірал М.С.Мордвінов, ботанік Х.Х.Стевен, художник І.К.Айвазовський, композитор О.Спендіаров.

З початку 20 ст. у зв’язку з проведенням залізниці до Феодосії Судак почав розвиватись як рекреаційний центр. Ці дві отраслі – виноробство і забезпечення відпочинку – становили основу життя міста і в радянський період.

У жовтні 1941 р. Судак захопили німецькі війська. 16 січня 1942 р. в районі Судака був висаджений радянський десант. Ця операція була запізнілою і вкрай невдалою – становища радянських військ на Кримському фронті вона не поліпшила, а сам десант, який вів бої до 27 січня, був майже повністю знищений.

Радянські війська виперли німців із Судака 14 квітня 1944 р. в ході Кримської наступальної операції. Це «визволення» негайно далося взнаки кримським татарам, котрі 18 травня 1944 р. були примусово виселені із Судака (на пам’ять про цю подію в Судаку встановлена стела).

Кінець радянського періоду пам’ятний для Судака грандіозними планами пробивання шосейних тунелів через гори і будівництва нових величезних пансіонатів. Частина цих недобудованих корпусів зберігається і досі.

В незалежній Україні Судак зберігає значення рекреаційного центру. Не маючи спеціальних курортних властивостей, він притягає значну масу відпочиваючих своїм теплим морем, в якому можна купатись з червня до жовтня. Але судацьких вин нині немає навіть у самому Судаку.

Література

Шапошников А.К. Древнейшая ономастика Таврического полуострова. 1. Сурожская земля. «Вопросы ономастики», 2005, № 2.

Джанов А.В. Сугдея в III–VII вв. «Сугдейский сборник», т. 1. К., 2003.

Майко В.В. Сугдея во второй половине Х – начале XI вв. «Сугдейский сборник», т. 1. К., 2003.

Сорочан С.Б. Сугдея в «темные века». «Сугдейский сборник», т. 1. К., 2003.

Васильевский В.Г. Житие св. Стефана Сурожского. В кн.: Васильевский В.Г. Труды. Т. 3. Пг., 1915.

Могаричев Ю.М., Сазанов А.В., Степанова Е.В., Шапошников А.К. Житие Стефана Сурожского в контексте истории Крыма иконоборческого времени. Симферополь, 2009.

Джанов А.В. Походы сельджукских войск на Сугдак и в Киликию в правление Ала ал-Дина Кайкубада. «Сугдейский сборник», т. 3. К., 2008.

Тимиргазин А.Д. Заселение Судакской долины в российский период (конец 18 – начало 20 в.). «Сугдейский сборник», т. 4. К., 2010.

На маргінезі

В історіографії поширена думка, що Судак довго й уперто захищався від турків, які його облягали. Ця думка спирається на повідомлення М.Броневського (1579 р.), який був у Судаку і записав цю історію зі слів заїжджого грецького ієрарха. Джерельна вартість цього запису невелика:

1. Віддаль у часі – 100 років. Сучасні реляції про падіння генуезьких володінь в Криму (їх є кілька) цього епізоду не знають. Турки вилапали усіх генуезців і відвезли їх у Константинополь, мабуть і судацькі там були, і не мали чим похвалитись.

2. Мовний бар’єр. Броневський грецької мови не знав, і спілкувався через перекладача (на яку? не знаю… Сумнівно, щоб він і татарську мову знав… Безперечно знав польську і латинську, можливо, німецьку). Тобто розумів він не все.

3. Я думаю, якби Броневський мав щастя зустріти цього грека на Мангупі, то грек розповів би йому те саме, і це було б згідно з істиною (Мангуп боронився в 1475 р. півроку). Але поки Броневський був на Мангупі, не було кому про цю оборону розповідати. Можливо, що грек і говорив, що це стосувалось іншого міста, але цей момент Броневський пропустив чи лихо зрозумів, от і вийшло, що оповідання прикладається до того місця, де воно було записане.

В Кафі турки точно висадили десант і почали приготування до облоги, але місто здалося раніше, ніж вони устигли зробити щось істотне (розгорнути свої гармати…). В Судаку і того не було. Я думаю – коли Кафа пала, генуезці з інших місць кинулись тікати (до речі, той самий Броневський записав, що біля Бахчисараю було генуезьке поселення. Коли воно виникло? Ясно, не під час морської експансії, бо тоді всі генуезькі поселення були на березі моря. А тут неборак з моря зігнали, і можливо якась група затрималась у володіннях кримського хана).

Залоги в Судаку генуезці не тримали. Мали там чи 12, чи 16 аргузіїв (поліцаїв). Навіть якщо вважати їх вояками, то не вистачить і по одному на башту – де ж тут боронитись? А інші народи боронити генуезців не квапились. Кафа скапітулювала, коли тамошні вірмени вирішили піддатись туркам.

Київ, 29 лютого 2012 р.