Археометрія

Микола Жарких

Археометрія – напрям науки, в якому методи природничих, комп’ютерних наук та математики застосовуються для вирішення задач, поставлених в гуманітарних науках.

Термін «археометрія» з’явився в середині 20 ст. як узагальнення досвіду такого застосування в археології. Первісно він об’єднував методи радіовуглецевого датування, спектрального аналізу та аерофотозйомки стосовно археологічних об’єктів.

Строгої дефініції – які пари «метод – об’єкт» слід вважати археометрією, а які ні – поки що не вироблено.

Нині в поняття «археометрія» можуть включатись наступні напрямки:

1, методи природничих наук, перш за все фізики та хімії, які застосовуються для вивчення матеріальних залишків минулої діяльності людини (артефактів). Фізика пропонує численні спектральні методи (окрім традиційного аналізу спектру у видимій області – також інфрачервоні спектри, спектри комбінаційного розсіяння, електронного парамагнітного резонансу та ін.), методи ядерної фізики (давно відомий метод радіовуглецевого датування нині швидко прогресує, дозволяючи датувати зразки дерева подекуди з точністю кількох років; застосовується також нейтронно-активаційний аналіз).

Із геофізики в археологію переносяться методи магнітних, електричних, акустичних зйомок підземних об’єктів, а в останні десятиліття – і метод підземної радіолокації.

Методи хімічного та фізико-хімічного аналізу застосовуються для вивчення складу артефактів; прийоми, розроблені в мінералогії, петрографії, металографії, вживаються для вивчення структури артефактів та технології їх виготовлення.

Із біології прийшов метод датування зразків дерева за річними кільцями (дендрохронологія); вивчення складу спор та пилку рослин (палінологія) відкриває шлях до реконструкції складу рослинності в давні часи, а через нього – до палеоклімату.

Цей перелік можна продовжувати.

2, методи математики. Не дивлячись на тріумфальні успіхи математики в суміжних областях (екології, генетиці, біометриці, демографії, мовознавстві, економіці) застосування математики в області археологічних та історичних досліджень залишається вкрай обмеженим. Найбільше застосування знаходять прийоми математичної статистики, а з них – переважно статистика кількісних показників. В силу абстрактного характеру математичних об’єктів суспільствознавці просто не розуміють, яка може бути від них користь, а математики не поспішають їм на допомогу. Але тут можна сподіватись значного прогресу, хоча б в моделювання розвитку людства в цілому (процесу, котрий найменше залежить від суб’єктивних чинників).

3, методи інформаційних та комп’ютерних наук вживаються перш за все для упорядкування нагромаджених масивів інформації про минуле, що в свою чергу відкриває шлях для математичних методів. Цифрова картографія відкрила перед масами вчених, в тому числі гуманітаріїв, необмежені можливості картографування явищ і відповідно – нового їх осмислення.

Математичне моделювання напружено-деформованого стану пам’яток архітектури дозволяє краще зрозуміти прийоми давніх майстрів, а також має велике практичне значення для охорони пам’яток.

Тривимірні моделі-реконструкції дають можливість наочно представити давні об’єкти. Пізнавальний потенціал такого моделювання ще не використовується повною мірою.

Комп’ютерні ігри на сюжети з минулого можуть стати, з одного боку, потужним засобом популяризації історичних знань, з другого – інструментом історичних досліджень.

Організація археометрії як науки характеризується відсутністю яскраво виражених центрів, котрі мали б у своїй назві слово «археометрія». Дослідження в цій області проводяться різними лабораторіями, кожна з яких вживає тільки один метод або кілька споріднених методів. В Україні певний час такі дослідження проводились в Науково-дослідному інституті пам’яткоохоронних досліджень (в 1997 – 2000 роках було надруковано 4 випуски збірника «Археометрія та охорона історико-культурної спадщини»). В 2014 р. подібний центр організовано в Казанському університеті (Росія).

Для координації досліджень в галузі археометрії проводяться міжнародні симпозіуми (The International Symposium on Archaeometry; 1-й – 1961 р., Лондон; останній, 41-й – 2016 р., Греція); публікується науковий журнал «Archaeometry» (1958 р., т. 1; останній – 2016 р., т. 58).

Попри цю поважну історію, термін «археометрія» все ще залишається маловідомим, а статус цієї науки – неокресленим. Немає статей «Археометрія» у провідних енциклопедіях, зокрема, у «Вікіпедії», також нема відповідних дефініцій у словниках, навіть вузько спеціалізованих (наприклад, нема такої статті у «Словнику-довіднику з археології» (Київ: 1996 р.)).