Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Енциклопедія історії України / Бахчисарайський Успенський монастир

Бахчисарайський Успенський монастир

Микола Жарких

Бахчисарайський Успенський монастир – давня християнська святиня, котра знаходиться на території сучасного м. Бахчисарай (АР Крим).

Перші згадки про Успенську церкву на Салачику належать до кінця 16 ст. (1596, 1598). В джерелах доби Кримського ханства Салачик (містечко біля підніжжя скелі Чуфут-Кале) постійно відрізнявся від Бахчисарая. Ще в 19 ст. існував виразний розрив між забудовою Бахчисарая і місцем Успенської церкви. Її треба відрізняти від церкви св. Миколи в самому Бахчисараї, відомої від середини 18 ст.

Від 1634 р. маємо перший опис печерної церкви та занурених в товщу скелі сходів до неї (Е. Дортеллі д’Асколі). Ці найдавніші споруди відносно добре збереглися до нашого часу.

Історичні джерела 1596 – 1783 років весь час називають святилище в Успенській скелі церквою, а не монастирем. Відповідно до цього ми не маємо для цього часу жодної згадки про ченців і не знаємо жодного імені ігуменів. Натомість маємо декілька імен попів (білого духовенства).

В сучасній літературі побудують легенди, нібито «Успенський монастир» в часи Кримського ханства був резиденцією готських митрополитів і нібито цей «монастир» відіграв важливу роль під час виселення греків з Криму в 1778 році. Обидві легенди не мають ніякої опори в джерелах.

Після побудова в Бахчисараї нового собору св. Миколи (1800) Успенська церква стала філіальною (цвинтарною). Богослужіння в ній проводилось лише зрідка, на прохання відвідувачів, священиками Бахчисарайського собору (греком Костянтином Спіранді, а пізніше його сином Георгієм).

В 1786 – 1845 роках святиню відвідували численні (не менше 29) мандрівники, котрі опублікували свої подорожні нотатки. Вони дають змогу відносно детально уявити стан об’єкту, який складався з відкритих сходів, котрі вели з середньої на верхню терасу. З неї сходами всередині скелі можна було потрапити до печерної церкви та на зовнішню дерев’яну галерею, котра з’єднувала церкву з іншими печерними приміщеннями. У церкву зауважено деякі погано збережені розписи та прикраси (зокрема, монети), підвішені до стін. Біля церкви були спеціальні ніші (локули) для поховань. Більший наземний цвинтар розміщувався на терасах біля підніжжя урвища.

В усіх цих описах об’єкт називається «монастирем» (подекуди із зауваженням, що по суті тут тільки церква).

В 1818 р. святиню відвідав імператор Олександр 1-й, і від того часу аж до 1913 р. кожен російський імператор і численні представники правлячого дому відвідували це місце – спочатку запустілу церкву, а потім і діючий скит.

В 1849 р. новопризначений архієпископ херсонський і таврійський Інокентій (Борисов) порушив перед владою клопотання про «відновлення» (як він думав, а по суті – заснування) чернечого життя у формі скиту. Це означало, що скит матиме менший склад ченців, ніж було передбачено тогочасними стандартами Російської церкви. Другою особливістю проекту було його самофінансування – скит повинен був існувати (і фактично існував) на кошти благодійників та власної праці, без державного фінансування.

Указ імператора Миколи 1-го про заснування скиту на таких засадах було підписано 4.05.1850 р., і вже 15 серпня того ж року, на храмове свято Успіння, відбулося урочисте відкриття скиту.

Упродовж 2-ї половини 19 ст. скит інтенсивно забудовувався, були споруджені церкви св. Костянтина і Олени (1857), св. Марка (1859), св. Георгія (1875), св. Інокентія Іркутського (1896), будинок настоятеля (1862, уцілів до нашого часу), келії, трапезна, готель, господарські споруди. Сходи з середньої тераси до верхньої були увінчані дзвіницею (1850, відбудована в кінці 20 ст. у формах, близьких до первісних). В товщі скелі було вирубано сходи, які вели на плато над ущелиною.

В 1854 – 1855 роках, під час Кримської війни, у скиту розміщувався воєнний госпіталь. На цвинтарі поховані генерали П. Вревський та П. Веймарн, які загинули в бою на Чорній річці 4 серпня 1855 р. Їх могили збереглися до нашого часу.

Після утвердження в Криму радянської влади в 1921 р. скит було закрито і перетворено на колонію ім. Артема, при цьому було вилучено усі цінності, зокрема, бл. 2.7 млн. рублів грошей та 18.5 кг срібних виробів. Віруючі неодноразово піднімали клопотання про передачу їм якогось із храмів, але влада постійно в цьому відмовляла. В 1927 р. на день Успіння (15 (28) серпня) на цьому грунті сталось народне заворушення – віруючі намагались силоміць зайняти храми, їх розганяла міліція. Після цього випадку влада почала руйнувати скит більш наполегливо, і в 1928 році всі церкви (окрім печерної) та дзвіниця були розібрані.

Після утворення в 1955 р. Бахчисарайського історико-культурного заповідника понищений скит було включено до його складу, в 1965 – 66 роках було проведено реставраційні роботи в Успенській церкві. Об’єкт вважався пам’яткою архітектури.

В незалежній Україні 8 червня 1993 р. було прийнято ухвалу Ради у справах релігій при Кабінеті міністрів України про відновлення монастиря. Нова забудова монастиря виконується за новими проектами, не пов’язаними із забудовою 2 пол. 19 ст. Монастир підпорядковано Українській православній церкві Московського патріархату. Неофіційно щодо нього вживаються назви «лавра» і «Кримський Афон».

Література

Герцен А. Г., Могаричев Ю. М. Свято-Успенский бахчисарайский монастырь. – Православные монастыри: Симферопольская и Крымская епархия Украинской православной церкви Московского патриархата, Симферополь, Сонат, 2006 г., с. 237 – 250.

Гуркович В. Н. Успенский монастырь. – «Звід пам’яток історії та культури України. Автономна республіка Крим», К., 2015 р., с. 846 – 850.

Жарких М. І. Бахчисарайська Успенська скеля. – Київ: 2016 р.

Катунин Ю. А. Монастыри Крыма в 19 – 20 веках (по материалам крымских архивов). – Симферополь: Культура народов Причерноморья, 2000 р. – 240 с.

Панагия или Успенский Бахчисарайский в Крыму скит. – Одесса: 1908 г.

Тур В. Г. – К.: Стилос, 2006 г.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 596

Модифіковано : 30.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.