Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Статті / Біографія Віктора Забіли: факти і легенди / Нещасне кохання

Біографія Віктора Забіли: факти і легенди

Нещасне кохання

Микола Жарких

1. М. Ф. Комаров у замітці «До біографії В. М. Забіли» (1886) записав:

Он был очень несчастлив в семейной жизни. Со всем пылом страсти полюбил он дочь соседнего помещика Белозерского и по видимому пользовался сочувствием. Судьбе однако ж угодно было распорядиться иначе: предложение В. Н. почему-то не было принято и Белозерская вскоре выдана была за другого. Эта неудача нанесла ему тяжкую сердечную рану: В. Н. затосковал и заныл [ВЗ, с. 126].

Джерело цих подробиць із замітки Комарова незрозуміле. Я думаю, маємо суміш переказів і власних міркувань Комарова. Дуже мені сумнівно, щоб Забіла ділився своїми сердечними ранами з випадковими проїжджими студентами, від одного з яких Комаров записав переказ.

2. Наступною за часом публікації є замітка Надії Матвіївни Кибальчич (Наталки Полтавки, 1856 – 1918), надрукована в 1894 р. [Роман Віктора Забіли (з оповідань моєї матері). – ВЗ, с. 136 – 138]. Сама вона із Забілою не була знайома, записала те, що чула від матері – Надії Михайлівни Білозерської (1826 – ?, в першому шлюбі – Забіла, в другому – Симонова). Тобто маємо також переказ (джерело 6-го гатунку).

За цим переказом, В. М. Забіла познайомився з Любов’ю Михайлівною Білозерською, закохався в неї і через рік вони були заручені. Любов мала на той час 17 років і скінчила інститут. Забіла тоді служив у гусарах і мав десь 25 років. Потім батько нареченої – Михайло Васильович Білозерський – наполіг, щоб Любов вийшла заміж за іншого, що й сталося. Самій оповідачці було тоді близько семи років.

Так переказувала справу Наталка Полтавка (через 60 років після самої події). Звичайно, покладатись на дрібні подробиці цього оповідання не випадає – з огляду на дитячий вік Н. М. та довгий час, який минув до моменту запису переказу. Я навіть думаю, що Н. М. оповідала цю історію не так з власних безпосередніх вражень, як з пізніших розмов із старшою сестрою, тобто маємо переказ переказу.

Разом з тим у таких вузько-сімейних справах сподіватись на якісь «документи» не випадає, і доводиться задовольнятись таким переказом. Але з нього можна видобути орієнтовний час події – 1833 рік (1826 + 7). Це підтверджується спогадами Ганни Барвінок (молодшої сестри Любові й Надії, 1828 – 1911), що це сталось коли їй було близько 5 років (): 1828 + 5 = 1833. Також в кінці 1833 р. помер М. В. Білозерський (В. Мировець, там само), тобто шлюб Любові стався раніше.

3. І. Франко у своїй статті (1906) розраховував час цієї події як 1837 – 1838-й роки, але він використав для цього лише вірші Забіли (джерело 7-го гатунку). Ці розрахунки втрачають значення на тлі джерел вищого, 6-го гатунку.

4. Ганна Барвінок в своєму листі (1906) писала: «Віктор Миколаєвич (а не Александрович) Забіла був закоханий в мою рідну сестру Любов Михайлівну, і вона його не зрадила, а батьки, кажуть, його і наш, якось не помирились і силою оддали її за іншого» [ВЗ, с. 159]. Уже публікатор листа – В. М. Гнатюк – зауважив, що згадка про батька Забіли тут недоречна. Така неточність цілком природна, адже з моменту події до написання спогадів минуло 73 роки (дальні спогади, за нашою класифікацією – і ми бачимо, що вони ненадійні. Quod erat demonstrandum).

5. Трохи комічно виглядають спроби визначити зовнішність Любові Білозерської (). Один опис узято з поезії Забіли («круглолиця, очиці чорненькі»), другий – зі спогадів Г. Барвінок («подовгасте личко, голубі очі»). У двох описах наведено по дві ознаки, жодна з яких не співпадає. Чи я не попереджав, що використані «джерела» не годяться?

6. Так само суперечливі описи зовнішності самого В. Забіли: за одним, він мав сірі очі [ВЗ, с. 128], за іншим – карі [ВЗ, с. 137].

7. Сучасні дослідники не сприймають любовну поезію Забіли як автобіографію, зазначають її зв’язки з літературними течіями того часу, підкреслюють дистанцію між особою автора та ліричним героєм його поезій [Бондар М. П. Поетична творчість В. Забіли у розвитку української літератури першої половини – середини XIX ст. – ВЗ, с. 11 – 30; Нахлік Є. К. Суб’єктна організація та образний лад поезії Віктора Забіли. – ВЗ, с. 31 – 59]. Вважаю, що це рух у правильному напрямку – поезія звільняється від невластивої для неї ролі історичного джерела.

