Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Пам’ятки / Свині не винні / Чим небезпечна формальна дата

Свині не винні

Чим небезпечна формальна дата

М.І.Жарких

Чи варто прискіпуватись до таких дрібниць, як формальна дата пам’ятки чи неточності у її географічній прив’язці? Хіба це впливає на значення пам’ятки чи на потребу її охорони? Зрештою, навіть якщо в Державному реєстрі є якась помилка, існує ще паспорт пам’ятки, де вся облікова інформація прописана докладніше і [мабуть] правильніше?

Оскільки такі запитання виникали під час обговорення перших розділів цієї статті навіть у людей, які жваво цікавляться охороною пам’яток, я поясню цю тему докладніше.

Почну з прикладу з власного життя. Прийшов мені поштовий переказ на 50 гривень. Я, знаючи порядки, бадьоро тицьнув свій паспорт у віконце. А поштарка мені: «Ні, я не можу видати вам переказ». – «Чого так?» – «А от бачите, його адресовано на прізвище Шеркіл, а в паспорті у вас стоїть – Жарких». – «Ну, подумаєш, перекрутили прізвище; але ж і адреса моя, і прописка в паспорті моя…» – «Це все так, але я не можу знати, хто ще за цією адресою прописаний». І пішов я, як відомий персонаж з писаною торбою, доводити, що я – це справді я, а не хтось інший. Довелось витратити на мобільні дзвінки чи не половину суми переказу, але ворогу він не дістався!

Мораль цієї історії: помилка в документах дає формальну підставу для відмови у найзаконніших вимогах.

Розглянемо тепер випадок, коли грошовиті інвестори хочуть збудувати розкішний готель… наприклад, на південному березі Криму, у Форосі, на місці римської фортеці Харакс. Державний реєстр неначе забороняє це: фортеця Харакс (9 – 4 ст. до н.е.) числиться пам’яткою національного значення.

Це все правильно, але для інвестора це не перешкода. Він тільки має заявити: «Ми фортеці Харакс з 3 ст. до н.е. не рухаємо (мудрий буде той, хто зуміє вказати її розташування на місцевості, зловтішно думає він при цьому)». – «Так ось же вона – римська фортеця 1 – 3 століть, відома фахівцям всього світу; ось і паспорт на неї оформлено, і літератури про неї ціла купа». – «Це все так, але ми не можемо знати, скільки є фортець під назвою Харакс; під охороною держави стоїть фортеця дев’ятого століття до нашої ери (коли римлян ще в самому Римі не було чути, зловтішно думає про себе інвестор), і ми її не рухаємо, а оце – може воно й фортеця, і теж зветься Харакс, і навіть римського часу, але це явно не те, що охороняє держава. На цьому місці можна будувати».

Другий випадок : грошовитий інвестор хоче перетворити Софійський собор в Києві на тренажерний зал із сауною та шашличною. Для цього треба мати 960 (дев’ятсот шістдесят) гривень готівкою (така балансова вартість собора) і не мати совісті.

Ніякі державні документи цьому не перешкоджають. Софійський собор в Києві, на відміну від фортеці Харакс, взагалі не числиться під державною охороною : в чинному Державному реєстрі його нема. А все, що не заборонено законом чи хоча б постановою Кабінету міністрів – все дозволено.

Палкі любителі бюрократії вказують на Постанову Ради міністрів УРСР № 970 від 24.08.1963 р., в якій Софійський собор числиться під № 1 серед пам’яток під державною охороною. Все це так, але, по-перше, в цій постанові немає посилання на чинний закон про охорону пам’яток, тому вона не має юридичної сили.

По-друге, у постанові згадано собор у складі Державного Софійського історико-архітектурного заповідника; а інвестор – прошу зауважити – претендує на собор у складі Національного заповідника «Софія Київська». «Так це ж той самий собор!» – «Ні, він входить до складу іншого комплексу». – «Так ось і адреса ж та сама!» – «Все це так, але ми не можемо знати, скільки Софійських соборів числиться за цією адресою (совісті ж у нас нема, зловтішається інвестор); той собор, що у складі Державного Софійського і т.д. заповідника, ми не рухаємо, а оцей – будь ласка, загорніть. Ось і ваші 960 гривень приготовані».

Ще Остап Бендер, виказуючи свої чотириста відносно чесних способів збагачення (і все це без порушення Кримінального кодексу, який він дуже шанував), продемонстрував нам, які необмежені перспективи відкриваються перед жадібними і безсовісними людьми у правовій державі, у суспільстві рівних можливостей, у країні, де єдиним регулятором суспільних відносин виступають закони і постанови.

Один будує те, що не заборонено законом; другий руйнує те, що не заборонене законом; з точки зору правової держави вони рівні й однаково корисні члени суспільства, особливо якщо акуратно сплачують податки.

Але якщо забути про філософію і совість, практичний висновок з цього розділу такий : помилки в пам’яткоохоронній документації позбавляють її можливості практичного застосування; у критичній ситуації конфлікту інтересів кожна невірно поставлена кома чи формальна дата є зброєю в руках спритних і безсовісних людей – зброєю, спрямованою проти пам’ятки.

До того ж помилки розсипані по рядках Державного реєстру так рясно і так кричуще, що їх не можна визнати випадковими – ні, це системна фальсифікація документації, мета якої для мене не зовсім зрозуміла. Але ясно принаймні одне – в такий спосіб пам’яткоохоронна бюрократія підстелила собі соломки на випадок можливих війн за пам’ятки.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1921

Модифіковано : 25.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.