Забіла і Паскевич
Микола Жарких
1. Генерал-фельдмаршал, граф і князь (вельможа найвищого розряду) І. Ф. Паскевич (1782 – 1856) у 1832 – 1856 роках був намісником Царства Польського. Найраніше і найдостовірніше повідомлення про знайомство Забіли з ним міститься в листі Миколи Михайловича Білозерського до Миколи Даниловича Білозерського від 2.02.1853 р.:
Я слышал, что Виктор Ник[олаевич] хочет издать свои вирши… Не согласится ли он передать право издания редакции [Черниговских губернских ведомостей]: ему заплатят по договору, и вышлют несколько экземпляров его виршу. Советую ему посвятить их гр. Паскевичу, очень заинтересовавшемуся ими. Как Вы думаете об этом? [Федорук О., 2009, с. 415].
Про проектовану збірку поезій більше нічого не відомо, мабуть справа так і скінчилась на намірах. А от точно датована звістка про знайомство Паскевича із Забілою, навіть більше – про знайомство із поезією Забіли – це важливо. Його можна датувати 1852 роком. І знову треба підкреслити – Забіла звернув на себе увагу сановника не горілками й наливками, а поезією.
2. М. Ф. Комаров у замітці «До біографії В. М. Забіли» (1886) записав зі слів «г. Л.»:
Случай доставил В. Н. близкое знакомство с наместником Царства Польского князем Паскевичем, во время проезда его через Борзну. Князь, как известно, отличался некоторою слабостью к землякам или, как выражается Кулиш, был малорусский патриот «щодо анекдотів, пісень, борщу, вареників та інших українських ласощів» и потому неудивительно, что В. Н., этот чистокровный тип добродушного юмориста-малоросса, так понравился ему, что князь прогостил у него целый день и пригласил его на службу к себе. Чувствовал ли себя В. Н. не в силах совладать со своею слабостью [тобто п’янством] или по другим причинам, но только он отказался от этого предложения. Тем не менее князь на прощанье просил В. Н. обращаться к нему во всех случаях, где возможна его помощь.
Случай к этому представился очень скоро и князь действительно исполнил свое обещание.
В Борзне умер бедный и многосемейный чиновник, не оставив семейству никаких средств к существованию. В. Н. принял живейшее участие в судьбе осиротелого семейства, приютил у себя вдову с меньшими детьми, а двух старших сыновей отвез в Варшаву и при содействии князя [Паскевича] поместил их на казенный счет в учебные заведения. Впоследствии ему удалось, также при содействии князя, выхлопотать пенсион для вдовы чиновника и таким образом судьба целого семейства была обеспечена [ВЗ, с. 127].
З урахуванням процитованого вище листа клопоти Забіли про сиріт можна датувати 1852 – 1856 роками.
3. Дуже подібно розповідав О. М. Лазаревський (1901):
В червні 1861 р. одержав я листа від В. М. Забіли (поета), у якому він «поспішав повідомити» мене, що «його сіятельство пан начальник губернії» доручив йому передати мені, щоб я приїхав до Чернігова для отримання бажаного місця.
Річ у тому, що В. М. Забіла дуже любив знайомитись з усіляким «начальством». Утримуючи поштову станцію в Борзні, через яку проходив московський поштовий тракт, Забіла нерідко зустрічав на цій станції те чи інше «начальство» і тоді квапився йому представитись і по можливості познайомитись.
У такий спосіб Забіла якось зустрів на борзнянській станції князя Паскевича, представився йому, підніс своєї наливки і за цю люб’язність був запрошений до Гомеля. Звичайно, запрошення було прийнято, і потім Забіла дуже любив повторювати оповідання про свій візит до Паскевича в Гомель…
Не знаю, де Забіла зустрів Голіцина, але запрошення останнього, для мого приїзду в Чернігів, я із здивуванням отримав через Забілу [А. Л. Отрывки из черниговских воспоминаний: 1861 – 1863 гг. – Киевская старина, 1901 г., № 3, с. 356 – 357].
Подібність оповідань про зустріч Забіли із Паскевичем переконує, що «господин Л.», від якого записував спогади Комаров – це О. М. Лазаревський. Лапки при викладі листа Забіли мали б означати цитати; мабуть, Лазаревський знайшов цей лист, коли писав спогади, і можливо, він і нині зберігається у колекції Лазаревського в Національній бібліотеці ім. Вернадського…
Спогади Лазаревського неприхильні до Забіли і до того ж написані через 45 років після смерті Паскевича (і через 50 – після зустрічі Паскевича із Забілою). Ясно річ, подія обросла в пам’яті мемуариста різними пізнішими нашаруваннями. Місце віршів із достовірного сучасного листа заступила наливка!
Спогади Лазаревського надруковані за 108 років до листа Білозерського – чи треба дивуватись, що вони мали значно більший, триваліший і потужніший вплив на образ Забіли, ніж нововиявлені надійні дані? «Во мне безобразного нет ничего, но кисти в руках у врага моего» – сказав класик.