8. Намагаючись пояснити розрив заручин Віктора й Любові, процитовані автори висувають у різних комбінаціях три мотиви стосовно жениха: а, він пияк; б, він картяр; в, він дуже бідний. Жоден з цих мотивів не опертий на джерелах і нічого не вартий.

8-а. Деякі перекази про алкоголізм Забіли існують, але – мимо того, що вони перекази, тобто дуже слабкі джерела – всі вони стосуються останнього десятиліття життя поета. Для часу його військової служби нема й таких «джерел».

Офіцер російської армії, який не п’є горілки – це навіть не оксюморон, а щось таке, чому і назви прибрати не можна. Якби на цій підставі відмовляли у шлюбі – ніхто б не женився. Навпаки, пити горілку – це ознака справжнього вояка, позитивна характеристика, а не негативна.

8-б. Про картярство Забіли ніяких даних ми не маємо – навіть переказів. Просто голослівні фантазії. Жоден з авторів, які залишили спогади / перекази про Забілу, у карти з ним не грали. І гра в карти для офіцера – це не гріх, а мало що не позитивна риса.

8-в. Твердження про бідність Забіли фактично помилкові. Правда те, що він не був великим багатієм, але багатство – це поняття відносне, і той, хто має 10 корів – виглядає багатим на тлі того, хто має тільки 5, і бідним на тлі того, хто має їх 20. Майновий стан Забіли не виділявся на тлі панства його кола – того кола, до якого належала і його наречена.

9. Чомусь ніхто із дослідників не задався собі запитанням – а яке віно принесла б Любов Білозерська? Що за нею могли дати, окрім скрині? В родині було 5 синів і 3 дочки, і батьки за всіх мали б подбати…

10. Новий шлях для трактовки розриву заручин відкрив Олесь Федорук, прослідкувавши тісні родинні зв’язки між Білозерськими і Забілами. З них для нас найважливіше – що В. М. Забіла був двоюрідним братом (по лінії матері) Мотрони Василівни Білозерської, матері Любові [Федорук О., 2009, с. 412].

Звідси випливає важлива для нашої теми річ – близька спорідненість наречених (її ступінь – 2 + 3). А між тим чинне на той час законодавство забороняло навіть шлюби у спорідненості 3 + 3:

Система одно-, дво- трирідної спорідненості та свояцтва, їх ліній висхідних, низхідних, бокових ступенів, які не давали права вступу в шлюб, була досить складною, і часто самі молодий і наречена навіть не підозрювали, що вони мають відповідні перешкоди для вінчання [Лиман І. І. Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини XIX століття. – Запоріжжя: 2004 р., розділ «», там і відповідні закони вказано].

Оце була значно серйозніша перешкода: кохання – коханням, а закони – законами.

В сухому залишку я уявляю собі справу так: на початку 1832 року В. Забіла познайомився і заручився з Л. Білозерською. Ці заручини повернули його життя у нове русло: він вирішив звільнитись зі служби, оженитись і побудувати собі власну хату (хутір). Чи конче треба було звільнятись з армії? Ну, на шлюб офіцерів теж потрібна була згода вищого командування (І. Лиман, там само)… Будь-що-будь для вирішення справи він мав повернутись у свій полк, але це не вирішувалось миттєво, і Забіла дістав відставку тільки 25 січня 1834 року (а ще минув якийсь час, поки наказ спустився вниз до полка, і в полку все було залагоджено). Від’їзд офіцера без наказу про відставку – дезертирство, не треба забувати.

Упродовж цих двох років (1832 – 1833) батько нареченої переговорив із попом, який мав давати шлюб, і піп пояснив йому, чому такий шлюб був би незаконним. Батько мусив думати, що робити, бо сльозами, зітханнями і запевненнями у коханні тут не зарадиш. Отже, коли з’явився інший жених, який погодився узяти дочку без віна – батько нареченої погодився, попереднє зобов’язання (усне, ясна річ) було відкинуто (у неприсутності Віктора, який міг і передумати за ці роки) і Любов була звінчана з іншим.

Забіла ж приїхав у Борзну, коли уся справа вже була зроблена. Заборона Михайла Білозерського приймати Забілу, спроба Забіли перестріти Любов у дорозі, намір покінчити з собою – це фантазії Наталки Полтавки, яка зробила з переказу роман – художній твір. І ми повинні сприймати її замітку саме як белетристику – se non e vero, e ben trovato.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 347

Модифіковано : 14.07.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.